Чому Україна потрапила під тотальне зовнішнє управління США?

Андрій Головачов
Андрій Головачов

Економічний експерт, аналітик

Колишній віцепрезидент США Джо Байден і п'ятий президент України Петро Порошенко president.gov.ua

Вчорашній новий злив Андрія Деркача вже не залишив жодних сумнівів, навіть у найбільш наївних, в тому, що відразу ж після перемоги Майдану Україна потрапила під тотальне зовнішнє управління американської адміністрації.

Про це пише Андрій Головачов на своїй сторінці в Facebook.

Саме тотальне! Причому ступінь тотальності американці визначали самі. Вони могли брати будь-які сфери, які були їм привабливі, і починати керувати ними. Чинити опір ніхто не наважувався, навіть президент. Та й навряд чи опір був можливим.

Причин такого принизливого становища дві:

  1. економічна неспроможність України.
  2. геополітична важливість України. Перебування України в зоні впливу Росії значно посилює останню в Європі. І навпаки. Тому США намагаються взяти повний контроль над Україною, щоб не допустити посилення Росії. Ми не цікаві американцям самі по собі, як етнос. Ми цікаві США тільки як стратегічна територія і як країна, багата копалинами.

З другим пунктом все зрозуміло. Це ясно і дитині.

Але чому Україна виявилася економічно неспроможною і як наслідок не здатною чинити опір зовнішньому управлінню?

Адже напередодні розпаду СРСР більшість українських, а також західних економістів в один голос стверджували, що незалежна Україна повинна значно випередити всі інші колишні республіки Союзу за рівнем розвитку економіки.

Пояснювалося це тим, що Україна:

  • мала найкращі чорноземи;
  • дуже вдале географічне положення по лінії схід-захід і північ-південь;
  • освічене населення;
  • велика кількість морських і річкових портів;
  • відмінна успадкована від СРСР інфраструктура;
  • вдале поєднання розмірів території та чисельності населення (щільність);
  • розвинена енергетика, військова промисловість і наука;
  • велика кількість необхідних корисних копалин і т. д.

Жодна з решти колишніх республік СРСР не мала такого вдалого поєднання економічних факторів. Тому багато хто з економістів очікували, що Україна поступово стане істотно випереджати своїх колишніх сусідів. На момент розпаду СРСР рівень життя в Україні був вищим, ніж у Білорусі та навіть Польщі. Тому більшість українців покидали Совок в мажорному настрої і в передчутті прийдешнього достатку.

Новини за темою: Світ у вогні, або Як Америка та Європа переживають період "перебудови" пізнього СРСР

Однак через майже 30 років Україна досягла результату, прямо протилежного від того, що прогнозувався. Україна займає останнє місце серед усіх колишніх республік, в 2,5 рази поступаючись Білорусі, в 3,5 рази — Росії, в 6,5 разів — Польщі.
Рівень життя українців найнижчий в Європі, і він просто вже непристойний, а якість життя стала просто гнітючою — розпад охорони здоров'я, деградація інфраструктури.

Характер економіки зберігся допотопним, більшість промислових галузей померли, наука зникла, борги бюджету платити нічим, 6-7 млн українців розбіглися по світу в пошуках роботи. Ми навіть не знаємо, скільки нас залишилося в реальності. Якщо називати речі своїми іменами, то ситуація просто катастрофічна і, можливо, вже непідйомна.

Чому так сталося? У чомусь були неправі західні економісти, коли передрікали Україні найвищий рівень життя в країнах колишнього СРСР?

Я це вже пояснював, але повторюся, бо це вкрай важливо розуміти, якщо українці хочуть змінити своє сумне становище.

Справа в тому, що західні й вітчизняні економісти в кінці 80-х років мислили ще по старинці, роблячи упор на суто виробничі та географічні фактори економіки і не звертали увагу на більш важливий фактор - соціальний капітал, який став відігравати вирішальну роль у забезпеченні конкурентоспроможності сучасної економіки. Приклад Японії ще в 70-х це переконливо довів.

Причини провалу України пояснюються саме більш низькою якістю соціального капіталу, ніж у колишніх сусідів. Мало хто з економістів звернув увагу на момент розпаду СРСР, що українці насправді здебільшого перебували все ще у селянській традиційній культурі, для якої характерні:

  • общинна замкнутість;
  • недовіра до співвітчизників і тим більше іноземців;
  • злодійкуватість;
  • цивільна безвідповідальність;
  • страх перед ризиком і інноваціями;
  • небажання здобувати знання;
  • недовіра до держави;
  • зневага до закону;
  • нерозуміння права власності та презирливе ставлення до приватної власності;
  • схильність до міфології і релігійних традицій і т. д.

Примусова індустріалізація, яку зробив сталінський режим у 30-50 роках, насправді не змогла серйозно похитнути традиційну селянську ментальність українців. Тому відразу після розпаду СРСР в Україні стрімко почався процес розпаду радянського промислового комплексу, замість якого взамін нічого не було створено. Процвітало тільки традиційне і малорентабельне сільське господарство.
Правлячий клас України, так само як і все суспільство, страждає хуторянським мисленням, вкрай безвідповідальний, не володів і не володіє стратегічним баченням і загруз в тотальній, до смішного, крадіжці.

І, нарешті, ще одна важлива причина провалу України, на яку не звертали увагу зарубіжні економісти. Це етнічні протиріччя між південним сходом і заходом України, які насправді постійно лихоманять Україну в її геополітичних метаннях і розполохували інвестиції.

Міжетнічна напруженість не дозволяла і не дозволяє суспільству сконцентруватися на економічних проблемах, а змушує його всю свою енергію витрачати на гуманітарну боротьбу. Ця боротьба, яка несе бідність і злидні, призвела до війни, до втрати частини території, продовжується і навіть посилюється і в даний час.

Етнічно неоднорідні країни завжди програють в конкуренції тим країнам, у яких немає етнічних проблем. Україна всім і програла, тому що капітал обходить її стороною.

Все те, що відбулося з Україною, той факт, що вона значною мірою втратила свій суверенітет і перебуває під зовнішнім управлінням США, закономірно, і іншого результату навряд чи можна було очікувати.

Доля народу повністю визначається його культурою. Якби економісти 80-х років минулого століття володіли сьогоднішніми знаннями в галузі інституціональної економіки, теорії соціального капіталу, порівняльної культурології і т. д, вони дали б по Україні свого часу зовсім інший прогноз.
Втім, справедливості заради треба визнати, що низка економістів передбачала Україні саме таку долю, але голоси цих економістів потонули в загальному хорі мажорного оптимізму.

Історія ще раз довела істину, що більшість завжди не права. І те, що більшість українців обрали Зеленського, зовсім не означає, що цей вибір був правильним. Навпаки, більшість, як завжди, зробила помилку і заплатить за це.

Андрій Головачов



Редакція не несе відповідальності за думку, яку автори висловлюють у блогах на сторінках ZIK.UA

*Якщо Ви знайшли помилку в тексті новини, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter.

Loading...