Епідемія виборів і кампанія грипу

Ну добре. Грип рухається з Західної України на Схід. А звідки він прийшов на Західну Україну? Логічно, що з Заходу. Але у країнах, суміжних з нами, такої паніки нема. А ми, як завжди, не готові ні до снігу, ні до грипу. Такий стиль.

Про те, що у нас буде епідемія, відомо було ще з літа, але ж улітку ще ся не почала виборча кампанія. Цілий вересень і майже весь жовтень ніхто у вуса не дув. А йно пролунало «на старт!», кинулася та вся зграя піардіти. Яйценюк навіть у білому халаті в телевізії з’явився. Шкода, жи не зі шприцом в дупі. Було б переконливіше.

Всьо поперло на телєвізію, на всі шоу, які є, і кожен вважає, що має на тему грипу, що сказати. А де ж ти, срулю, був місяць тому? І що ти такого ото бовкнув, чого ми досі не знали?

Комаровський, відомий лікар, спеціаліст від ГРВІ та вірусних хворіб, пише на своєму сайті, що не годен був пробитися на жоден канал, аби поділитися з людьми, як себе вести у період пандемії. Ніхто не міг йому виділити ані хвилини, бо все забито політиками-піардунами. Вони тепер найбільші діагностики і прогностики. І мелять, і мелять таку нісенітницю, що вуха в’януть. Хто про «таміфлю», хто про «танафлю», а хто взагалі про «терафлю». Але меле, аби молоти. Бо вділили йому ті хвилини для піардіння. Зате лікарям дають для коментарів лічені секунди.

Раптом вигулькує така «панацея» як оксолінова мазь, яка в цивілізованій Європі ніц не важить, якої там ніхто не популяризує, бо невідомо ще як вона діє і чи діє взагалі, але в нас вона у кожного на вустах. А маски? Маски! Ось, що нас порятує! Але що ті маски поможуть, як є не менш небезпечні рукостискання, купюри, поручні, клямки... Сам бачив: продавець у масці, а хліб подає руками. Аптекарка у масці, а тими ж руками, якими відрахувала купюри, подає ліки...

Грип і вибори цього року рушили єдиним фронтом. Заклик звертатися до лікаря при кожному «апчхи!» обертається проти людей, бо потрапивши до поліклініки з ГРВІ, виходиш звідти з грипом. Саме так заразилися телевізійники, які робили репортажі з лікарень.

А тим часом для паніки нема жодних підстав. Епідемії свинячого грипу у нас нема. А є нормальна епідемія звичайного грипу, як і щороку. Минулого року від пневмонії та грипу померло не менше. І ніхто не повідомляв: «Сьогодні померло 40!» або «Сьогодні вже 50!»

Але тоді ще виборів не було. А нині політики бачать передусім не людей, а електорат. Грип став найпопулярнішою темою кожного політичного шоу. Таке враження, що над тобою літає ціла зграя грифів, які тільки й чекають, коли ти кашлянеш, або не дай Боже, ґеґнеш, аби радісно повідомити: «Уже стільки-то госпіталізовано! Уже стільки-то померло!»

А нам фай-дулі-фай

О, я знаю, ким буде працювати пан Мирцьо Сеник, як піде з обласної ради. Можете не переживати, буде й далі мати на свій хліб зі шпондерком. І то, може, навіть більше, ніж мав досі.

Так от. Пан Мирцьо буде працювати барометром. Робота легка, не марудна. Нє, жиби стояв на площі Міцкевича за шклом і йно кивався, нє. Бо досить буде му лиш зі Львова фуркнути і – на маєш! Бо адіт: щойно він піде у відпустку – чекай нового лиха. Має хлоп чуйку. Як у липні 2007 року в Ожидові сталася фосфорна аварія, пан Мирцьо був у відпустці за кордоном. Наступного року в той самий час, коли Львівщину затопило, він теж був поза межами. І цього разу, ще заки запахло грипою – пан Мирцьо вирішив відпочити.

Але, відав, пан Мирцьо цього разу поділився своїми тривожними передбаченнями з начальником обласного управління охорони здоров’я Віктором Кімаковичем. Може, за фляшку, а може, за лашку, але пан начальник на період епідемії хутенько чкурнув до Єгипту, і ніяка хулєра його звідти вициганити не годна.

Цікаво, що вже з квітня наш пан начальник мав працювати у поті чола над виконанням постанови про «заходи щодо упередження каліфорнійського грипу». Але жи йому то було десь, то й ніц не робив, а поїхав гріти пузо за наші з вами гроші. То на дідька нам такі начальники? Хто його туди запхав? Хто йому запропонував роботу, яку він ненавидить?

Тепер го ади – аж на п’ятий день, коли вже всюди паніка – відкликають з відпустки. А він що там – від світу відрізаний? Телєвізії не має? Тай нашо го нам? Най там далі дупу гріє. Призначте єншого. Такого, аби по єгиптах не швендяв.

Семітські заробітчани

Хто б подумав, що такий самовідданий борець з антисемітизмом і ксенофобією як президент львівської єврейської общини Рудольф Мірскій теж не відмовиться заробити собі на мацу під час виборів. Недавно з’явилася дуже цікава книжечка Рудольфа Мірского і Алєксандра Наймана під назвою «Знаменитые евреи Украины». Серед п’ятдесяти нібито знаменитих євреїв знайшлося й місце для Арсенія Яценюка. Навіть на обкладинці його фотка найбільша і відразу кидається в око.

