Ющенко лягли і просють

Феномен Ющенка будуть колись пильно вивчати. Історія знає багато способів, як з лайна зробити цукерку, і тільки один, як цукерку перетворити на лайно. Ющенко був нашою цукеркою, яку ми збиралися смоктати довго і самозаглиблено. А вийшло, що йому таки вдалося зробити перший крок назустріч людям – піти геть.

«Московський проект не повинен перемогти, бо Тимошенко і Янукович – це кращі представники єдиної кремлівської коаліції», – прорік Ющенко. І все зробив для того, аби цей проект переміг. А тепер ся тішит, жи не доведеться воровці владу передавати.

Бо ж Яник – свій хлоп, кілько разів обнімались! Адиво, може, вдасться зліпити коаліцію, то наш пасічник ще й прем’єром стане. І знову ті самі руки, які ніц не робили, культурно відпочинуть. І кілько б він не триндів, жи ми не малороси і не хахли, а своїм живим прикладом показав, що хахол таки лінивий. Маючи такий запас довіри, який він мав у 2005, можна було гори перевертати, а він волів спочивати на лаврах.

Усіх, з ким прийшов до влади, зрадив, а натомість позбирав коло себе усілякої шушери. Або таких самих невдах, як і він сам. Бо скільки б він не вповідав нам, що Єхануров гарна людина, але ані в ролі прем’єра, ані в ролі міністра оборони, ця гарна людина себе ніяк не показала. У гарної людини за спиною чинилися в армії злочини, а він їх не помічав. На флоті й досі ржуть з того, як він до них звернувся: «Товариші солдати!» Не далеко втік Ігор Тарасюк. Скоро його побачимо в команді нового президента. Як і Балогу. Про дрібного шахрая Кислинського, якого теж наш унікальний Гарант разом з дружиною пригріли, уже й казати нема що. Одне слово, нездара притягує нездар. І такий наш фатум.

А Дон цвіте

Але тако по-правді, то я не помітив великої радості на писку Дона, хоча він і намагався її зобразити. Зате Ґандзя сяяла, як новий ноцник. І, певно, Донові сказала, жиби скалив усмішку, бо краса такі-да, перемагає. Але попробуй тут тішитися, коли попереду темне майбуття, а ночами знову сниться жінка в білому і з косою.

Кризу ніякою новою азаровщиною не вдасться так легко побороти, а ціни ще ніколи не йшли донизу, а тільки догори. Так жи покращити життя такво одним махом не вдасться.

А ще, як порахувати підтримку Януковича від числа усіх виборців, то вийде, жи за нього проголосувало менше 35%! Причин для втіхи мало. Тому я не бачу підстав для того, аби Юльці боротися далі за місце під сонцем – їй і в опозиції буде не зле.

А Яник сам себе поволі, але неухильно буде топити. І вже почав. Перший свій виступ озвучив мовою сусідньої держави. І то теж феномен. До такого навіть Кучма не додумався. Бідачка, перед тим, як іти в президенти, поміняв національність на українську. А білорус Дон, певно, має за приклад Лукашенка. Ну, забув, пацан, президентом якої країни його обрали. Буває.

Хоча, може, то було свідомо, жиби показати нам, хто в домі хазяїн. Бо, як писав Єжи Лєц, карликам замало стати на ходулі, їм необхідно поставити Гуліверів на коліна. Кажуть, виступаючи у торгово-промисловій палаті перед своїм активом, наш Дон обіцяв, що змусить невдячних киян каштани жерти. Де він їх знайде під метровим снігом – то вже єнша тема.

Всьо пропало!

В останньому відчайдушному пориві Юльця не втрималася від обіцянки вже весною відмінити обов’язкову військову повинність. Але хто би їй повірив? Два роки тому вона вже тото нам співала.

Вона взагалі дурницю зробила, коли ініціювала розпуск парламенту і вибори 2008 року. Най би став тоді прем’єром Яник, достатньо було б тільки з насолодою спостерігати, як вони разом з Ющенко самі себе закопують. А відтак з’являється Юльця в усьому білому і бере свої законні 70%.

Але програла вона не Янику, а самій собі, бо, зірко помічаючи соломку в очах ворога, не помічала у власних очах колоди. У її команді корупціонерів не менше, ніж у Яника. І що цікаво – усі вони взаємно перетікали з команди в команду, і в Юлі колишніх зеків теж троха є. Так що, яке їхало, таке здибало.

Біда тільки в тому, що у нас знову нема лідера.

