Бути серед перших

Віталій Скоцик
Віталій Скоцик

Громадський діяч

Віталій Скоцик Фото з відкритих джерел

Як відомо, Організація Об’єднаних Націй – це не лише всесвітнє об’єднання держав, що захищає мир і міжнародну безпеку. Вона також виконує роль глобального інформаційного та статистичного центру. Зокрема, починаючи з 1993 року, в щорічних звітах щодо ситуації в більшості країн світу ООН використовує Індекс людського розвитку (ІЛР). Він формується на базі показників довголіття громадян, їхньої освіти (грамотності) та рівня доходів, водночас враховує й інші складові якості життя, такі як: охорона здоров’я, соціальний захист, екологія, рівень злочинності та дотримання прав людини. Тобто Індекс людського розвитку є комплексною порівняльною оцінкою розвитку різних держав.

Я б, мабуть, як підсумковий етап роботи по всіх показниках, які входять до ІЛР,  все-таки оцінював демографічну ситуацію в кожній окремій країні.

В ООН є департамент соціальних відносин, який у режимі онлайн показує, як змінюється населення різних країн світу. Інформує, скільки народилося, скільки померло, фіксує, скільки в'їхало в країну на постійне місце проживання і скільки залишило цю країну.

Так от, ми постійно рухаємося в мінус. Кожного дня населення України зменшується в середньому на 450 людей. Це півтора села. Кожного дня немає півтора села. Кожного року мінус  250-270 тисяч населення, або 2 таких міста, як, наприклад, Біла Церква. Ось де має бути реальний показник роботи влади. Якщо рівень виходить хоч би на нуль, тобто населення не падає, це говорить, що всі складові Індексу людського розвитку реально працюють у цій країні. У нас — постійний мінус.    

Не важко здогадатися, що Україні за цим показником є куди рости. Станом на 2019 рік вона посіла 88 місце зі 189 охоплених дослідженням країн, маючи Індекс людського розвитку 0,750. Приблизно на нашому рівні стоять Еквадор, Азербайджан, Домініканська Республіка, Туніс, Монголія, Ліван. Це не катастрофа для нас, але варто звернути увагу на те, що сусідня Польща, яка в 90-х роках стартувала зі схожих економічних позицій, займає 32 місце.

Нагадаю, що в 1991-му році Україна була  з найбільшою економікою в Європі, поступаючись тільки Об’єднаній Німеччині. Ми виплавляли найбільше сталі, видобували найбільше руди, виготовляли найбільше цукру …

Зараз ми далеко позаду, не тільки від Польщі, а взагалі - є на останньому місці на європейському континенті.

Хто ж відкриває список найбільш розвинутих суспільств? Перші три місця належать Норвегії (ІЛР = 0.954), Швейцарії (0.946), Ірландії (ІЛР = 0.942). Далі йдуть Німеччина, Гонконг, Австралія, Ісландія, Швеція  (див. таблицю).

Індекс людського розвитку

Місце країни

Країна

ІЛР станом на 2019 рік

1.      

Норвегія

0.954

2.      

Швейцарія

0.946

3.      

Ірландія

0.942

4.      

Німеччина

0.939

5.      

Гонконг

0.939

6.      

Австралія

0.938

7.      

Ісландія

0.938

8.      

Швеція

0.937

9.      

Сінгапур

0.935

10.   

Нідерланди

0.933

11.   

Данія

0.930

12.   

Фінляндія

0.925

13.   

Канада

0.922

14.   

Нова Зеландія

0.921

15.   

Великобританія

0.920

16.   

Сполучені Штати Америки

0.920

17.   

Бельгія

0.919

18.   

Ліхтенштейн

0.917

19.   

Японія

0.915

20.   

Австрія

0.914

*джерело: http://hdr.undp.org/en/content/2019-human-development-index-ranking

А боротьба із коронакризою ще раз показала, що економіки втратили, але разом з тим, де була вибудована система управління державою, там результати були кращі.

Новини за темою: Комусь криза жах, а для України – шанс!

Деякі з них мають поклади нафти й газу, але більшість досягли свого становища, розвиваючи інші свої конкурентні переваги та високотехнологічні галузі економіки.

Україна володіє чвертю світових чорноземів, понад 120 видів корисних копалин, і вже тому ми "приречені" бути в колі найбагатших держав. Проте насправді є у колі — найбідніших.

Українці втратили багато часу, йдучи до своєї мрії. Протягом ХХ століття нам не давали її втілити. Але чи не давали, чи ми самі були не здатні — також є знаком питання.

Та кого ж звинувачувати в тому, що ми змарнували й початок ХХІ? Тепер ми маємо бути максималістами й більше вірити в себе та у свою державу. Отож через два десятиліття Україна повинна входити в першу двадцятку країн із найвищим Індексом людського розвитку. Ще раз нагадую, що для мене основним показником у даному випадку був би позитивний приріст населення, як мінімум, він хоча б має не падати, а бажано рости. Тому політик кожного дня повинен дивитися на цей показник. І доки з мапи України зникає  хоча б одне життя, доти політик не може вважати себе успішним.

