Віктор Пинзеник: Від слова реформи мене вже починає тіпати-2

Початок тут

Під час рекапіталізації банків 23 млрд грн викинуто на вітер

– Банківська система України хвора. Під час кризи вона отримала найбільш сильний удар. А ця система забезпечує «кровопостачання» в економіку. З останнього медичного терміну, думаю, розуміло значення її оздоровлення. Організм банківської системи самостійно боровся з недугами. Але цих зусиль недостатньо. Зачеплю суто банківські питання. Хоча проблеми цього сектора лежать і в інших сферах. Частково я їх зачіпав і зачіпатиму пізніше.

Перше – рекапіталізація банків. Рекапіталізація – це відновлення капіталу банку. А де він подівся? Його з’їли збитки від неповернення кредитів. Завдання рекапіталізації – відновити реальний капітал шляхом вливання додаткових грошей замість втрачених через збитки. Протягом минулого року рекапіталізацію провели банки за участю іноземного капіталу. Її робили власники цих банків.

Але не всі власники можуть це робити. У такому випадку має підключатися держава в особі Уряду. Власникам повертають реальну вартість банку (іноді це символічні суми, як це було в Австрії – 1 євро), а в банк вливають кошти для відновлення необхідної суми капіталу. За участю держави в нас нібито рекапіталізовано три банки. Насправді витрачено гроші, а відновлення банків не відбулося. Відновлений банк має працювати як банк. Там видають кредити, там не знімають вклади, бо вкладники бачать, що в будь-який час депозити можна зняти.

У нашому випадку рекапіталізовані банки перетворили на касу з видачі депозитів. Це був політичний проект, а не відновлення банків. 23 млрд грн викинуто на вітер. Бо для повернення вкладів є інший інструмент без витрачання коштів громадян.

Йдеться про ліквідацію банків. Ключовий наголос, який я хочу зробити: хворі банки слід ліквідовувати негайно, поки «живі» активи (хтось же брав кредити і здатний повернути їх повністю або частково). Така процедура дозволяє повернути всі депозити тільки за рахунок продажу активів. В Україні банки ліквідовують тоді, коли вже ліквідовувати нічого, бо активів немає, їх розікрали.

Проблемні банки – джерело постійного «зараження крові» у кровоносних судинах. Ця «зараза» несе небезпеку для всіх банків. Позбуваються проблем двома способами: рекапіталізація і ліквідація банків. Перший спосіб застосовують щодо системних банків (за участю держави) чи до всіх (якщо рекапіталізація відбувається за рахунок власників), другий – до всіх інших.

Якщо у банку виявляють проблему, щодо нього негайно приймають рішення – або відновлення, або «під ніж». Якщо ж з банками будуть поводитися так, як повелися з банком «Надра» (ні «ножа», ні оздоровлення), нашу банківську систему буде лихоманити ще довго.

– Банкам довіряють, коли вони працюють без збоїв. У будь-який момент можна провести платіж, зняти депозит. Поряд з рекапіталізацією правильна процедура ліквідації банків теж є хорошим елементом відновлення довіри. Коли громадяни бачать, що навіть при ліквідації банків відбувається повернення їх вкладів через продаж активів банку, їх не лякають ризики загибелі банку.

Дуже важливо мати прогнозований обмінний курс. Його значні й різкі коливання у 2008 році спричинили «втечу» депозитів – втрату довіри.

Гривня може зміцнитися, але аж ніяк не у 2010 році

– Сьогодні немає тих ризиків, що зумовили значну девальвацію гривні у 2008 році. Ризики лежать виключно у бюджетній площині. При такому критичному дефіциті виникає постійна загроза покриття нестачі коштів Уряду через друкарський верстат. Як бачите, якої б сфери ми не торкнулися, постійно натикаємось на ключову проблему – дефіцит бюджету.

– Як і минулого року, скорочення валютних резервів – очікуване, планове явище. Поки що я не бачу трагедії як щодо обсягів, так і щодо темпів скорочення резервів. І в даному випадку проблема може виникнути, коли замість лікування почнуть проїдати резерви. Запаси Уряду вже з’їли, залишилося з’їсти резерви. Тоді перед країною може постати і проблема резервів.

– Розділимо дві абсолютно різні проблеми: спекулятивні коливання курсу та девальвацію. Спекуляцій можна було уникнути. Девальвації ні.

Світова криза зачепила всі країни. Але девальвація відбулася не всюди, бо відбувалася вона внаслідок внутрішніх причин. Україна в цьому випадку не виняток.

