середа, 11 жовтня, 2017, 18:47
Блог психолога: чому ми упереджено ставимося до психотерапевтів?

Серед найбільших демотиваторів стосовно психотерапії для тих, хто її ймовірно потребує, - страх визнати наявність у себе душевних проблем.

Обійми
Slaven Vlasic/Getty
Люди часто ідуть виговоритися друзям а не фахівцям

Поєднати бажане з неможливим - таким бачив ключове завдання психоаналізу, зокрема, і психотерапії взагалі один з її засновників, учень самого Фройда, Жак Лакан.

Зцілення душі - забаганка чи необхідність?

Відтоді минуло понад 50 років, а упередження щодо ефективності лікування душевних виразок словом існує й досі. Так само як і щодо права людей, які це практикують, - називати себе фахівцями, а не шарлатанами. І що найбільш непокоїть: ті, хто вдаються до послуг психотерапевтів, вважаються також трохи дивними.

Згадаймо ситуації зі свого життя. Ви, не замислюючись, відпроситеся з роботи до стоматолога, якого-небудь гастроентеролога чи навіть невропатолога - із застереженням, що йдеться про судини чи біль у спині. Як про щось цілком буденне повідаєте подружкам, що записалися от до гінеколога.

Але про те, що стали клієнтом психотерапевта чи психіатра, приховуватимете до останнього - про всяк випадок. Бо доволі обґрунтовано побоюватиметеся, що вас або одразу ж зарахують до ненормальних, або вважатимуть, що вам немає чого робити і куди витрачати гроші. І що, мовляв, якби вам зараз трьох дітей, господарство з усіма мислимими різновидами свійських тварин! І все це на тлі повної відсутності побутових зручностей, як було свого часу у бабусі, ви б негайно прийшли до тями.

Вважається ж бо, що за цілковитого фізичного благополуччя копирсатися у власних душевних порухах - то від надміру дозвілля і відсутності проблем.

Або що ще недоречніше - почнуть розпитувати, що трапилося, ображатися, бо не схочете чи не зможете розповісти. Будувати припущення, давати поради...

Перукарка з дипломом психолога

Серед найбільших демотиваторів стосовно психотерапії для тих, хто її ймовірно потребує, - страх визнати наявність у себе душевних проблем, з якими не під силу впоратися самостійно. Як наслідок - до усіх тривог, сумнівів і страхів додати ще й страх божевілля.

Далі йде недовіра, чи зможе чужа людина, котра вас вперше бачить, зрозуміти, що вас непокоїть.

Прийом у психолога
Shaul Schwarz/Getty
Коли хочеться говорити про наболіле - ще півбіди. Гірше - коли людина не бачить сенсу розповідати

Наступне - чи зумієте ви в стані розгубленості й розпачу дохідливо розповісти про свої проблеми. Звідси й бажання ліпше вкотре поділитися сокровенним з подружкою чи сусідкою. Або що ще "краще" - а на ділі так ми робимо дуже часто - виговоритися, роблячи манікюр або зачіску. Недарма ж жартують, що перукаркам зі стажем можна автоматично видавати дипломи психологів.

Коли хочеться говорити про наболіле - ще півбіди. Гірше - апатія, коли в людини немає сил або вона не бачить сенсу розповідати. Тому й не звертається до фахівців. Особливо це стосується інтровертів і людей, яким невластиве красномовство.

Пам'ятаєте закони викладення і сприйняття інформації? Що в процесі нашої розповіді про щось ми, з огляду на рівень освіти, словниковий запас, настрій, обмеження в часі тощо зазвичай доносимо приблизно половину того, що хотіли. Той, хто слухає, пропускаючи почуте через свої фільтри, сприймає так само половину.

Тож фахівцеві доводиться мати справу в кращому разі із чвертю того, про що йому говорять. Бо мова клієнта є єдиним, не рахуючи жести й міміку, джерелом інформації для психотерапевта.

Пігулка від проблем

Люди ж не люблять довгих розмов, як їм переважно здається, ні про що. Вони воліють дива: щоб їм сказали якесь кодове слово, "зарядили" воду - і стало легше.

Насправді, таких кудесників вистачає. До них стоять в чергах, і - о сила самонавіювання! - вони допомагають. На деякий час. Психотерапевт, що послуговується науковими методами, намагається допомогти клієнтові знайти власні, прийнятні саме для нього шляхи розв'язання його проблем.

Ліки
CHRISTOPHE ARCHAMBAULT/AFP
Ті, хто звик до "диво-таблетки", приходитимуть по неї знову

Один з принципів психотерапії - не давати порад. Адже ми дамо пораду, а виконувати її вам. Не нав'язувати власне бачення, а спрямувати співбесідника до світла в кінці тунелю. Адже коли людина один раз зуміла подолати кризу, вона зробить це й наступного разу. Ті ж, хто звик до "диво-таблетки", приходитимуть по неї знову.

Саме через відсутність чітких порад-наказів від психологів у суспільстві побутує думка, ніби ходити до них - марне витрачання часу і грошей.

Перш ніж запитати, подумай, чи влаштує відповідь

Ще одна суттєва "претензія" - психоаналітики замість заспокоювати, втішати, часто говорять за наші ж гроші неприємні для нас речі. Наприклад, мати скаржиться на нерозуміння з боку дорослого сина й невістки. Під час бесіди з'ясовується, що їй самій треба працювати над власним надмірним бажанням тотального контролю. А ще - навчитися жити власним життям, тоді й стосунки з родиною сина налагодяться.

Розчарування викликають і відмови професіоналів від запитів на зразок: "я хочу, щоб він (вона)...". А таких, повірте, чи не половина. Тож коли дружина просить допомогти їй змінити поведінку неуважного чоловіка, нормальний фахівець завжди наполягає, щоб той звернувся сам. Мотивуючи тим, що запити щодо сторонніх осіб вважаються маніпуляціями.

Клієнтці ж запропонує подумати, як вона зможе дати раду в її ситуації собі. Багато хто після цього навіть ображається і поспішає затаврувати психолога як ледачого невігласа.

Контакту з душевними терапевтами побоюються підсвідомо ще й тому, що внаслідок розплутування причинно-наслідкового зв'язку різних травм, людина може змінити ставлення до багатьох важливих у її житті речей.

Наприклад, припинити брехати собі, що сімейне життя в неї хороше, робота - цікава. Як далі з цим жити: розлучатися, звільнятися? Ні, краще подумаю про це завтра.

Поки ж триматимуся від психотерапевтів подалі.

ВВС Україна


реклама
більше новин
реклама
2017-12-17 19:46:54