вівторок, 11 вересня, 2018, 14:15 Політика
Сазонов: Росія робить ставку на політичний реванш в Україні
Кирило Сазонов. Фото: Facebook

У Кремлі зрозуміли, що Україну зброєю взяти не можуть, тому ставку роблять зараз на вибори. Якщо переможе «правильний» кандидат, Росія може повернути Україні Донбас, але, звичайно, на особливих умовах, вважає політолог і блогер Кирило Сазонов.

В інтерв’ю ІА ZIK він розповів, наскільки вірогідний зараз політичний реванш; як у самому Донецьку сприйняли вбивство Захарченка і як ставляться там до України, а також як на цих виборах відрізнити «нашу людину» від «зрадника».

Курченківські усунули сурковських

– Кому, на Вашу думку, було вигідне вбивство Захарченка і хто за цим може стояти?

– Захарченко і його підручний Ташкент (так званий глава міністерства доходів зборів «ДНР» Олександр Тимофєєв, – ред.) – сиділи на основних фінансових потоках. Це контрабанда, вугілля, яке йшло в Росію, розпил російської допомоги, кришування бізнесу. Це люди, які входять у так звану групу Суркова. Після того, як Захарченка підірвали, Ташкент втік у РФ – так само, як Дмитро Трапезніков, який хотів зайняти це місце. Тепер так звану «ДНР» очолює Денис Пушилін, колишній глава Макіївського «МММ». Це людина, орієнтована на Курченка, колишнього українського молодого олігарха, який зараз займається проектами в Росії. Тобто це курченківські усунули сурковських, щоб отримати всі ці гроші під свій контроль. От і вся інтрига.

– Який вплив це матиме на ситуацію на Донбасі? Що після цього може змінитися?

– Для нас не змінюється взагалі нічого, тому що ці люди – просто маріонетки. Вони займаються виключно адміністративним управлінням і фінансовими потоками, зв’язаними з цивільною адміністрацією. На всіх ключових військових постах і в керівництві так званого армійського корпусу – російські військові. Тобто військовий напрямок повністю під контролем Москви. Тому з точки зору російської агресії для нас не змінюється нічого. Правила гри залишаються ті ж самі. Там відбулася просто зміна маріонеток, і для нас абсолютно немає різниці, хто пиляє там гроші.

– На фото з похорону Захарченка було видно багато людей, які начебто прийшли з ним попрощатися. Чи є у Вас інформація, як цю подію сприйняли у самому Донецьку, чи йшли люди добровільно на «прощання», чи їх примушували?

– Та у Донецьку так робилось і при комуністах, потім при Партії регіонів, а зараз – при окупантах. Бюджетників організовано звозять з підприємств і установ. На фото показували, в основному, центральну вулицю Артема і біля оперного театру, де йшла церемонія так званого прощання. А на фотографіях з набережної, тобто за квартал звідти, видно, що вона вся була заставлена автобусами. Їх, напевно, було декілька сотень. Тобто автобусами з усієї окупованої території звозили бюджетників для картинки.

Насправді Захарченко не мав популярність ані серед бойовиків, ані серед цивільного населення. Певна кількість тих, хто біля нього годувався, ставились до нього з симпатією. Ну і плюс міські божевільні. Але це в межах 10%. Інші звично і покірно приїхали – так, як їх звозили на мітинги за Януковича, а ще раніше – на мітинги Компартії.

Холодильник VS телевізор

– Які загалом настрої зараз панують на окупованих територіях? Чи змінились вони за останні чотири роки?

– Зараз можемо опиратися виключно на дослідження російських соціологів, яким повністю довіряти, звісно, немає сенсу – це частина пропаганди. Тим не менше, «Левада-центр» показує, що близько 10% на окупованих територіях вірять у «незалежну донецьку республіку» і вважають, що треба її будувати. Близько 20-25% хочуть стати частиною Росії і вірять, що це можливо. Тоді як більшість відповідає ухильно.

Тобто люди явно чекають, що туди повернеться Україна. Вони їздять на підконтрольну Україні територію за пенсіями, за продуктами і, звичайно, можуть порівняти. На окупованих територіях все-таки дуже низький рівень зарплат, високі ціни, комендантська година, відсутність закону і безпеки. А виїжджаючи у той же Бахмут чи Маріуполь люди бачать вражаючу різницю – працюють магазини, банкомати, пенсія в Україні вища, ніж зарплата бюджетників у Донецьку. Тому, звичайно, у боротьбі телевізора з холодильником у більшості перемагає холодильник.

– А яка ситуація з доступом до інформації на окупованих і прифронтових територіях Донбасу? Там дивляться українські канали чи все такі ж сильні позиції має російська пропаганда?

– Деякі українські канали там ловлять через супутник, інтернет доступний. Більш молоде населення, звичайно, послуговується інтернетом і має більш-менш об’єктивну інформацію. У повному об’ємі транслюються і російські канали. Причому вони досягають і української території – як от Краматорськ, Бахмут. Зараз начебто запланували проект, щоб глушити російські телеканали і FM-станції. Побачимо, що з цього вийде. Пишуть хлопці, що це ніби працює.

– Глава МВС Арсен Аваков нещодавно заявив про загрозу екологічної катастрофи на Донбасі, спричиненої збройною агресією РФ. На Вашу думку, наскільки серйозними і небезпечними можуть бути наслідки для екології?

