Богдан Кук: Треба будувати житло для черговиків

– Я брав участь у виборах не тому, що представляв одного з кандидатів, а щоби тримати руку на пульсі і знати, як проходять вибори в країні. Вважаю, якщо вже займатися політикою, то треба бути задіяним у виборчому процесі стільки раз, скільки, на жаль, у нашій державі відбуваються вибори. Кажу «на жаль», тому, що коли мені кажуть про невиплати зарплат, невиплату коштів фірмам, які виконували роботи по державних гарантіях, то це якраз і є гроші, які сьогодні використовує на свій піар політична еліта, яка знаходиться при владі. Адже реально таких коштів у жодного з кандидатів бути не може.

При цьому за останні 4 роки ми лише бачимо, як з кожним роком у нашій державі стає складнішим життя. Однак ми й далі чуємо обіцянки, які вже чули 4-5 років тому. Враження таке, що держава перебуває у комі, з якої ніяк не може вийти.

І сьогодні я не бачу суттєвих покращень і змін для України. Адже ніхто не говорить про те, що у березні нам треба повертати кошти траншу МВФ. До того ж, і далі збільшується число українців, які не мають роботи. Місцевий бізнес також має труднощі – сьогодні я не знаю підприємств, які процвітають.

Трійку кандидатів я для себе я визначив давно. Це молоді люди – Яценюк, Тягнибок і Тігіпко. Водночас, я також не є прихильником політичних сил, які постійно знаходяться в опозиції. Настав час європейського усвідомлення нашого майбутнього. А це усвідомлення є неможливим без фахових, освічених та мудрих людей. Цього якраз бракує теперішнім політичним силам. Кадрова політика наших партій знаходиться на дуже низькому рівні, бо людей у політиці сприймають за їх надійністю, а не за фаховістю. Я вважаю, чим старша політична сила, тим більше у ній негативів. Політики займають певну нішу і жоден із них не хоче зійти з політичної арени, поступившись місце молодим людям. І тому старі політичні сили складаються з людей, які вже знаходяться у політиці по 20-30 років.

– Насправді є лише кілька депутатів, які зустрічаються з виборцями, вирішують їхні проблеми, приймають участь в розбудові Львівщини, залучають інвесторів. І ці люди є у всіх на виду. Вважаю, що не варто сидіти у залі із карточкою, а треба реально робити кроки, які покращують наше життя сьогодні.

На жаль, цього не всі розуміють. До прикладу, робимо крок для того, щоби усунути з посади недобросовісного чиновника і зробити наше завтрашнє життя легшим. Усі депутати кажуть, що ми дуже хочемо вплинути на двох начальників управлінь, яких я особисто запрошував у сесійний зал на звіт. Адже незадовільний звіт означає відставку. Думаєте, що хтось із депутатів підтримав починання? Ні! І я бачу, що навіть депутати, які цих чиновників критикують, потім з незрозумілих причин відмовляються від голосувань.

– У більшості мій успіх це успіх Валерія Калинюка. Валерій Анатолійович вміє передати свої знання іншим. Він – голова комісії з питань планування території, містобудування, архітектури та ЖКГ та автор генерального плану Львівської області. І ця людина багато чого навчила мене.

Важливою для мене є підтримка мого рідного брата, Михайла Кука, співвласника супермаркетів «ВАМ». Свого часу він учився і працював у США. Але патріотизм і прив’язаність до рідної землі не дала йому спокійно жити за океаном. Тому він вирішив, що має зробити все для розвитку України. Михайло багато узяв із західного світу і багато що було трансформовано у наше суспільство, зокрема, й щодо питання політичної діяльності.

– Робота над генпланом розпочалася ще 2003 року, і з того часу він був реалізований лише на 5 відсотків. 2009-го року ми зробили його на решта 95 відсотків, фактично, закінчивши за один рік. Усі попередні роки йшло розкрадання і виділення коштів на підтримку якоїсь невідомої документації, яка потім припадала порохом.

Генплан уже діє. У нього, в першу чергу, внесено землі, які у майбутньому будуть відведені під автобани, залізниці та будівництво. Згідно нашого рішення, ці землі захищені від розпаювання і подальшої приватизації. Щоби потім держава, викупляючи їх, не несла подвійного або потрійного фінансового навантаження. Адже, як правило, держава купує у своїх же чиновників, які безкоштовно роздали перспективну землю своїм родичам.

Сьогодні непоодинокі випадки, коли держава стикається з тим, що стратегічні ділянки віддано під чиїсь паї. А відтак починають виявлятися негативні моменти, що, мовляв, у нас забирають землю. І ми, як правова держава, мусимо йти назустріч людям і купувати цю землю по експертній оцінці.

Не в останню чергу, саме тому сьогодні всі інвестиційно-привабливі земельні ділянки і об’єкти на Львівщині, на які оформлено технічну документацію, є настільки дорогими, що інвестори вже й не хочуть її купувати. Такі от реалії.