Президент меншості

А за кого голосував Яник? Він, за його словами, голосував «за перемєни і за стабільність». Ги-ги-и. Видно, що поруч Ґандзі не було, жиби підказали, що втілювати водночас «перемєни» і «стабільність» – це те саме, що їсти салат олів’є ножиком і виделкою, сидячи на параші.

Так жи є одне добре. При такому презикові нігди не будемо нудитися без свіжих анекдотів. Недаремно першими Дона від усієї душі привітали чукчі. Їм теперка п’ять років гикатися не буде.

Стабільність на лицьо. «Проффесор» продовжує наполягати, що Чехов таки наш: «Я сказал, что этот прекрасный поэт долго жил на украинской земле и стал нам родным. Я могу вступить в полемику, поговорить о наших классиках. А кто не знает Антона Павловича Чехова? Я часто бывал в доме Чехова в Ялте». І хто зна, може, ще й чай пив із цим кращим геноцидом країни.

Шкода, що ніхто при цьому не перепитав, а що Донові більше до смаку: сонети чи тріолети Антона Павловича? А може, який-небудь шансон на його слова?

Ну, а коли російський політолог запитав про його реакцію і майбутні дії з приводу присвоєння Героя України Бандері, Шухевичу і про вступ України в НАТО та ЄС, то почув, що «в 2004 году для Юлии Тимошенко газ был дорогой, а сейчас он по нормальной цене?» І так далі про газ та про консорціум...

А уявіть, як йому доведеться викручуватися за кордоном? Потіху буде мати вся Європа.

Ну, а перва леді! Нє, нє, Дон ще не до кінця просто усвідомив у яке він ге ступив. Президентство – це страшний менінгіт. По Ющенкові видно.

Дон си думає, жи його жінка буде іно онуків няньчити. Але є такі трафунки, коли за протоколом вона змушена буде виїхати за кордон та й бувати на прийняттях. Отам вона і покаже. «Апєльсінкі та у вас нє наколатиє? Га?», «А гдє тут у вас амєріканскіє валянкі продаються? Бо наші шото сільно жмут. В бєдрах. От такоє от».

А то організують культурну програму, заведуть до музею. Мону Лізу покажуть. «О-ой, глаза то какіє лубяния! Просто жуть!»

Ну, у нас уже була одна перва леді, котра вперто не бажала українською балакати, то бодай чистою кацапською пашталакала і з усілякими заїжджими кабзонами виспівувала. А ця ж ні по нашому, ні по їхньому. Доведеться замість першої леді Гандзю возити за собою. Жиби, чого доброго, не зачав у Франції вповідати про великого поета Романа Роланда.

Заслужені герої

Рабин Моше Реувен Асман, духовний лідер любавичських хасидів, вирішив повернути Ющенкові свого ордена «За заслуги III ступеня» на знак протесту проти присвоєння Степану Бандері звання Героя України.

Ади який єврей принциповий! Знав би він, кілько ще євреїв отримало такі самі ордени! Але жоден не вертає ордена. Навіть такий Фіма Звягільський, котрий тепер став поруч з Бандерою, бо теж «Герой України». А Янукович, хоч і не єврей, але має аж три ордени «За заслуги». То як йому так не до шмиги «сомнітєльниє» герої, най би кинув тими орденами Ющенкові в писок. Але нє. Терпить.

А з Бандерою вийшло забагато галасу. Хоча таких випадків, коли хтось є для одних героєм, а для інших ворогом – немало. Візьмімо Майкла Клейтона – героя Ірландії. Про нього і фільм зняли. Але англійці, для яких він терорист, не обурюються. Бо цивілізовані. На відміну від наших сусідів.

Всьо обнулілось

Бабак прокинувся. Весну занюхав. А з ним і Кучма. Нафталін обтрусив, висунув голову з вікна, подивився на свою тінь, принюхався, прислухався і затер руки: «всё обнулилось, я доволен, что всё возвращается». Ну, та певно! Самі нулі до влади прийшли, то чого й не тішитися.

За пару днів перед тим прокинувся і Порошенко. І нарешті вродив офіційну позицію України стосовно Косово, про яке ми вже давно забули. А потім теж подивився на свою тінь, нічого цікавого у перспективі не увидів і, зрозумівши, що й так погибати, додав до Косового ще й Абхазію та Південну Осетію, яких ми теж не визнаємо.

Так виглядає, що під завісу вони ще багато чого корисного начудять. А до виборів, вибачайте, пукнути боялися, аби, чого доброго, східний електорат і Кремль не відлякати.