Євгєній Гузєєв: Відносини між Росією та Україною залишаються такими ж теплими та дружніми, як і раніше. Але вони стали більш прагматичними

Після останніх виборів Президента України українсько-російські відносини стали більш прохолодними – стверджують одні; вони стали більш тверезими і прагматичними – наголошують інші. Але те, що Україна завжди буде «у стосунках» з північним сусідом, – факт беззаперечний. У яких? Значною мірою це залежить від професійності політиків та дипломатів.

Генеральний Консул Російської Федерації у Львові Євгєній Гузєєв в ексклюзивному інтерв’ю для Західної інформаційної корпорації стверджує, що українсько-російські відносини повинні бути, насамперед, взаємовигідними.

- Яку оцінку Ви б дали політичним та економічним стосункам між Україною та Росією після перемоги Віктора Ющенка, беручи до уваги стан українсько-російських суспільних та економічних проектів, які зав’язані на Західну Україну загалом і Львівщину зокрема?

– Темпи зростання наших економічних та торгових відносин у порівнянні з минулим роком значно збільшилися. Зовнішній торговий оборот України з Росією у січні-травні цього року становить 7 млрд. 493 млн. доларів США, зрісши на 26,3% в порівнянні з таким самим періодом 2004 року. Експорт збільшився на 25,6% і становив 4 млрд. 700 млн. доларів США, імпорт зріс на 27% і становив 2 млрд. 792 млн. доларів США. В російському експорті в Україну, як і раніше, домінує нафта, газ, паливо – 66% від загального обсягу експорту. Окрім того, Росія є єдиним транзитним коридором для транспортування газу в Україну з Центральної Азії.

З України Росія імпортує машинобудівну продукцію – 32%, кольорові та чорні метали – 27% (імпорт цих металів, незважаючи на обмеження, введені російською стороною щодо України, у два рази перевищує російський експорт), продовольчі товари – 19%. Протягом минулого року вдвічі збільшився імпорт залізничних локомотивів у Росію, а імпорт продовольчих товарів з України у 3,9 разів перевищив російський експорт, хоча імпорт цукру з України скоротився на 50%.

Звідси маємо висновок, що товарообіг між країнами не лише не знизився після приходу до влади Президента В.Ющенка, а навпаки — збільшився. Торгово-економічні відносини між нашими країнами успішно розвиваються.

Що стосується Західної України та Львівщини, то ви знаєте, що Західна Україна відіграє значну роль у транзиті газу, нафти. Це по-перше. По-друге, Західна Україна має великий економічний потенціал. Ми намагатимемося його задіяти у покращенні та збільшенні рівня наших економічних зв’язків саме із Західною Україною.

Дуже перспективною галуззю для нашої співпраці є рекреаційні зони, зокрема Трускавець. Найближчим часом у мене запланована зустріч з керівництвом туристичних фірм Львова, і ми разом обговоримо, що можна зробити для розвитку російського туризму у Львові – це велика прибуткова стаття бюджету. Особливу увагу на цій зустрічі буде приділено питанню оздоровлення наших громадян на курортах Західної України, особливо Львівщини.

- Сьогодні українсько-російські відносини, за оцінками багатьох експертів, помітно охололи. Чи позначиться це на регіональному рівні, на роботі консульства?

– Наша оцінка така – відносини між Україною та Росією останнім часом залишаються такими ж теплими та дружніми, як і раніше, але вони стали більш прагматичними. Тобто, зараз ми переходимо на партнерство, у якому ми б могли використовувати ринкові методи, де товар би коштував стільки, скільки він коштує, і продавався б за таку ціну.

Це не охолодження відносин, а реальний здоровий глузд. У цьому плані Віктор Ющенко дуже правильно говорить – прагматична, практична робота. Ми з ним погоджуємося.

Я зустрічався з керівниками Львівської та Волинської областей, і ми домовилися, що практично підходитимемо до нашої співпраці. У нас не буде політики, буде взаємовигода. Така основа наших відносин.

- А якщо говорити про інвестиції у машинобудівну галузь регіону. Чи передбачається підписання проектів, спрямованих на розвиток цієї галузі?

– Суть у тому, що ми повинні створити сприятливі умови для нашого бізнесу. На цей момент економіка Росії приватизована на 75%. Це більше, ніж у будь-якій іншій країні світу. У нас ринкова економіка. Ми не можемо змушувати бізнесменів працювати там, де це невигідно. Необхідно створити умови для того, аби вони мали можливість заробляти гроші і водночас приносити реальний дохід у тому місці, де вони працюють.

