понеділок, 10 вересня, 2018, 11:49 Суспільство
Дарія Цвек. Як вчительці з Галичини вдалось стати українським «Джеймі Олівером»
ZIK

Коли у повоєнні часи «радянські визволителі» вигнали тоді ще просту вчительку Дарію Цвек із її квартири, саме дитяче захоплення кулінарією дозволило родині знову звестися на ноги. Тоді жінка взялась готувати обіди для професорів та пекти торти на замовлення. Згодом Дарія влаштувалась працювати кухаркою у міську лікарню, де поправляли здоров’я і високопоставлені чиновники. Там жінка довела, що навіть дієтична їжа може бути смачною та …красивою.

Про це йдеться у фільмі «Регіональна кухня» проекту «Історична правда з Вахтангом Кіпіані» , що демонструвавсвя на телеканалі ZIK.

Майбутня відома кулінарка Дарія Цвек виросла у містечку Гримайлів на Тернопільщині. З дитинства вона спостерігала, як мама та бабуся пораються біля печі, перетворюючи звичні продукти на смакоту. Усі рецепти дівчинка старанно записувала у спеціальний зошит.

Їжа має бути не лише смачною

Неабиякий вплив на захоплення Дарії кулінарією мав і батько. Він працював інспектором міністерства скарбу у Варшаві і часто брав доньку у свої робочі поїздки. Саме там дівчинка усвідомила, що їжа має бути не лише смачною.

«Столи – вишукано сервіровані, страви теж були вишукані. Алкогольним бізнесом тоді займалися євреї. І в той час була можливість побачити, як це все виглядає, скуштувати. А потім уже, після обіду, йшла, власне, ця інспекція», – розповідає онук Дарії Цвек Андрій Матвіїшин.

У Дарії завжди під рукою були її кулінарні записи, які у першій половині ХХ століття називали просто «переписами». Їх мала чи не кожна галицька господиня. Згодом ці зошити з рецептами передавали з покоління в покоління, як родинну реліквію.

«Для галичанина кухня, їжа і якийсь такий домашній побут завжди були важливими. Кожна господиня вважала за честь і за святий обов’язок передати своїй дочці, чи внукам свої знання», – зауважує дослідниця галицької кухні Мар’яна Душар.

Однак тоді ще ні сама Дарія, ні її рідні навіть не здогадувались, що дитяче захоплення дівчини переросте у справу всього життя і саме це допоможе їй вижити у скрутні часи.

Без даху над головою

У 1946 році «радянські визволителі» змушують молоде подружжя Цвеків – викладача української гімназії та шкільну вчительку – покинути свою домівку.

«Одному генералу чи майору радянської армії сподобалась їхня квартира. Це було в той час дуже поширене явище у Львові, в Івано-Франківську та інших містах», – каже Андрій Матвіїшин.

Відтак подружжя залишається без даху над головою. У повоєнний час сім’я не мала грошей навіть, щоб купити продукти. Тоді дитяче захоплення Дарії стає у пригоді.  

«Власне, виживали ті, хто мав доступ до продуктів. Тож вона приватно готувала обіди для професорів. Також пекла торти на замовлення, а дідуньо зранку йшов по вказаних адресах і це розносив», – розповідає онук кулінарки.

Згодом ж, щоб прогодувати сім’ю, Дарія Цвек залишає вчителювання і влаштовується працювати кухаркою у міську лікарню, де одужують партійні боси. Наїдки «бандерівки» хоч і смакують, але до неї ставляться із осторогою. 

«Там завжди сидів чекіст. Боялись, що «бандерівка» ще якоїсь отрути кудись насипле», – наголошує Матвіїшин.

«Потім її «обкомівці» запрошували, як треба було якийсь прийом зробити. Але ніхто не починав страву, поки вона сама її не спробувала. Боялися, щоб не було якоїсь несподіванки», – додає приятелька Дарії Цвек Марія Турчин.

Із звичайних і дешевих продуктів Дарія готувала справді вишукані страви. У лікарняній їдальні жінка доводить, що навіть дієтичне харчування може бути не лише пісним, а й смачним. «Високопоставлені пацієнти» одразу ж помічають талант жінки. Деякі навіть тишком просять, аби вона навчила секретів кулінарії і їхніх дружин.

«Тоді вона була вражена цією низькою культурою. Щоб їх не критикувати, вона навпаки – організувала просвітницькі курси. Розповідала усе, починаючи від азів – як сервірувати стіл», – наголошує Андрій Матвіїшин.

«Солодке печиво» стає бестселером

Дуже швидко про чудову кулінарку дізнаються не лише в рідному місті, а й далеко за його межами. Рецепти, за якими готує Дарія Цвек, переписують та поширюють сотні господинь. Зрештою, її гімназійна приятелька, письменниця Ірина Вільде наполягає, аби та видала окрему кулінарну книжку. І в 1960 році на світ з’являється «Солодке печиво», у якій авторка сконцентровує дух українських традицій та галицької кухні. На тлі доволі стандартних радянських рецептів вона одразу ж стає справжнім бестселером.

«Тоді взагалі був голод взагалі на кулінарну книжку, а тим більше – на галицьку, зі своєрідними рецептами. Для жінки спекти пампушки за переписами Дарії Цвек було певною розрадою», – зауважує Марія Турчин.

Кожен рецепт Цвек намагалась подати легко і доступно. Так, щоб за ним приготувати страву могла і недосвідчена господиня.

«Їй писали листи, телефонували з Полтави, з Дніпропетровська, з Харкова люди, які душею відчували її», – каже пані Марія.

Повернення втрачених рецептів Галичини

Та на одній книзі диво-кулінарка не зупиняється. Так, з’являються наступні видання: «До святкового столу», «У будні і свята», «Для гостей і сім’ї», «Нашим найменшим».

Страви, які народжувалися з-під легкої руки Дарії Цвек, були не лише смачними, а й красивими. Вона вміла оформити усе так, що стіл завжди мав вигляд, як на картинці. Рецепти ж, які зібрала та видала українська кулінарка, нині, фактично, безцінні. У них зафіксовано сотні страв, які з давніх-давен були візитною карткою регіонів Галичини. Та й сама Дарія Цвек постійно наголошувала: «Родинні традиції треба берегти і передавати із покоління у покоління».