Ростемо ж ми, гей!

Звіт про роботу департаменту гуманітарної політики на був поданий в аналітичному зіставленні із планами, тому отримав вигляд бадьорого рапорту, в якому знайшлося місце тільки позитивам та досягненням. Натомість показники, що могли б зіпсувати приємну картину, відсутні. Як наприклад, інформація про кількість відкритих кримінальних справ за злочинами вчиненими посадовими особами, що підпорядковуються Олексі Побуркові…

Звітуючи про роботу управління культури і туризму ЛМР у розділі «Музеї, парки», Олекса Побурко зокрема зазначив: «Створено Львівський меморіальний музей окупаційних режимів «Тюрма на Лонцького, який проводив науково-дослідницьку роботу та формував фондову збірку (429 од.)». Оприлюднюючи цю інформацію на публічному звіті департаменту, Олекса Побурко, на жаль, не зміг вказати, скільки відвідувачів оглянули новостворений музей, котрий, будучи розташованим у кабінеті п’ятого поверху Ратуші, з якогось дива називається «Тюрмою на Лонцького», та ще й «меморіальним музеєм окупаційних режимів», – так, неначе, збирається увічнювати ті численні окупації, а не пам’ять про їхні жертви…

Із спонук справедливості, що її так брутально зневажили своїми діями актуальні батьки міста, слід додатково поінформувати читачів ЗІКу, що у Львові 2009 року справді був створений Національний музей-меморіал жертв окупаційних режимів «Тюрма на Лонцького», який жодним чином не перебуває у підпорядкуванні Львівської міськради. Однак у кількасторонній угоді ініціаторів заснування музею, підписаній по тривалому зволіканню й міським головою Львова Андрієм Садовим, Львівська міська рада зобов’язувалася брати участь у фінансуванні закладу, розташованого в історичному приміщенні тюрми на Лонцького (тепер вул. К.Брюллова)

Натомість, не беручи жодної фінансової участі у становленні Національного музею-меморіалу жертв окупаційних режимів «Тюрма на Лонцького», ЛМР 2009 року зареєструвала не заклад (установу) культури, а ЛКП – львівське комунальне підприємство із схожою назвою. Очолювати ЛКП, яке розмістилося у Ратуші. призначили колишнього помічника міського голови Львова Тараса Чолія.

Існування ЛКП із назвою, що дублює назву Національного музею–меморіалу жертв окупаційних режимів «Тюрма на Лонцького», створює чималу плутанину не тільки у пересічних громадян, а й у представників ЗМІ, котрі інформуючи про події, що відбуваються у музеї на вул. К.Брюллова, приписують їх успішній діяльності ЛКП під керівництвом Тараса Чолія. Також дезорієнтованими ситуацією із квазі-музеєм у вигляді ЛКП-дублера залишилися й депутати Львівської міськради, котрі досі щиро переконані в тому, що на сесії проголосували за ухвалу, якою фінансово підтримали саме Національний музей–меморіал жертв окупаційних режимів «Тюрма на Лонцького».

Таким чином Львів укотре перечепився через відпрацьовану вже до блиску в інших ситуаціях таку собі «технологію» із підприємствами-двійниками, що їх не без певної вигоди породжує ЛМР. Як приклад можна навести ЛКП «Муніципальна дружина» та КП «Адміністративно-технічне управління».

З метою усунути плутанину, спричинену існуванням комунального двійника Національного музею-меморіалу, того ж таки 2009 року постійна депутатська комісія культури, дозвілля, туризму, промоцій та ЗМІ Львівської міськради поставила руба питання про ліквідацію ЛКП «Львівський меморіальний музей окупаційних режимів «Тюрма на Лонцького». Член цієї постійної депутатської комісії Роксолана Лемик підготувала відповідний проект ухвали сесії. Однак уже кілька місяців цей проект залишається в юридичному управлінні, яке не квапиться передати його для внесення до порядку денного сесії ЛМР.

До речі, про те, що існування двійника реального музею є одіозним, йшлося і під час круглого столу «Перспективи розвитку Національного музею-меморіалу жертв окупаційних режимів «Тюрма на Лонцького», що відбувся за участю істориків та музейників 28 жовтня 2009 року у Львівському національному університеті ім. І. Франка.

Але з того, як розвиваються події, можна зробити висновок, що очільникам міста не хочеться прислухатися до рекомендацій науковців та депутатів, бо з якихось міркувань важливіше фінансувати коштом бюджету кишенькову структуру, а не підтримувати розвиток Національного музею-меморіалу жертв окупаційних режимів «Тюрма на Лонцького» – першого в Україні музею такого типу.

Подальше ж існування «двійника» у вигляді ЛКП із назвою, схожою на назву Національного музею-меморіалу жертв окупаційних режимів «Тюрма на Лонцького», залишатиме виконавчій владі міста лазівку для маніпулювання бюджетними коштами. Бо, беручи до уваги звіт Олекси Побурка, слід визнати, що цей фокус владі віртуозно вдався навіть у рік економічної кризи. Зрештою, у здобутку сумнівного проекту із дублером – не тільки освоєні бюджетні кошти, а й чимала реклама, яка приносить першим особам міста додаткові дивіденди суто спекулятивної природи.

«…Адже це уже не дивно, Що ми твердо, супротивно, Владно устаєм…О прекрасний час! Неповторний час!» – так і хочеться цитувати незабутнього Павла Тичину, чи бодай «Гамлєта» Леся Подев’янського…

Марта Гартен,
спеціально для Західної інформаційної корпорації