live

Президент у цифрі: Чому не падає рейтинг Зеленського?

Лебідь Наталія
Лебідь Наталія

Журналістка, публіцистка, райтерка. Кореспондентка 112

 

Президент України Володимир Зеленський

EPA-EFE

Відразу два соціологічних опитування, проведені у другій половині січня, засвідчили, що команда президента Зеленського все ще користується неабиякою популярністю. Не дивлячись на чисельні скандали, в яких загрузли її представники.

Так, за даними Центру Разумкова, за "Слугу народу" нині проголосували б 45,4% від тих, хто готовий йти на вибори. А за підрахунками Центру соціального моніторингу та Українського інституту соціальних досліджень імені Олександра Яременка, таких знайшлось би 38,9%. Нагадаємо, що на дострокових парламентських виборах 2019 року "зелений" електорат складав 43,16% від усіх, хто прийшов на дільниці.

Виходить, що Зе-команда за півроку правління зуміла втримати свій результат від падіння. Ба навіть покращила його на 2%, якщо вірити "разумковцям". Але ця соціологічна установа є надто близькою до депутата від СН та спікера Верховної Ради Дмитра Разумкова. Тому до їхніх цифр логічно відчувати певний скептицизм. Але не підлягає сумнівам те, що "слуги" все ж і досі милі серцю середньостатистичного українця. Чому це так? В цьому zik.ua розбирався разом з експертами.

Причина перша: нема альтернативи

Як би банально це не звучало, але українці знову обирають "менше зло". Без сумніву, когось Зеленський і його депутатська когорта дуже сильно розчарували. Але, на думку більшості, вони все ж кращі за попередників.

"На сьогодні немає ані особистості, ані партії, котра могла б виступити як альтернатива Зеленському. Всі політтехнологи розуміють, що створення і розкрутка партій в період між виборами не веде до якихось результатів. Тобто зробити це можна, але є ризик, що кандидату чи партії різко знизять рейтинг – задовго до старту. Тому всі сидять і чекають як мінімум весни – коли буде хоч якась визначеність", – коментує для нашого видання заступник директора Українського інституту дослідження екстремізму Богдан Петренко.

Окрім того, що потенційні нові гравці бояться фальстарту, Петренко вказує на ще одну особливість нинішньої ситуації: "Мене дивує, що я не бачу цифр, які відповідають кількості виборців, котрі ще не визначилися, адже це також дуже важливий момент. Бо коли партія при владі, її підтримка помалу спадає, але це падіння конвертується не у підтримку інших партій, а у відсоток тих, хто ще не визначився".

Такі цифри дійсно не наводяться, і це доволі дивно. Вочевидь, спостереження Петренка напряму співвідносяться із відсутністю (поки що) зовсім нових гравців у політиці.

"Зараз гра ведеться у старій політичній системі. Немає свіжих сил, які могли б задовольнити запит на нове і водночас опозиційне. Всі нинішні опозиційні сили – "Батьківщина", "Європейська солідарність", "Опозиційна платформа – За життя" (ОПЗЖ) – так чи інакше належать до старої системи, до когорти знаних досвідчених політиків", – говорить директор Українського інституту аналізу та менеджменту політики Руслан Бортник.

Такої ж думки і політолог Євген Булавка: "Поки що переможцями соцопитувань виступають старі політичні партії. Якщо з’явиться зовсім інший проєкт, він зможе перетягнути на себе колишній електорат "слуг", орієнтований або на популізм, або на новизну. Що ж до старих партій, то традиційне розшарування політичних симпатій зберігатиме прив’язку до регіонального розподілу. Тобто в разі розчарування у Зеленському виборець на заході віддасть перевагу "Європейській солідарності", центральна Україна, можливо, тяжітиме до "Батьківщини", ну а схід – до ОПЗЖ", – відзначає він.

Все сказане колегами резюмує директор Інституту глобальних стратегій Вадим Карасьов. "Щоб у партії падав рейтинг, потрібно, аби він до когось перетікав. А щоб він до когось перетікав, треба створити альтернативу".

Як відомо, святе місце не буває порожнім. І зараз цю порожнечу щільно заповнює "Слуга народу". Але це не єдина причина того, чому рейтинг СН не падає.

Другий момент: "стокгольмський синдром"

"Люди самі обирали цю владу, а визнати свою помилку – не надто комфортна ситуація", – додає Вадим Карасьов.

З ним погоджується і Руслан Бортник: "Свою роль відіграє електоральний стокгольмський синдром. Зараз, не зважаючи навіть на чисельні кризи, виборцю Зеленського складно визнати, що він помилився. Як і будь-який людині. "Ну давайте ще трошечки почекаємо", – кажуть вони. Такий синдром триватиме біля року, а далі спостерігатимуться зміни", – прогнозує він.

А ось як це формулює Богдан Петренко: "Зеленський не є ідеологічним проєктом. Він є радше "дзеркалом", або, як кажуть у політології, проєктом з відкритим входом. Це коли виборець бачить у кандидаті не конкретну персону, не Володимира Олександровича Зеленського, а самого себе. Тобто розчаруватися в Зеленському означає фактично розчаруватися в самому собі. В цьому і полягає величезна проблема для населення України і водночас – величезний бонус для "Слуги народу", який все ще не втратив підтримку".

Але так триватиме не вічно, додає експерт. "Коли з’явиться альтернатива, виборці Зеленського просто почнуть асоціювати себе з іншими політиками. Але поки цього не сталося, рейтинг СН триматиметься – не дивлячись навіть на купу "зашкварів", якими вони наповнюють інформаційний простір", – зауважує Петренко.