– Ситуація дуже загрозлива. Всі знають про шахту «Юнком». Там ще за Радянського Союзу був проведений підземний ядерний вибух. Вийшло дуже погано, утворилася плавлена радіоактивна капсула під землею. Завдяки відкачуванню води із сусідніх шахт її уберігали від затоплення. Зараз окупантам це не потрібно і вони махнули на це рукою. Куди підуть підземні води, скільки в них буде радіації і де в кінцевому результаті вони опиняться – у Сіверському Дінцю чи в Азовському морі – ніхто точно не знає.

І таких гарячих точок на Донбасі є багато. Потенційних загроз, які можуть накрити не тільки окуповані території, а й зачепити Україну та Азовське море, мабуть, не менше десяти. Ця небезпека зростає через те, що шахти розпиляли на метал, перестали відкачувати воду… Відтак ґрунтові води піднімаються і зараз вимивають такі місця, де рівень загрози дійсно дуже серйозний.

– Як загалом «господарювання» бойовиків на окупованих територіях позначається на соціально-економічній ситуації в цьому регіоні?

– Робити висновки щодо цього можна було ще в 2014 році. Вони поводилися саме як окупанти і як мародери. З їхніх дій було очевидно, що ніхто не планує там щось будувати, щось створювати, робити «вітрину», щоб показати її Україні. Натоміть ми маємо мародерство і грабіж. Цікаві підприємства, які можуть щось виробляти, як от Луганський патронний завод, акуратно демонтували і, як у 1945 році з Німеччини, так зараз із Донецька, вивозили в Росію. Решту підприємств просто різали на метал. Тобто все, що можна, було – розграбовано, вивезено, розпиляно. Дійсно, видно, що ці люди прийшли туди просто на деякий час – награбувати все, що можна, і піти.

Загроза політичного реваншу

– У Держдумі РФ заявили, що Донбас є «недостатньо російським», щоб його можна було інтегрувати до Росії. На Вашу думку, як це можна розцінювати? Росія справді готується повертати цей регіон Україні?

– Дійсно, злий жарт з росіянами зіграла їхня звичка красти й обманювати. В Україні свого часу працював цілий ряд російських експертів, а у самій Росії був цілий інститут з українських проблем. Затулін, Дугін і всі ті одіозні персонажі. Вони отримували дуже пристойне держфінансування і регулярно доповідали нагору своєму царю про те, що, принаймні, весь лівий берег України хоче в Росію. Мовляв, дайте ще нам грошей, ми будемо займатися пропагандою. Всі ці липові звіти йшли, і нагорі в це вірили.

Тоді Росія пішла на агресію, очікуючи, що до Дніпра вони пройдуть легко і їх скрізь будуть радісно зустрічати. Але отримавши по морді уже в Донецьку, Дніпропетровську, Одесі і Харкові, вони зрозуміли, що картина зовсім інша, що їх тут зовсім ніхто не чекає. Тому в них був шок, вони довго намагалися зрозуміти, що відбувається.

Зрозуміли, що Україну збройною агресією вони взяти не можуть. Тому ставка робиться зараз на політичний реванш в Україні у результаті президентських і парламентських вибрів. Якщо переможуть більш-менш лояльні до Росії політики, то тоді нам повернуть Донбас з особливим статусом, фактично підриваючи українську незалежність.

– За кого на цих виборах голосуватиме Донбас? Чи є у мешканців прифронтових територій якісь виражені симпатії до тих чи інших політичних сил?

– Ви знаєте, патріоти будуть голосувати за партію війну. Вони самі бачать, що таке «русский мир», і розуміють, що домовлятися там марно. Ну а в цілому сіра маса – тут хорошого нічого не скажеш, тому що голосувати ці люди будуть за того, хто з ними працює. А в основному з агітацією там їздять екс-регіонали під новими брендами.

– А загалом в Україні – яка вірогідність політичного реваншу на цих виборах?

– Дуже висока, враховуючи, які фінансові та інформаційні ресурси Росія скерувала зараз в Україну. Для РФ це все одно буде дешевше, ніж воювати. Ми бачимо, що зараз вкладаються кошти, купуються телеканали, радіостанції, експерти, створюються цілі липові інститути. Людям у голови вкладають різні ідеї – про зраду, про те, що, в принципі, воюють політики, а нам «ділити нема чого, потрібно домовлятися, шукати компроміс». Тобто ллють багато брехні, дуже грамотної брехні і, причому, дуже різної. Тому загроза справді доволі висока.

– На цих виборах Кремль буде ставити на якогось одного кандидата чи на різних?

– Фінансові ресурси дозволяють йому ставити на багатьох кандидатів. Грошей вистачить. Усі колишні регіонали, море людей, які прикидаються патріотами України, – Кремль ставить на всіх них. І йому принципово важливо навіть не те, щоб до влади в Україні прийшов проросійський політик, а достатньо, щоб у Раді було дуже багато маленьких фракцій і щоб їм було важко між собою домовитись. Тоді Кремль зможе грати на протиріччях. Це його програма-мінімум. А програма-максимум, звичайно, це перемога більш-менш лояльних до Росії кандидатів. Відрізнити їх дуже просто: той, хто говорить про захист України, – це наша людина, той, хто каже про компроміс, мир і мирні плани, – це зрадник.

Розмовляла Тетяна Штифурко,
ІА ZIK