четвер, 3 листопада, 2016, 12:39
Маловідома сторінка історії: фільм про єврейську еміграцію з Німеччини до Туреччини
Маловідома сторінка історії: фільм про єврейську еміграцію з Німеччини до Туреччини

У Німеччині на екрани вийшов фільм, присвячений маловідомій сторінці історії - єврейській еміграції з Німеччини до Туреччини. Переслідуваних у рейху євреїв радо приймав турецький уряд.Багато з учених та інтелектуалів єврейського походження, рятуючись від переслідувань з боку нацистів на європейському континенті, переїхали до США. За океаном вони змогли не лише блискуче реалізувати себе, а й зробити вагомий внесок в американську та світову науку й культуру. Однак мало хто знає, що переслідуваних на батьківщині німецьких євреїв радо зустрічали й у Туреччині, де вони так само зуміли знайти другу батьківщину і стати їй у нагоді.

"Для німців я - турок, а для турків - німець", - каже, сміючись, Енвер Гірш. Його батько, юрист за фахом, ставши німецьким емігрантом у Туреччині, укладав тексти законів, які й по сьогодні діють у країні. У тому числі й турецьке торговельне законодавство. Утім, зараз про це мало хто знає. Сам Енвер Гірш став підприємцем, який має бізнес в обох країнах.

Так само і Курт Гайльбронн, який працює психотерапевтом, постійно перебуває у поїздках із Туреччини до Німеччини й навпаки. Його батько - свого часу визнаний у Німеччині генетик-ботанік - став засновником Ботанічного інституту в Стамбулі. Це відбулося після того, як 1933 року нацисти позбавили його посади та нагород. Незадовго до своєї втечі з Німеччини він, уже здобувши славу професора, прибув до Стамбула на запрошення засновника сучасної Турецької Республіки Кемаля Ататюрка. Тут запрошений мав з нуля створити Агрономічний інститут.

Наприкінці 1920-тих років Ататюрк розробив далекосяжну реформу вищої освіти. Він прагнув усіма силами та засобами перетворити переважно мусульманську Туреччину на сучасну державу. Тож Ататюрк заборонив арабський шрифт, замінивши його по всій країні латинкою. Також молоді люди мали отримати можливість навчатися за західним зразком, здобуваючи ґрунтовну освіту. У тому числі й молоді жінки, які у світській Туреччині вже не мусили носити чадру, записувалися на навчання в університети, розповідає німецька режисерка турецького походження Ерен Ензец, чий документальний фільм "Haymatloz" (можна перекласти як "Без батьківщини") вийшов на екрани в Німеччині.

1933 рік: ласкаво просимо до Туреччини

Викладачі університетів, які емігрували з нацистської Німеччини, прибули до Туреччини саме в потрібний час. Вони були конче необхідні під час формування нової, сучасної системи вищої освіти. У фільмі висвітлюється п'ять життєписів та показано те, як напрочуд швидко та без бюрократичної тяганини емігранти з Німеччини змогли отримати відповідні професорські місця в академіях та інститутах, а також посади в міністерствах та різних відомствах у Туреччині. Завдяки глибоким фаховим знанням їх усюди радо приймали. Тут вони - "німці", а не єврейські науковці. Ціла генерація турецьких студентів була вихована цими вченими.

Сьогодні цю сторінку німецько-турецьких відносин майже цілковито забуто. Після приходу Гітлера до влади дослідники та професори єврейського походження не мали права обіймати посади в німецьких вишах, а також займатися там якоюсь офіційною діяльністю. Спеціальний закон, який передбачав так зване "відновлення" професійного чиновництва, що набув чинності 7 квітня 1933 року, не залишав жодних сумнівів: "Службовці неарійського походження мають одразу йти на пенсію". На щастя, багатьох науковців завчасно попередили, тож вони змогли емігрувати за кордон. Зазвичай це робилося через Швейцарію, а емігрували вони у тому числі й до Туреччини.

Центром втечі єврейських учених-емігрантів була на той час розташована в Цюриху Кризова спілка німецьких науковців за кордоном. Заснував її Філіпп Шварц, фахівець з патології, який так само мав рятуватися разом зі своєю родиною з гітлерівського рейху. Загалом ця важлива установа допомогла понад 2600 академікам втекти від переслідувань. Крім того, вона виконувала посередницькі функції у влаштуванні їх до закордонних університетів. Це - майже не відома сторінка історії, якої вперше торкнулася режисерка Ерен Ензец.

"Велика мовчанка" у повоєнній Німеччині

У документальній стрічці розповідається про долю п'яти родин, які втекли 1933 року від переслідувань у нацистській Німеччині. Діти цих єврейських емігрантів вже давно досягли пенсійного віку. Вони багато розповідають як про своє дитинство та юність, проведені у Стамбулі чи Анкарі, так і про пережите ними вже в післявоєнній Німеччині. Виявилось, що євреїв, які повернулися до Німеччини після років еміграції, тут приймали далеко не з хлібом-сіллю. "Вони також не отримали жодних відшкодувань, - стверджує режисерка, посилаючись на власні дослідження. - Людей також допікає, що хоч їх, по суті, вигнали із країни, змусивши до еміграції, ніхто не сказав: "Повертайтеся назад, ви нам потрібні".

Зузан Ференц-Шварц, Еґон Баґда, Курт Гайльбронн, Енвер Гірш та Елізабет Вебер-Беллінґ, які виросли в Туреччині й практично ніде не почуваються вдома, стали також свідками "великої мовчанки" в період становлення ФРН. Адже тоді ніхто не згадував про долю співвітчизників єврейського походження та емігрантів. Так само майже ніхто не хотів перейматися питанням власної провини через те, що свого часу ніяк не протидіяв гонінням та депортації своїх сусідів-євреїв.

Коли родина Зузан Ференц-Шварц втекла до Туреччини, їй був лише один рік, тож багато що вона знає лише з переказів. "Там, у Стамбулі, наше життя було просто чудовим, але й не позбавленим страху, особливо перед німцями з рейху, які теж там були". Так само й Едцард Ройтер - колишній топ-менеджер концерну Mercedes та відомий син політика Ернста Ройтера. Коли його батьки емігрували до Туреччини, йому було сім років. До Німеччини він повернувся у віці 18 років.

Туреччина сьогодні: регрес семимильними кроками

У фільмі також показано стривоженість головних героїв через те, що нинішній президент Туреччини Реджеп Таїп Ердоган крок за кроком веде наступ на сучасність та суспільний прогрес, на які робив ставку Ататюрк.

Це означає також, що досягнення Туреччини, до яких доклали руку їхні батьки, поступово скасовують. Це стосується й написаних юристом Ернстом Гіршем текстів законів, що й по сьогодні чинні. Або курсів малювання оголеної натури, які запровадив переслідуваний нацистами професор мистецтвознавства Рудольф Беллінґ у Стамбульській академії. Дана тема стає останнім акордом стрічки, яка примушує задуматися через свою політичну актуальність.

Deutsche Welle


реклама
більше новин
реклама
2017-12-15 08:07:34