До Шевченківських днів «Театр у кошику» показав у Києві комедію «Сон»

«Напередодні Шевченківських днів нашому театру важливо було звернутися до глядача із виставами, зосередженими на питаннях духовності, тому принципово ми почали програму репертуарних вистав із твору «Я йду, Христе…!» про покликання митрополита Андрея Шептицького, а завершили моновистава за поемою Тараса Шевченка «Сон.Комедія». Усі вистави – а це окрім названих іще й «Украдене щастя» за твором Івана Франка, «Провина» сербського драматурга Небойші Ромчевича, «Білі мотилі, плетені ланцюги…» за творами Василя Стефаника «Ричард після Ричарда» за драмою Шекспіра, – відбулися на нашій базовій сцені на вул. Володимирській, 23-В у Центрі театрального мистецтва ім. Леся Курбаса. Також провідна акторка нашого театру Лідія Данильчук дала майстер-клас у Київському національному університеті ім. Карпенка-Карого, де для студентів своєї alma mater зіграла моновиставу «Сон.Комедія». Загалом слід зауважити, що Творча майстерня «Театр у кошику» постала з потреби духовної, культурної, національної самоідентифікації на стикові модерністських та постмодерністських естетичних засад», – розповіла у коментарі ЗІКу режисерка Ірина Волицька, художній керівник унікального театру, який займає елітарну нішу в культурному просторі України.

Нагадаємо, що прем’єра 50-хвилинної моновистави «Сон. Комедія» за поемою Тараса Шевченка відбулася у велезні 2003 року. В основі моновистави – знаменита поема Тараса Шевченка «Сон» (1844), яка поєднала у собі риси політичної сатири і містерійного дійства. Це поетично-філософська рефлексія над історичною долею України, а разом з тим – унікальне слово в культурному контексті першої половини ХІХ століття, де пересікалися і Гоголь, і Пушкін, і Міцкевич.

Ліричний герой Шевченка уві сні летить над землею, і йому відкриваються дивні видіння, подібні до апокаліптичних візій Данте і Гойї. Немов у калейдоскопі змінюються химерні образи: три ворони, що символізують злі сили українського, російського і польського народів; ідилія української природи і псевдонаціональний вияв почуттів; воєнщина і солдатська муштра; Петербург з царем і царицею, з самодурами-чиновниками й імперськими пам’ятниками. Фантасмагорія видінь і візій, образів, поданих у пародійному, саркастичному, гротесковому вияві посилює трагізм української історії. Сучасна театральна версія «Сну» апелює як до історії, так і до сьогодення. Це вистава-прощання з тоталітарною системою у будь-яких її проявах, з пост-імперськими синдромами і комплексами національної меншовартості. Тому так вагомо сприймається цей сценічний твір у такі часи суспільної трансформації, що їх переживає Україна тепер.

Дарія Зав’ялова, художниця з костюмів львівського театру «І люди, і ляльки» та студії «Галфільм» Ельвіра Босович, філолог і перекладач Олена Фешовець.