понеділок, 10 вересня, 2018, 11:39 блоги Суспільство
Навіщо так осучаснювати мову персонажів в українських історичних фільмах?
Кадр з історичного фільму «Король Данило». Фото: detector.media

Часом усвідомлюєш, що тобі в чомусь пощастило, уже скраєчку життя. Обсідають спогади, і всі вони пов’язані з мовним середовищем і дитячими відчуттями в пізнанні світу.

От, наприклад, коли хтось повертався з поля, приносив дітям подарунок « від зайця». Це могло бути яблуко чи запізно дозрілий помідор, чи шматок хліба, який не з’їли в обід, чи цукерка «М’ятна», з якої вже не віддереш обгортки... Але оте – «від зайця» – піднімало нас із ослонів, і ми підбігали до людини, що принесла із собою пахощі польових вітрів і перші холоди, ніби чекали на щось незвичайне. Чи словники зафіксували цей зворот? Чи зараз приносять дітям дарунки «від зайця»?

Так і з мовою: коли її набуваєш у середовищі, де вміють жартувати, знають народні прикмети, сваряться такими метафорами, що нинішнім мовним споживачам доводиться пояснювати: щоб твій батько за хату зайшов! – це щоб на твого батька напала певна індивідуальна потреба))), – тоді стаєш чутливим до будь-якої фальші в словах, помічаєш їхню несполучуваність із часом, персонажем, сюжетом, якщо йдеться про художній твір, де обов’язковий компонент – мова.

Ніщо так не характеризує людину, як слова, які вона промовляє, та інтонація, з якою їх вимовлено, – тут і натура, й освіта, й виховання. І головне, час, коли людина ту мову осягала. Тому так приємно розмовляти зі старшими людьми, у яких прошарок мови природний і багатий, там нема жодного штучно встромленого слова. Недарма класик казав, що народ говорить – як океан співа.

А ми це втрачаємо. Для нас зараз мова – це просто сказати якусь чергову фразу. Якомога коротшу. І зачовгану.

Оця вся моя прелюдія до того, що коли пишуть сценарії до українських історичних фільмів, то так осучаснюють мову персонажів, ніби хочуть догодити глядачу... або це просто неретельність... Бо середньовічний вояк каже «на той момент наше військо...», а в мені вибухає несамовита злість саме «на цей момент»))) – сто разів повторена фраза з усіх можливих каналів інформації, фраза-паразит, без якої нема жодного офіційного виступу наших посадовців, – в який спосіб її вклали в уста кіногерою?! Поспіхом, недбало – хто там заморочуватиметься, як розмовляли кілька століть тому? А від «того моменту» скисає все враження... Це ще я не згадала про м’які шиплячі, яких не хочуть позбуватися наші актори, бо їх вже не вишколили фонетикою...