п'ятниця, 31 серпня, 2018, 12:57 Суспільство
Українські військові компанії можуть перетворитись на кишенькові армії олігархів, – «Стежками війни»
ZIK

Для добровольців, які не зможуть легалізуватися чи не знайдуть собі місця у цивільному житті, існує альтернатива – приватні військові компанії. Послугами таких бійців користуються у низці країн світу, а законопроект про створення цих мілітарних підприємств уже подали до ВР. Однак, експерти застерігають від ризиків: зокрема, таким чином парламент може просто легалізувати приватні армії олігархів.

Про це йдеться у програмі військових розслідувань «Стежками війни» на телеканалі ZIK.

Ще навесні 2015 року, за доручення Президента України, добровольчі батальйони перевели до складу ЗСУ та Нацгвардії. Однак, на передовій все ж залишилась частина тих, хто навідріз відмовився підписувати контракти. Відтак, зараз в ООС беруть участь три добровольчі угрупування – ДУК «Правий сектор», «Українська добровольча армія» та «Батальйон ОУН». Усі свої дії вони узгоджують із керівництвом штабу ООС.

«Сім кіл пекла» за УБД

Та якщо згаданим добровольцям дають вибір і пропонують підписати контракти, то свого часу тисячі вояків не мали такого привілею. Більшість солдатів, які воювали у добробатах у 2014 році, а потім звільнились ще до легалізації батальйонів, досі не отримали статусу УБД, відповідно, вони не мають жодних пільг та допомоги від держави.

«На п’ятому році війни влада так і не спромоглася визнати добровольців учасниками бойових дій. Відповідно й забезпечити їх соціальними гарантіями», – наголошує нардеп Юрій Левченко. 

Саме він є автором одного із законопроектів, який, здавалося б, мав би полегшити процедуру оформлення статусу для добровольців. Загалом таких напрацювань у ВР є два – №7190, який і подав Левченко, та №8227, його автором є голова комітету ВР у справах ветеранів Олександр Третьяков. Однак, на канікули нардепи пішли так і не підтримавши жодного із цих напрацювань.

Натомість чинні норми суттєво додають головного болю ветеранам-добровольцям. Бійці розповідають: щоб отримати УБД, потрібно пройти «сім кіл пекла». До того ж, немає жодної гарантії, що чиновник підпише необхідні документи.

«Потрібно замінити ці десятки довідок на принцип свідків. Ми чітко прописуємо механізми, хто має підтвердити, що людина дійсно воювала чи як це має відбутися», – пояснює депутат Левченко.

Обидва законопроекти недосконалі

У свою чергу, працівник служби соцзахисту добровольців ДУК та УДА Анастасія Римар запевняє, що добре знає, чого потребують ветерани із добробатів.

«У двох законопроектах дуже багато недоліків. Щодо проекту комітету (№8227, – ZIK), то там УБД надається лише тим, хто брав участь у боях до квітня 2015 року», – зауважує Римар.

У законопроекті ж Юрія Левченка, за її словами, прописується, що статус УБД мають отримати також родичі осіб, які загинули чи отримали інвалідність.

«Та наголошую на тому, що це питання уже врегульоване. Тож відбувається дублювання законодавчих норм», – зазначає соцпрацівник.

Тож вона припускає: у багатьох законодавців тут на переший план виходять саме власні амбіції, а не боротьба за права добровольців. Мовляв, не усі розуміють, що потрібно таким бійцям, та й не дуже хочуть у цьому розбиратись. Насправді ж нардепам, на її думку, просто варто сісти за стіл та обговорити можливі варіанти вирішення проблеми.

«У результаті, будь-який боєць, який воював, сам має мати можливість зібрати пакет документів, подати це все і отримати статус. Це немає тягнутись роками», – каже Анастасія Римар.

Наразі ж ветерани-добровольці намагаються тиснути на владу протестами.

Добровольці змушені «ховатись» від перевірок

Досі не отримали свого статусу і багато бійців Окремої карпатської чоти «Крапатська січ». Така ж ситуація і з бійцями батальйону ОУН. На відміну від «Карпатської січі», яка розпалась, ОУНівці хоча й зрідка, та потрапляють на передову.

«Все надзвичайно складно. Ми вийшли на ротацію всередині липня минулого року. Періодично заходимо на фронт, та залишитись там нам складно. Можемо у складі 30-40 осіб побути там два тижні. Згодом приїжджає чергова перевірка – і мусимо виїжджати геть», – розповідає командир добровольчого батальйону ОУН Микола Коханівський.

Він зазначає: особисто ходив до керівництва ЗСУ з проханням легалізувати своїх бійців. Умову виставив лише одну – також мати якісь повноваження, адже не хотілось бездумно виконувати наказ згори.

«Просив зробити мене хоча б ротним. Я ж завіз би туди своїх хлопців і ми продовжували б воювати, наприклад, у 93-ій бригаді. Вони при всіх вголос озвучили, що так буде», – розповідає Коханівський.

Якою ж буде подальша доля батальйону, доброволець прогнозувати не береться.

Приватні військові компанії: «за» і «проти»

Та для добровольців, які не зможуть знайти собі місця в цивільному житті, може з’явитись вихід. Так, у парламенті уже лежить законопроект про створення приватних військових компаній. Теоретично, до їхнього складу мають шанс увійти і ветерани війни на Донбасі.

«Завдання – максимально проробити усі аспекти такої діяльності та створити ефективний законний механізм, що допоможе тисячам наших хлопців якісно себе реалізувати у цій сфері. Водночас, важливо чітко розділити роботу ПВК і 447 статті Кримінального кодексу. Схожих нюансів – маса. Над ними зараз працюють експерти, зокрема, й іноземні», – заявляв народний депутат, член комітету з питань законодавчого забезпечення правоохоронної діяльності Євгеній Дейдей.

До того ж, експерти переконані: це вирішить багато питань щодо працевлаштування тих людей, які брали участь у бойових діях, але не бажають переходити на контракт.

«Такі люди зможуть піти туди і отримувати заробітну плату», – зазначає керівник Центру військово-правових досліджень Олександр Мусієнко.

Та він зауважує: це може бути використано і в політичних цілях.

«Ледь не кожен олігарх отримає, фактично, легальні повноваження для створення своєї військової компанії. Вона виконуватиме певні функції та замовлення, отримавши право на використання та застосування вогнепальної зброї», – вважає Мусієнко.

Із ним погоджується і військовий експерт Дмитро Снєгирьов.

«Під конкретних олігархів можуть створити кишенькову армію, яка буде названа приватною військовою компанією. Натомість вона виконуватиме функції не на лінії розмежування, а в Києві чи інших великих промислових містах», – наголошує Снєгирьов.

Іноземний досвід

Та такі ПВК – не українське ноу-хау, їх мають безліч країн.

«Їхня практика така, що ці компанії використовують переважно закордоном, не всередині держави. Деякі країни навіть ставлять обмеження на функціонування цих ПВК у межах своєї країни», – зазначає Мусієнко.

Та допоки у столиці дискутують, чи легалізовувати добровольців та як це потрібно зробити, на передовій несуть службу офіційно непідконтрольні державі бійці. Добровольці все ж мають надію, що їхні права будуть захищені із створенням Міністерства ветеранів.