Я вже згадував про популізм. На прикладі обмінного курсу покажу його згубні наслідки для всіх. Економіка збільшує виробництво на 5%, а доходи збільшують на 30%. Люди отримали гроші, а власне економіка пропонує товарів для придбання тільки на 5% більше. Куди ж діваються решта доходів? Частина йде у зростання цін (негайна розплата, бо цю частину відібрали), а друга – у імпортні товари (відкладена розплата). За 2004-2008 рр. імпорт в Україну зріс майже в 4 рази. А імпорт формує попит на долари. Експорт за ним не встигав (пропозиція доларів). У результаті в 2008 році країна отримала рекордний дефіцит у торгівлі товарами – 18,5 млрд доларів, хоча ще у 2004 році експорт на 4 млрд перевищував імпорт.

Девальвація – це плата за ту політику, яку так добре сприймає шлунок. Платять за це всі. Не тільки ті, хто брав валютні кредити. Вона вдарила по всій економіці, а саме по доходах українських підприємств та їх працівників. Це плата за солодке для наших вух бажання побудувати комунізм за один рік.

Справедливості ради зазначу, що популістська соціальна політика не єдина причина девальвації гривні. Уникнути девальвації було можливо. Для цього годинник треба було б перевести на кілька років назад і проводити зважену політику доходів. Оскільки такої політики не було, то в 2008 році девальвація була неминучою.

– Яка сьогодні реальна вартість гривні? Обіцянки 5 грн/дол. – це популізм чи ні?

– Вийдіть на вулицю, підійдіть до обмінника і знайдете відповідь. Щодо 5 гривень у мене є кращий альтернативний варіант курсу – 10 копійок. А чому б ні?

За умов грамотної, професійної економічної політики гривня має перспективу зміцнення. Але це аж ніяк не у 2010 році. Дай Боже зараз уникнути загроз для гривні, про які я вже говорив.

– Баланс купівлі-продажу негативний. Не треба забувати про те, що кожного місяця «Нафтогаз» купує долари для оплати за газ. Купує поза ринком, безпосередньо в НБУ. Тому тенденція до номінального зміцнення гривні нам поки що не загрожує.

Без вгамування ненажерних апетитів Уряду неможливо здешевити кредити

– А хто визначає пріоритети? Той, хто ділить гроші? І немає значення, хто ділить гроші – НБУ, Уряд чи парламент. Коли ділять чужі гроші, завжди виникає ризик для спокуси. Єдиним прозорим механізмом розподілу грошей є їх продаж.

– Повторюся: є причина і є наслідок. Не усунувши причин, ви ніколи не досягнете бажаного результату. Банки продають гроші. Але вони їх і купують. Це депозити населення. При минулорічній інфляції 12,3% ставки за річними депозитами складали 20-25%. Чи можуть у таких умовах кредити бути під 15%? Це не нормальні ставки за депозитами. У чому причина? Хворі банки, щодо яких не приймають рішення, рятуються будь-якою ціною, завищуючи ставки. При дефіциті ресурсів здорові банки вимушені повторювати їх дії.

Висновок перший. Треба оздоровлювати банківський сектор. Ми про це вже говорили.

Але цього замало. Це не дасть бажаного ефекту без вирішення проблеми №1. На ринку з’явився монопольний позичальник. Щомісяця Уряду не вистачає 8-10 млрд грн. Він працює «з коліс». Запасів грошей на рахунку немає, а завтра треба платити пенсії, зарплати, розплачуватися за газ. Тут не до ціни грошей. Аби позичили. Позичають за ставкою до 28%. А що залишається економіці? І за якою ставкою?

Висновок другий. Без скорочення дефіциту і вгамування ненажерних апетитів Уряду неможливо очікувати здешевлення кредитів.

– Не знаю, що Ви маєте на увазі, а тому спробую відповісти на власний розсуд. Чому проект державного бюджету, який я готував, передбачав спад 8% (нагадаю, що по факту отримано 15%). Це була реальна цифра. В пакеті заходів були пропозиції щодо підтримки окремих секторів.

Для України чорна металургія все одно, що автомобільна промисловість для США чи Німеччини. Саме вона зазнала найбільшого удару через втрату зовнішніх ринків. З цього сектора пішла найбільша ланцюгова реакція спаду в інші сектори.

Рішення щодо цього сектора лежали на поверхні і Мінфін їх запропонував. Це будівництво мостів, ліній електропередач, ремонт та реконструкція тепломереж. Ішлося про заміщення втраченого зовнішнього попиту внутрішнім споживанням. Для реалізації цих проектів треба було прийняти рішення, які в нас прийнято називати непопулярними. Їх злякалися.