Третій – вічний – мотив: тотальна недовіра

Не визнаючи власні помилки та не бачачи альтернативи, українці мають недовіру до всіх попередніх політичних циклів. А відтак не бажають і повернення котрогось з них. Цю думку розвиває Вадим Карасьов. "Свою роль відіграє певного роду вотум недовіри: так, Зеленський не кращий за старих, але ж і старі не кращі за нових. Старих здебільшого звинувачували у корупції, а нових – у некомпетентності. Так, нові – некомпетентні, але ж не корупційні. Президент – не ворюга, не барига і не корупціонер. Між двох бід люди обирають некомпетентність. І не важливо, як воно все є насправді. Це – питання вражень".

"Але, – веде він далі, – ці враження від Зеленського можуть трансформуватися у зовсім нову якість. Причому як повільно, так і стрімко. Можливо, коли "все дістане", коли відбудеться психологічний злам, ми станемо свідками справжнього обвалу рейтингу Зеленського".

Четверта причина: скандали є, але не ті

Новий ракурс підходу до феномену "стійкості" Зеленського пропонує Руслан Бортник. Він зауважує, що "диму" довкола Зе-команди й справді багато, але це ще не той вогонь, який спопелить її підтримку. "Всі ці скандали не надто відбиваються на соціально-економічній ситуації. От коли виникне перша реальна криза, коли почнуть масово затримувати заробітні плати, коли просяде гривня абощо – ось тоді все це відіб’ється на соціології. А поки що скандали мають швидше інформаційний вимір", – переконаний він.

На це ж вказує і Вадим Карасьов: "Всі скандали стосуються, скоріше, політичної сцени. Люди дивляться на все це як на виставу. І кажуть про себе: "чума на дві ваші родини". Але якщо зачепити соціалку, тобто річ, що торкається усіх, то тоді можуть бути зсуви. Але й в цьому випадку все можна буде спихнути на прем’єр-міністра, мовляв, це Кабмін не Зеленського, це – Кабмін Гончарука".

Своїми спостереженнями ділиться і Євген Булавка. "Слугу народу" партією назвати складно. Недарма "слуги" за останні пів року тричі міняли ідеологію. Це політпроєкт, який асоціюється тільки з одним прізвищем, і водночас від цього прізвища досить вміло відводять всі удари. Застосовується російська тактика, де "Єдина Росія" віднесена до "поганих" партій, партій, які можуть помилятися, зате Путін – завжди весь у білому і завжди переможець. Щось подібне відбувається й у нас довкола Зеленського. Тому, попри всі "зашквари", у нього продовжують вірити. Ще не прийшов той час, коли президент нестиме відповідальність за всі події в країні – від економічних до зовнішньополітичних. Але такий час – неминучий", – наполягає політолог.

А що у інших?

В очікуванні цього "неминучого часу" не зайве поцікавитися тим, якими є справи у інших політичних сил. А вони є наступними. Дещо підріс рейтинг у другої за чисельністю фракції парламенту – ОПЗЖ. У 2019-му ця політсила отримала на виборах 13,05% голосів, а нині, за даними Центру Разумкова і Центру соціального моніторингу, вона має відповідно 13,8% та 14,8%.

"Рейтинг ОПЗЖ трохи підріс за рахунок більшої кристалізації опозиційного виборця. Все-таки ця партія є єдиною парламентською в біло-блакитному спектрі. Саме тому вона і акумулює довкола себе електорат", – коментує Руслан Бортник.

Срібний призер виборів-2019 – фракція "Батьківщина" (8,18%) має показники 8,0% та 10,8%. Партія, що посіла четверту сходинку, тобто "Європейська солідарність" (8,1% у 2019-му), – 12,3% та 10,6%.

"ЄС" зміцнила позиції на Заході нашої держави та у центральній Україні. Нарощення рейтингу на 4 пункти – це дуже непоганий показник, хоча до успіху СН їй ще дуже далеко. На думку експертів, підйом "ЄС" стався завдяки єднанню довкола партії частини протестного електорату. Тут теж відбувається своя кристалізація, про яку говорив Руслан Бортник. При цьому "донором" для "ЄС" став, перш за все, "Голос".

До речі, про п’яту парламентську фракцію. Справи у неї кепські. Згідно із замірами Центру соціального моніторингу, "Голос" має підтримку на рівні 4,4% голосів. А згідно із підрахунками Центру Разумкова – лише 2,5%. Це залишає партію за бортом парламентського життя: за свій недовгий вік "Голос" суттєво втратив рейтинг, адже до Ради він пройшов, маючи 5,82% голосів.
Певні перспективи потрапити до ВР натомість відкриваються перед "Свободою" – в Центрі соціального моніторингу їй нарахували 4,6% підтримки. А от в Центрі Разумкова серед потенційних переможців бачать "Силу і честь" Ігоря Смешка із 5,2%.

Трактувати всі ці цифри можна як завгодно широко, але при цьому слід тримати в пам’яті, що до 2024-го ситуація зміниться ще багато разів. Щоправда, парламентські вибори знову можуть бути достроковими. Але це вже зовсім інша історія.

Наталія Лебідь

Редакція не несе відповідальності за думку, яку автори висловлюють у блогах на сторінках ZIK.UA

*Якщо Ви знайшли помилку в тексті новини, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter.