Про вічні цінності та вічну владу

Ці два нехороших члени – Прем’єр-ліга і ПФЛ. Заслужений юрист України Сергій Стороженко втомився доводити всьому світові, що ці ПФЛ і ПЛ – просто жалюгідні і нікчемні люди, які становлять лише трохи більше двох відсотків від загальної чисельності тих, що займаються в нашій країні футболом. Але чому його реляціям не особливо вірять? Тому що ні в одній країні світу спортивна федерація не стане хвалитися гучними успіхами зі стрітболу, уроками у школі та повальному «заКОЛОСсі» (футболу, хокею і т.п.), якщо у неї нема успіхів у великому спорті. Тому що національна СПОРТИВНА асоціація існує, перш за все, для розвитку спорту високих досягнень. А в нашій унікальній країні, в якій, незважаючи на видані закони, Президент не гребує користуватися сірою Мобілою (iPhone), заохочувати чорних археологів, підносити в ранг державних далеко неоднозначні події можливо й не таке. У такій країні легко керувати такими «громадськими» організаціями як Федерація футболу України. Абсолютна безконтрольність і вседозволеність: ФІФА, мовляв, забороняє державним органам втручатися в діяльність національних асоціацій. Теза явно розрахована на дурнів.

У Росії, Китаї, Ірані, в тій же Польщі та ряді інших країн держава жорстко втручалася і нічого. У Росії Путін викликав всемогутнього Колоскова, і поставив йому лише одне питання:

– Хочете продовжувати керувати футболом? Що ж, я не проти... Але з в’язниці.

Колосков залишив посаду відразу, і скаржитися у ФІФА не став, де, як відомо, перебував у ранзі віце-президента.

У нас все по-іншому: хлопчик-міністр при одному тільки вигляді Григорія Михайловича змінює памперс, а віце-прем’єр Іван Васюник геть втрачає мову. Так що нікому ПОКИ ЩО у нас сказати такі заповітні для багатьох уболівальників слова: «На вихід!».

От і рулять браві адепти, чесно визнаємо, дуже розумної, але гранично нечистоплотної людини таким значним соціальним явищем в країні, як футбол. У нас люблять писати, як футбол об’єднував нації і ставав причиною жорсткої конфронтації і воєн, як допоміг підняти економіку Італії і підніс у ранг небожителів своїх кумирів. Дивно ЧОМУ, у нашій забутій багатьма сильними світу цього країні футбол як соціальне явище відданий на відкуп пройдисвітам, які живуть з нього, перекручують його суть і основи, затикають рота незгодним. Чому державні мужі, з’являючись на спортивних аренах країни з приводу якої-небудь значущої події, не зададуться питанням: Завдяки чому або кому це дійство, що збирає на стадіонах десятки тисяч, а перед екранами телевізорів мільйони людей не працює на об’єднання країни? Чому керівники нашого футболу розтягують цю ковдру кожен собі по шматку.

Будь-які спроби щось змінити наштовхуються на дружний мегащит «громадського» осуду. Сафіуллін, Ахметов, Димінський, Данилов, Лавренко, Колесніков, Куніцин – всі отримали дружного відкоша від федерації, де питання розвитку професійного футболу в країні вирішують такі «визначні» особистості, як голови федерацій Сумщини, Тернопільщини, Херсонщини і їм подібні, де взагалі забули, що таке футбол. Григорій Михайлович для них не просто турботливий батько, він для них усе. Через те, що машину дав, в поїздки бере, заробити і прихопити дозволяє. Одним словом Суркіс – це все. За таких умов влада його у футболі буде вічною. Навіть якщо він захоче залишити цей пост, він залишить на цьому місці того, кого ЗАХОЧЕ.

Мені страшно. Страшно тому, що це тоталітаризм у гіршому його прояві. І нікому з можновладців до цього немає справи. Ми ж країна вічної боротьби і вічних виборів, а «суркіси» (Григорій Михайлович і йому подібні) цим вміло, з величезною користю для себе, коханих, користуються.

Є вічні цінності, а є вічна влада. Дві несумісні речі, але наш герой зумів їх поєднати. Принаймні, для себе. Чи можна це далі терпіти?

Кость Несенюк,
«СпортОбоз»