ЯКЩО ЮЩЕНКО БУДЕ ТАКИМ ЧИНОМ ЗУСТРІЧАТИСЯ З ЖУРНАЛІСТАМИ, ТО ВІН ПРОГРАЄ ЩЕ Й ПРЕЗИДЕНТСЬКІ ВИБОРИ,

В минулу середу львів’яни, що вечором включили 12 канал, мали можливість спостерігати рекламне політичне телешоу. І називалося воно: «Завдання для майбутнього уряду. Телеміст». Насправді телешоу можна б було назвати інакше – «Президент та його друзі, за участі попередньо відібраних журналістів, рекламують БНУНС».

Усім, усім, усім! Вас чекає Президент

Втім мало хто знає: сама телеакція опинилась мало не під загрозою зриву. Не через те, що не приїхав Президент, чи розірвався зв’язок з його колегами (Катеринчуком, Луценком, Грищенком, котрі були у цей момент в інших містах Західної України, але віртуально знаходились поруч з Ющенком). З командою було все в порядку, проблеми виникли з іншим – журналістами. Один з організаторів акції – прес-служба ЛОДА – певно так перехвилювалася приїздом глави держави, що не змогли забезпечити потрібної кількості журналістського корпусу. В результаті – Президент міг би опинитися практично без аудиторії, питання йому задавали би від сили 2-3 журналісти.

А де б оті троє акул пера набрали би стільки розумних запитань, адже зустріч мала б протягнутись як мінімум на 1,5 години? Прийшлось би сидіти і дивитись один на одного – Президент на трійку журналістів, а ті на нього. Скандал!

Втім ЛОДА викрутилась: вони поспіхом, аби врятувати ситуацію і своє реноме, почали обдзвонювати всіх знайомих журналістів, і уклінно благали їх прийти на у студію. Але навіть тоді, коли ситуація була майже критичною, організатори зустрічі, проявляючи революційну впертість, все одно не телефонували тим журналістам, чиї видання критикували «Нашу Україну», чи ще страшніше, діяльність губернатора Петра Олійника.

Та Богу дякувати, добрі люди, точніше добрі журналісти, знайшлися, котрі погодились, відклавши свої особисті справи приїхати у телецентр на Високому Замку, і своєю присутністю таки створити аудиторію.

Акули пера прибули. Віват прес-службі ЛОДА! Вміють коли захочуть, чи правильніше коли встигнуть. Ну то таке...

Театр починається з вішака. А цирк з переодягання...

Як почали підтягуватися щойно запрошені журналісти, організатори зітхнули з полегшенням: «Такі да – кворум є!» Але не обійшлось і без деяких смішних нюансів. Наприклад, одного з журналістів запрошення прийти у студію надійшло, коли він був десь у місті. Тому хлопець прийшов на телецентр у звичайному одязі – у джинсах і футболці, адже часу на одягання смокінгу і краватки не було.

Та цей демократичний американський стиль чомусь сильно збентежив людей у студії. Може вони боялись, що Президент, побачивши людину у джинсах та футболці, образиться та піде. Але ж, наскільки нам відомо, наш Президент, достатньо поважає все американське і сам десь на відпочинку чи медогону може козирнути джинсами та ковбойською сорочкою у клітинку. Та телевізійні стилісти, здається про це забули, і спочатку запропонували журналісту одягнути поверх його футболки десь знайдений довгий білий піджак. Та журналіст категорично відмовлявся таке натягувати, адже білий піджак на чорні джинси це, вибачте «рагулізм». І що робити, зривати зустріч з Президентом України через футболку. Та вдалося знайти компроміс – невідомо звідки з’явилась біла сорочка, і ненависна для львівського телебачення футболка зникла. Президентський дрес-код витриманий!

Увага: говорить президент, показує Львів!