А що значить для країни спад у 8, а не у 15%? Це додаткових 70 млрд ВВП і додаткових 24 млрд доходів усіх бюджетів.

Подібні інструменти пропонувалися і щодо будівництва. Саме у площині сектора, а не підтримки окремих власників.

Збалансувати бюджет можна тільки скороченням видатків

– Є хороші показники для оцінки тіньового сектора – частка грошей поза банками. Порівняно з початком 2008 року вона зросла з 28 до 32,4%. Одна з причин значних розмірів тіньової економіки – узаконені податкові ями, або внутрішні офшори. Більшість офшорів мені вдалося ліквідувати у 2005 році. Не всі, на жаль, частину відновили, а тепер лунають заяви про їх розширення.

Що стосується адміністрування податків, то жодного відношення Мінфін до цього не має. Це робить податкова адміністрація. А цей орган не підпорядкований нікому. Хоча у площині адміністрування є значні можливості закриття незаконних податкових ям.

– Прогноз дуже залежить від рівня дефіциту бюджету. Проект бюджету, підготовлений попереднім Урядом, має дефіцит бюджету, який я оцінював у 150 млрд грн. З таким дефіцитом по прогнози краще звертатися до гадалки. Вона швидше може вгадати, коли і за яких умов увімкнуть друкарський верстат для покриття видатків бюджету.

Прогноз потребує опори. А дисбаланс бюджету, який ми зараз маємо, це все одно, що запропонувати людям для зручного пересування пішки льодову доріжку. Дуже сподіваюся, що ситуація змусить прийняти реалістичний бюджет на цей рік, що дозволить говорити і про прогнози.

– Відновити баланс у площині доходів не вдасться. Там є резерви, але вони не такі значні. Принципово відновити баланс можна тільки за рахунок видатків. У період кризи кожна сім’я, підприємство, потрапивши у скруту, не влазили в борги і не створювали собі додаткових проблем, а скорочували видатки. При цьому керувалися здоровою логікою пріоритетів. Абсолютно зрозуміло, хто не може випасти з пріоритетів державного фінансування. Зрозумілими є і розміри цього фінансування. Але до якого часу пільгами будуть користуватися далеко не бідні люди, існуватимуть спеціальні пенсії для обраних, споживання газу заможними оплачуватимуть з кишені бідних громадян? (Хоча, вони цього не бачать, а часто і не розуміють).

– У цій площині у принциповому плані рішення знайти неможливо.

Міжнародний аудит не допоможе, бо хвороби вже й так відомі

– Хіба проблема в цьому? Хвороби відомі, рішення теж. Чого бракує? Бажання, волі. Покажіть споживача. Від міжнародного аудиту він не з’явиться. Тому я оцінюю цю ідею, як політичну.

– Ми чимало про це говорили. Скажу про філософію. Якщо у Вас проблеми з будинком і Ви хочете його відновити, то моя рекомендація буде простою. Починайте відновлення з фундаменту. А потім, а ще краще одночасно, ремонтуйте стіни, сходи, двері, вікна...

Країна втратила фундамент, ключовий баланс – бюджет. Саме фундаменту було приділено головної уваги.  Хоча не тільки. Не всі елементи добротного будинку я зачепив. Але я й так співчуваю читачеві, бо захопився.

– Коли в Україні почнуться справжні реформи й інвестування в реальний сектор економіки? За яких умов це можливо?

– Від слова реформи мене вже починає тіпати. Коли воно звучить з вуст українських політиків. Бо під цим вони розуміють одну реформу – не робити нічого. Але тепер не робити нічого не вийде. Ситуація така. Це не 2003, 2005 чи 2007 роки. Не захочуть одні, зроблять інші. І дуже скоро.

Пинзеник – це для мене головна посада

– Мій крок, сподіваюся, думаючий читач зрозумів. Але хто сказав, що мати політичну позицію, висловлювати її обов’язково тільки в партії? Я маю власну позицію щодо розбудови держави, щодо політичних, економічних реформ і відстоюватиму її завжди. Вихід з партії цьому не перешкода.

– Проблема моєї роботи у владі – це проблема запиту на зміни, що так потрібні для оновлення країни.

Влада для мене ніколи не була і не буде самоціллю. Я міг би залишатися в Уряді, перебути цей складний час і мати гарантоване місце у списках до майбутнього парламенту. Але тоді мені довелося б змінити прізвище. А я цього робити не збираюся. Бо Пинзеник – це не лише прізвище. Для мене – це головна посада.