Зараз до країн з найвищим ІЛР належать усі ключові держави Західної Європи та Північної Америки. З часом їхні позиції можуть похитнутися. Це не повинно впливати на наш результат. Наше місце – на цій вершині. Звичайно, економіка змінюється, і ось уже у 2029 році за прогнозами поточного року Китай вийде на першу економіку світу. Хоча, спостерігаючи за  тим, що відбувається через коронакризу, це може бути у 2025 році.

Новини за темою: Від наслідків пандемії помре більше людей, ніж від COVID-19, - епідеміолог-інфекціоніст

Щоб у звіті ООН на 2045 рік нас було визнано країною з дуже високим людським розвитком, потрібно "підтягнути" конкретні параметри якості життя наших людей. Передусім – доходи. Середня зарплата в Україні має бути на рівні нинішніх Великобританії, Франції та Німеччини, тобто стартувати від 2000 євро. Я це саме говорив п’ять років тому!

З того часу заробітна плата в Україні суттєво не змінилася. І те, що з першого вересня 2020 року мінімальна заробітна плата склала 5 тисяч грн, — це скоріше не досягнення, а маніпулятивний крок перед місцевими виборами в жовтні поточного року.

Новини за темою: Все, що треба знати про місцеві вибори в Україні за новим законодавством

Насправді країна нічого не зробила для того, щоб українці вийшли на вищий рівень заробітної плати.

Скільки ж українці отримують в середньому зараз? Через постійне коливання курсу валют точну суму назвати важко, але якщо це 11 тисяч грн, то, розділивши на курс гривні до долара, ми в середньому вийдемо на 350 доларів. Тобто ми не можемо стверджувати, що це погано, але, враховуючи те, що середній рівень не відповідає загальному по країні, прошарок тих, хто заробляє більше, – малий, а левова частина все ж таки залишається бідними.

Тобто ми більш ніж удесятеро бідніші від німців – народу, що зазнав нищівної поразки у двох світових війнах.

Якщо ж повернутися до країн із топтрійки, то в Норвегії в середньому заробляють 4400 €, а у Швейцарії – 6502 франки до сплати податків, що еквівалентно 6495$. Впевнений, що в  України є все, щоб у майбутньому претендувати на такий рівень добробуту громадян.

Звання країни з дуже високим людським розвитком означає доволі конкретні речі. Це коли пересічна сім’я володіє власним просторим житлом і кількома автомобілями, має змогу регулярно подорожувати світом. І при цьому вона не вважається заможною. Це спосіб життя середнього класу, який в усіх розвинутих країнах є основою суспільства і рушієм позитивних змін. У нас же він поки що лише народжується і є нечисленним, а країна ділиться на купку багатіїв і мільйони злидарів.

Вірю, що у 2045 році такого "полярного" поділу не буде. Хоча за останні п’ять років поділ ішов у зворотному напрямку: багаті ставали багатшими, бідні ще біднішими.

Але, на відміну від Сполучених Штатів Америки та інших сталих економік, в останні роки навіть найбільш багаті люди незалежно від того, що вони пропорційно заробляли більше, ніж бідні українці, вони також заробляли менше. Тому кількість найбагатших людей або, як ми їх називаємо, олігархів, за останні 5 років також суттєво зменшилася. Тобто в даному випадку багатство у кишенях українських родин, в цілому, зменшилося за цей період часу.

В Україні на перше місце має вийти справжній середній клас громадян, що відбулися у своїй професії й живуть гідно. Якість життя людей неминуче "виллється" в їхнє довголіття, що є важливою складовою Індексу людського розвитку. Тобто, як мінімум, ми повинні перестати помирати. Тобто ми маємо жити довше.

Не раз у різних країнах доводилося бачити групи японських, а тепер і китайських туристів літнього віку – активні, допитливі дідусі й бабусі, що пізнають світ у подорожах, а не живуть прикутими до своїх кухонь. Як же прикро дивитися на наше старше покоління, яке ще в достатньо молодому віці, біля 70 років, але вже мають згорблену поставу, ледве рухаються. І кожен десятий чоловік до такого віку і не доживає. Середній вік українця чоловічої статті – 63 роки.

За 25 років середня тривалість життя в Україні має зрости до 84-х років, тобто бути на рівні нинішніх Японії та Швейцарії. В останні роки вона в нашій країні складала близько 68,5 років. Причому, за словами експертів, основні втрати тривалості життя припадають на працездатний вік. Смертність серед українських чоловіків у віці 30–59 років у 4–6 разів вища, ніж у країнах Західної Європи, і саме цей чинник має великий вплив на ситуацію з довголіттям наших громадян. Підраховано, що з кожних 10 юнаків до виходу на пенсію (60 років) в Україні доживає 6–7, у той час, як у Франції та Німеччині ‒ 9.