Яценюк, виявляється, «крім політичної діяльності, активно ініціює психологічну адаптацію мігрантів, здійснює паломництво історичними місцями свого народу, покладає квіти до пам’ятників жертвам Голокосту, проводить зустрічі з головним рабином України Яковом Дов Блайхом і, залишаючись євреєм, всіляко підтримує усі етноси».

Що це дешева провокація видно бодай з того, що до книжки не потрапив жоден інший наш сучасник з тих, які є власниками телеканалів та газет, фабрик і заводів. Нема тут ні табачніків, ні папєрніків, ні прутніків, ні рабіновичів, ні роднянскіх з Родні, ні звягільскіх зі Звягеля, ні каломойскіх з Коломиї, ані бродскіх з Бродів. Зате є молодий, перспективний... зітканий з повітря...

В Ізраїлі однозначно сприйняли цю книжку за антисемітську провокацію і висловлюються за те, щоб заборонити авторам в’їзд до цієї країни. Сам Найман, у якого допитувалися, звідки він узяв, що Яценюк єврей, проплямкав, ніби той «еврей по бабушке жены».

Гальо, Кульпарків! Є два пацієнта!

А ще Найман розколовся, що його фінансує Фельдман, який підтримує Юлю. Так що видно, звідки ростуть ноги. А, між іншим, Фельдмана у книжечці нема!

Свинство

Галичина наша багата не лише хрунями. Є в ній і дебіли, і олігофрени, і просто тихі ідіоти. До якої категорії можна віднести творців і замовників нової реклами «Львівського пива», судіть самі.

Отже маємо новий ролик з циклу «З львівським пивом по історії України». Цього разу йдеться про Максима Залізняка, який 1768 року очолив Коліївщину і кинувся бити поляків та євреїв. Коли патетична оповідь дійшла до Умані, закадровий голос звістив, що Залізняк після кривавої розправи над шляхтою, повісив на вежі костелу поляка, єврея і собаку, бо, мовляв, «лях, жид і собака – віра однака». А щоб часом, хто не подумав, жи цей крилатий афоризм належить Залізнякові, то приписали його Богданові Хмельницькому.

Тлумачити хворим на всю голову, що не вішав Залізняк на церковній вежі того чарівного грона, зайва річ. Бо то не перший ролик «Львівського пива», де зустрічаються безглузді вигадки та історичні бздури.

Але важко уявити собі, що в наш час подібний ідіотизм можливий. Покажіть мені того єврея чи поляка, якому після такої реклами засмакує тота наша львівська люра.

І де ви, скажіть мені, Національна комісія з моралі? Яка так ревно вболіває за нашу цноту? Де комісія Ради з питань телебачення і радіомовлення? А обласна рада, яка любить гайсати до Польщі на різні симпозіуми? Її останнім часом дуже лесбійсько-геївська антологія розтривожила. Напевно, заторкнула якісь приспані інстинкти. А що каже Садовий – друг усіх поляків і лічно Міхаіла Марковіча Добкіна? Адже цю рекламу крутять і на його рідному «24» каналі.

У всякому разі я не уявляю, з якими мінами на писку після отакої реклами можна просити допомоги у Польщі.

Село наступає

Коли з якогось нашого голопупенка робиться депутат, чиновник чи директор, то якась бісова сила змушує його перетворитися з людини на скотину. Був чоловік як чоловік. Аж раптом гульк! – і воно вже з хвостиком, ріжками і копитцями. Ні тобі чорт, ні тобі цап, а таке щось. Ну, а коли воно вже опірилося, то починає гребти. І гребти під себе.

От і такий собі пан директор Львівського державного інституту новітніх технологій та управління імені В.Чорновола вирішив зазіхнути на парк «Піщані озера». Для цього він планує вирубати півсотні дерев і збудувати шестиповерховий будинок. Бо дерева що – ну, кисень, ну тінь, а хочеться ж бабла.

Перед тим пан директор уже ощасливив територію інституту власною віллою. Жиби було близько до роботи. Без будь-яких дозволів взявся будувати готель, який ціхо-ша перетворився на рідну хатку. Внаслідок цієї «стройкі вєка», за свідченням комісії з міськради, «великий спортивний комплекс, басейн, тенісні корти» були знищені. І це при тому, що на території навчального закладу, яка має статус історико-культурної та ландшафтно-рекреаційної зони, будувати житло заборонено.

Але що то значить для такого нувориша, який раптом вирішив зажити по-панському? Що йому Львів? Воно би всі парки забудувало, а всі сквери заасфальтувало для автостоянок. Наше село завше було дуже практичне.

Старі шпарґали

Аліція Дорабяльська, перша жінка-професор Львівської Політехніки, у своїх спогадах з довоєнного Львова описала такий випадок.

«Йдучи вулицею, я дуже поспішала і наскочила на перехожого. Звільнюю крок і прошу вибачення.

– Але ж прошу пані! Я навіть не помітив, – каже незнайомий. І з букету, якого несе у руці, дарує мені квітку.

Для чого? Ні для чого! От! Бо йде крізь життя з усміхом радості. Таким містом був Львів».

Усміхаймося!