Нам також вдалося внести у генплан зони ризику. Адже кожного року чуємо про руйнівні повені на Львівщині. А потім бачимо, які мільярди гривень ідуть на відбудову помешкань і відшкодування громадянам. Хоча більшість із них були незаконно побудовані в зонах підтоплення. Тепер ми виділили зони ризику, в яких будь-яке будівництво заборонено і хто будує там буде нести за це відповідальність самостійно.

– Нам вдалося затвердити генплан, оскільки не було сильного спротиву. Хоча він і відчувався. Бо у нас не лише існує земельна мафія, вона ще й процвітала 2-3 роки тому. Сьогодні у зв’язку з тим, що землі не продаються, земельній мафії нецікаво займатися цими питаннями. Видатки на оформлення документів стають набагато дорожчими від купівлі цих земель. І комерційні ціни на земельні ділянки впали настільки, що інвесторами не розглядаються. Наприклад, пропозиції представлені обласною держадміністрацією на форумі у Трускавці нікого не зацікавили.

Земельна мафія існує через те, що влада на місцях і в Україні дуже слабка. Це перші ознаки, де може утворюватися земельна мафія. Якщо зробити закон, який би це враховував, земельна мафія зникла б, як сніг весною.

– Проблема не у тому, що є зловживання чи кошти не надходять у бюджет. Бо якщо в сесійній залі представники декількох фракцій не голосують за створення контрольної комісії по фактах зловживань на митниці, підтверджених СБУ і прокуратурою, тоді, на мою думку, найбільші зловживання є не на митниці, а у сесійній залі. І це є найважливішим. Сьогодні потрібно дуже уважно обирати владу. Бо не може влада покривати зловживання, які діються навколо нас. Не може влада брати до себе найкращих представників мафіозних структур. І коли мені твердять, що у нас чесна влада, а у нашій політичній силі затесалося кілька нечесних людей, у відповідь я задаю питання: якщо фракції мають нечесних людей, то як вони можуть представляти чесну владу. Це замкнуте коло. Ніколи нечесна і непорядна людина не може очолювати чесну і порядну владу.

Не хочу когось ображати особисто, але за такими людьми дуже легко прослідкувати, побачивши хто і як голосує. Це просто, взявши роздруківки з певних голосувань. Чи за відставку начальника управління, чи за звіт по митниці, чи у питанні роботи начальника управління охорони здоров’я, історико-архітектурної спадщин, головного санітарного лікаря. І перелік схожих питань є досить великим.

– Львів має чималі можливості залучити місцеві будівельні компанії до підготовки і проведення «Євро-2012». І коли я говорю про це – всі висловлюють підтримку. А коли постає питання об’єднувати зусилля, тоді знаходиться хтось, хто біжить домовлятися сам за себе.

Натомість, місцева економіка тісно зав’язана на будівельних компаніях. Якщо, до прикладу, візьмемо будівлю стадіону, злітної смуги у нашому місті, то кошти на «Євро-2012» є виключно державними. І ми на комісії акцентували, що треба максимально залучати до цього будівництва саме державні кошти.

Так, ми не бачили великого зацікавлення участі в будівництві стадіону. А один із інвесторів, який хотів прийняти у цьому участь, був цинічно відкинутий міською радою. Тому, якщо вже прийняли рішення відкинути інвестора, то не треба будувати потім усе за гроші громади. Візьміть відповідальність і будуйте за свої. А у нас влада інвестора викинула, а свої кошти ніхто не вкладає. Навпаки, хочуть на грошах громади у цей важкий час збудувати свій добробут.

І це не лише колективна безвідповідальність влади, це наші люди обирають таку владу. Коли йдеться про те, що треба зробити перерахунки по житлу, коли суди визнають, що львів’ян ошукали на десятки, сотні мільйонів гривень і люди говорять, що у нас нормальна влада, то що можна сказати у такому випадку.

– У мене є коло однодумців, які не належать до жодної політичної сили і готові підтримати мене на виборах. Не думаю, що політичні сили найближчим часом будуть набирати рейтинг, навпаки, будуть набирати вагу громадські організації. Люди усвідомлять, що потрібно голосувати за людину, яку знаєш не лише з телеекрану, а яка виросла у Львові, до якої можна підійти на вулиці і спитати, що вона зробила. І щоби ця людина мала сміливість відповісти.

Теперішній стан справ у Львові мені не подобається. Найближчими днями, коли прийде весна, транспортна завантаженість у місті переросте у хаос, і автомобільне навантаження на центральну частину стане ще більшим. Крім того, центральна частина міста найбільше забруднена автомобільними газами. І про це чомусь ніхто не говорить.