Під час коронакризи Генеральний секретар ООН, Антоніо Гутьєррес, заявив, що якщо підраховувати за прикладом Австралії, то кожний дорослий чоловік, людина свого суспільства, приносить економіці в середньому $200 тисяч в рік. Тобто якщо Австралія зберегла 350 тисяч життів і середня тривалість економічно активного життя тих людей буде 10 років, то кожна людина в середньому, зберігши  власне  здоров'я,  своїй економіці принесла $2 млн, або загалом $70  млрд.  Отже, скільки коштує життя економічно активної людини у працездатному віці?!

А ми, на жаль, у цьому дуже багато втрачаємо.

Безумовно, причиною таких явищ є не лише неефективність нашої системи охорони здоров'я (а під час останніх викликів COVID-19 ми ще раз зрозуміли, що та система охорони здоров'я, яку ще називали "системою Семашка", у якій держава гарантувала за Конституцією безкоштовне лікування для своїх громадян, через державні та комунальні медичні заклади): за останні роки вона просто знищена, а нова так і не збудована.         

Сюди ж додається відсутність дієвої пропаганди здорового способу життя, рекламування алкоголю, брак інфраструктури для любительського спорту, смертність на виробництвах. А як воно може бути по-іншому, якщо люди в більшості випадків думають про те, як вижити. Понад 65% доходу української родини іде на продукти харчування, до того ж не найкращої якості. Крім того, ще екологія. Від забрудненого повітря і неякісної води кожного року помирають десятки тисяч людей.                             

Однак, без підвищення достатку наших громадян ці проблеми вирішити вкрай складно. Зубожілий народ здоровим не буває.  В Україні, яку ми ХОЧЕМО, немає місця масовому безробіттю. Воно має складати не більше, ніж 3% від кількості працездатного населення. В останні роки рівень безробіття в нашій країні був десь 7%, а під час коронакризи досягнув рекордних 12%. Але це офіційна статистика, а реально в рази більше. Маємо мати біля 3%, стільки, скільки економіка США мала у лютому на початку економічної кризи. Такого результату ми можемо досягнути, якщо будемо розвивати стратегічні галузі своєї економіки, створюючи робочі місця з достойною винагородою за працю. Боротьба з наркоманією також повинна отримати широку суспільну підтримку. Кримінальним переслідуванням торговців наркотиками цю проблему не вирішити. Потрібна цілком реальна перспектива здобуття освіти і працевлаштування для молоді. Новим поколінням повинні бути доступні заняття всіма можливими видами спорту і творчості. Можливості самореалізації – ось той осиковий кілок, який у майбутньому буде забито в тіло наркоторгівлі.         

Дійсно, вмотивована молода людина сьогодні вже зовсім іншої генерації. І ми, на відміну від молоді Західної Європи чи Північної Америки,  —  голодні на успіх. Ми маємо створювати умови для молоді  та їх самореалізації, і тоді буде менше думок про шкідливі звички.        

Майбутня соціальна політика нашої держави базуватиметься на принципі справедливості та захисту тих, хто цього справді потребує. А це означає, що буде покінчено з плутаними та непрозорими схемами надання соціальних пільг. Їх буде замінено на систему цільової допомоги. Але ця цільова допомога не може передбачатись лише громадянам, що досягнули 80–річного віку, бо до цього віку у нашій країні доживає мізерна частина людей. І коли приймаються такі рішення, то це очевидно, що є виключно політичним кроком, але не є реальною підтримкою незахищених прошарків нашого суспільства.           

Зниження пенсійних виплат не розглядатиметься як спосіб економії бюджету. Для наступних поколінь буде розбудовано нову систему пенсійного захисту, де кожен отримає можливість забезпечити собі гідну старість через використання державного та недержавного пенсійного страхування. Програмами соціального захисту будуть охоплені всі вразливі категорії громадян.        

Звичайно, для цього потрібно змінювати податкову систему, так як це зроблено в багатьох країнах світу. Є три рівні пенсійної системи: солідарна,  обов’язкова накопичувальна система, система добровільного недержавного пенсійного забезпечення.  У людини, при виході на пенсію, цілком прогнозовано є три джерела надходження грошей. І звичайно, компанії, які мають через пільгову систему оподаткування можливість декілька відсотків з їхнього прибутку не оподатковувати, а накопичувати у пенсійному фонді підприємства, будуть зацікавлені, бо це додатково створює оборотні фонди у їхнього підприємства. Тобто гроші тут працюють для людей. 

Віталій Скоцик

Редакція не несе відповідальності за думку, яку автори висловлюють у блогах на сторінках ZIK.UA

*Якщо Ви знайшли помилку в тексті новини, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter.

Loading...