Незабаром у студію прийшов і сам Президент. Поруч з ним була його старша донька Віталіна, котру Віктор Андрійович представив присутнім. Віталіна, чомусь помітно хвилювалась і разом зі студійним гримерами працювала над зовнішнім виглядом батька, зокрема постійно поправляла йому краватку, котра, під час всієї зустрічі періодично з’їжджала на бік. На відміну від доньки батько виглядав зосередженим та спокійним. І лише голова прес-служби Президента Ірина Ваннікова, демонструвала джерело енергії, завзятя та ентузіазму. Власне вона і керувала парадом, оголошуючи послідовність поставлених місцевими журналістами питань.

До речі, про самі питання. Ми не знаємо, чи самі журналісти їх вигадували, чи їх хтось попросив, але все це, у більшості своїй, нагадувало старі добрі радянські часи. Пам’ятаєте як тоді було: журналіст задає питання, у якому вже закладена відповідь: «А чи планує ваша бригада сталеварів і у наступній п’ятирічці перевиконати план? І з яким настроєм ви будете зустрічати 60-ту річницю Жовтневої Революції?» –«План обіцяємо перевиконати, а настрій чудовий. Комсомольсько-стахановський!» Щось подібне було і цього разу.

У властивій йому багатослівній манері Президент, в черговий раз пояснив необхідність проведення парламентський виборів. Потім, відповідаючи на інше запитання, він розповів, чому програма його блоку найбільш прогресивна, креативна і перспективна для народу України. Цікавого і чогось нового не чулось ні від журналістів (от вам і галицькі акули пера), ні від самого Президента. Більш-менш гострим можна було вважати запитання про те, чи уже розподілені портфелі у майбутньому уряді БНУНСу у разі перемоги цього блоку на виборах. Але і на це відносно просте запитання Віктор Андрійович чомусь не дав прямої конкретної відповіді. Довго говорив про міжнародну політику, про Болонський процес, при чому додав, звернувшись до журналіста, котрий задав це запитання: «...вибачте ви тут дещо не праві». А от у чому був не правий журналіст, напевно не зрозумів ні сам кореспондент, ні Ющенко, ні глядачі.

«Любі друзі»

Не менш прісними, солоденько-рекламними були питання-відповіді Катеринчука та Грищенка, котрі дивились на залу з екранів великих моніторів, перебуваючи на цей час в інших містах Західної України. Єдиний, хто трішки повеселив публіку, та пробудив сонне царство у студії був Луценко.

Одне з запитань стосувалось його старої обіцянки, яку він дав ще заступаючи на посаду міністра МВС. Йшлося про суттєвий ріст зарплати працівників правоохоронних органів. Але росту не відбулося (сержанти ППС і рядові опера як до Луценка, так і при ньому, отримували 800-900 гривень, хоча сам міністр мав зарплату у 5000 гривень). Втім Луценко «з’їхав», що проблема зарплати, то прерогатива Кабміну.

Ну то так ліричні відступи, а на телемості, знаходячись у столиці українського «яйцеметання», – Івано-Франківську, Луценко, спочатку енергійно закликав голосувати за БНУНС, похвалив політику Президента (котрого, правда, не так давно у коментарях до книжки про самого себе (Андрій Кокотюха «Луценко: польовий командир») назвав «людиною з селянською психологією», а потім у властивій тільки йому популістській манері процитував віршик «Голосуй не голосуй – все одно получиш...». І не втримався, щоб хоч якось кинути шпильку у сторону діючого прем’єра, видавши: «З козла все одно молока не буде, хоч і назови його прем’єром». Людям, що стояли поруч шпилька сподобалася, на що певно і розраховував Луценко. Браво, атракціон вдався!

Ну от, власне, і все. Зустріч закінчилась, монітори згасли, журналісти повставали зі своїх місць, а до Президента поспіхом підійшов Петро Олійник, котрий весь час, поки Ющенко спілкувався з пресою, стоячи, терпляче чекав його поза об’єктивами телекамер, хоча поруч було повно крісел.

І останнє, спостерігаючи за «помаранчевою командою», пригадуючи всі їх чвари, розбори та скандали, я зрозумів, чому в Києві, деякий час тому мав популярність і швидко розпродався значок: «Я не був на Майдані!»...