Для мене розуміння європейського міста Львів – це місто, у якому комфортно проживати, де багато парків у яких можна відпочити, велосипедні доріжки, відновлена архітектура. Тому я буду змагатися за посаду мера і для мене не принципово перемогти. Принципово – не підвести людей, які за мене віддадуть свої голоси.

Громадський рух Порятунку Львова, який я очолюю, прийме участь у виборах і робитиме все для того, щоби свідомість львів’ян стала набагато вищою. Бо негативна сторона у тому, що наші люди не володіють достатньою інформацією, отримуючи її у викривленому вигляді. Наше завдання, щоби усе було прозоро і чесно.

– Тут буде доречним приклад соціології по кандидатах у президенти, яка суттєво відрізнялася. Адже, що таке соціологія сьогодні? Це коли будь-яке питання можна поставити у певному розрізі. Суспільство не цікавиться, як проводили соціологію ті чи інші організації. Я знаю львівські соціологічні фірми, які давали 10-ти відсотковий рейтинг партіям, яких у Львові уже немає. А спитати львів’ян, вони навіть такої партії і не знають.

Хотів би, щоби заробітчани від соціології пішли з нашого життя. Коли я був у трійці лідерів, мені ніхто не телефонував. А коли мій рейтинг вирішили трохи зменшити, то потім отримував дзвінки з пропозиціями «переговорити». Суть переговорів з підняття соціології я знаю. І в цьому участі я не беру і брати не буду. Я йтиму до кінця! І хотів би закликати львів’ян також піти і зробити свій вибір. Не обов’язково голосувати за мене. Але йти до кінця і не змінювати свій вибір в останній день, а голосувати за людей, послідовних у своїх кроках.

– Жодна з названих проблем не вирішена. Хочу сюди додати і питання соціального житла для черговиків, яке не будується. І це буде одне з ключових засад моєї програми – стимулювання будівництва соціального житла. Бо коли мене поставлять перед вибором, чи будувати стадіон «Євро-2012» за місцеві кошти, чи збудувати мікрорайон черговикам із 50-го року, я виберу тільки житло. «Євро-2012» має бути, але за місцеві бюджети повинно будуватися житло для черговиків.

До тих людей можна додати людей, які мешкають у аварійному житлі. Сюди ще додалася термінологія «ветхе» житло. Навіть не знаю, звідки таке взялася. Коли я прошу пояснити керівника, у чому різниця між «ветхим» і аварійним, різниці немає. Кажуть: аварійне те, яке може впасти, а «ветхе» – це ще можна жити. Як заступнику голови комісії архітектури будівництва та ЖКГ, відповіді мені на це питання ще не дали. Із 5 чиновників, які відповідають за цей напрям, усі по-різному відповідають. І в цьому найбільше зловживання. Бо людей з аварійного житла потрібно відселяти, але займатися тим ніхто не хоче.

Сьогодні дуже велика проблема Львова – це зношеність всієї інфраструктури на 80 відсотків. «Водоканал» на вул. Зеленій заснований 1901 році, і кожен з львів’ян мав би подумати, чи не через ці труби до нас іде вода. А що відбувається у каналізаційних мережах, яких у центральній частині міста практично немає? Та, на жаль, у нашій міськраді про це не кажуть.

Але є речі, які мені подобаються – це коли зі свята пампуха зробити, як мінімум, шоу з інавгурації президента. Я би хотів звернутися до львів’ян і згадати, що непотрібно жити сьогоднішнім піаром, чекаючи хліба і видовищ. Бо те, що нас мають за недосвідчених людей, занадто примітивних, це очевидно.

Але я не хочу, щоби мої діти і друзі були настільки примітивними, щоби не бачили, що треба побудувати сміттєпереробний завод. Щоб ми мали свій міський комунальний банк, бо я не хочу московським банкам давати заробляти. І хоча вони мають право заробляти, але нехай краще наші люди заробляють. Я хочу звернути увагу на те, що сьогодні у місті є 40 тисяч черговиків на житло, і за останні 5 років черга ані на 5, ані на 10 тисяч людей не зменшилася. Вона тільки збільшилася. Зараз до цього списку попадають люди, які живуть у «ветхих» будинках. Я на це зверну увагу. І започаткований проект міст-сателітів, а один із них це квартал у Лисиничах, суттєво вирішив би цю проблему. Бо цей квартал був частково розрахований на будівництво соціального житла 30-40 тисяч громадян. І ми цей перший крок зробили.

– Бо багато чиновників не хочуть оцінити проблему у масштабі міста Львова, їх цікавлять місцеві, теперішні дивіденди у особисту кишеню. І ніхто не буде думати про громаду, бо бачать, як можна громадою маніпулювати, зокрема, коли вона голосує. І тому громада має таку владу, яку собі обирає. І для мене немає образи, якщо мене хтось не підтримає, мені важливо, щоби я не підвів тих, хто піде за мною.