Мова йде не про те, щоб домовитися про щось на державному рівні, треба створювати умови для співпраці між підприємцями. Як я це буду робити? Я збираюся налагоджувати цю співпрацю через зв’язки між регіонами. Я добре знаю цю сферу і спробую організувати такі відносини між владою російських регіонів і Західною Україною, щоб сюди захотів йти російський бізнес, а в Росію – західноукраїнський бізнес на взаємовигідних умовах.

Між областями Західної України і суб’єктами Російської Федерації підписано 10 різноманітних угод. На жаль, вони перестали ефективно працювати. Необхідно відновити дію цих угод і отримувати практичну віддачу.

Щодо питання інвестицій в економіку Львівщини, то ми зробили певні кроки. Перше, надіслали запрошення у торгово-промислову палату Росії та представникам різних підприємств і бізнесу, запросивши їх до участі у V Міжнародному економічному форумі, що пройде у Львові в жовтні. Минулого форуму російська сторона була представлена слабо. Основною причиною низької участі російських підприємств у форумі була непоінформованість.

Цьогоріч Петро Олійник скерував нам інформацію про проведення форуму, яку ми відправили МЗС Росії, а вони поширять її серед суб’єктів економічної діяльності. Окрім того, я особисто буду розмовляти з представниками багатьох суб’єктів Федерації. Думаю, що участь Росії цього року буде значно вагомішою, ніж раніше.

Велику делегацію представників з Росії ми очікуємо і на VIII Європейській конференції прикордонних регіонів, яка проходитиме у Луцьку 15-16 вересня. Ми маємо домовленість з головою Волинської ОДА та головою Волинської обласної ради Василем Дмитруком, котрий є ініціатором конференції, щодо участі мерів великих російських міст та представників від регіонів країни в цьому заході. Там зберуться представники усіх областей Західної України. Таким чином, у всіх з’явиться можливість налагодити стосунки.

Район дуже цікавий. Я дізнався, що половину інвестицій, які надходять у Волинську область, – російські інвестиції. Я переконаний, що російські інвестиції становлять значну частку і на Львівщині. Російські бізнесмени зацікавлені вкладати в економіку Західних областей України свої кошти, але я ще не встиг вивчити весь потенціал регіону, поки що не знаю, що конкретно рекомендувати нашому бізнесу, куди краще вкладати кошти.

Те, що російський капітал йде сюди з великим бажанням, це правда.

- Як змінилися погляди росіян на Україну після «помаранчевої революції»?

– В Росії з великою зацікавленістю спостерігали за виборами Президента України. Ми не надавали переваги тій чи іншій стороні. Право народу України на вибір свого Президента не ставилося під сумнів. Не можна сказати, що усі росіяни підтримували одного кандидата і були проти іншого. Цього просто не могло бути. Думки людей, як і в Україні, розділилися приблизно порівну. Тому що одні надають перевагу одним програмам, інші – іншим.

- Але Президент Росії поздоровляв з перемогою не теперішнього Президента?

– Знаєте, мова йшла про те, що були відомі підсумки другого туру і відповідно до цих підсумків переможцем був пан Віктор Янукович. З цим Президент Росії і поздоровив його не особисто, а через посла. Тоді такі цифри були об’єктивними, такі були результати визнані Центрвиборчкомом. Наша справа була привітати переможця. Потім, коли відбувся третій тур виборів, ми визнали того кандидата, якого нова ЦВК визнала переможцем.

- Як можуть змінитися відносини між нашими країнами після вступу України в СОТ? Відомо, що Україна може вступити в СОТ у грудні?

– Ми бажаємо успіхів Україні у вступі до СОТ. Росія також прагне вступити в цю організацію. Ми вважаємо, якщо обидві наші країни вступлять у СОТ одночасно, — це добре. Роль України і Росії у світі в цьому плані, звичайно, підвищиться, але і росіяни, і українці бачать проблеми при вступі у СОТ. Передусім, це сільське господарство, це авіабудівництво, машинобудування. Ці галузі треба буде захищати, інакше ми можемо підірвати власну економіку. Необхідно все продумати.

Що стосується ЄЕП, то ця організація надає найкращі можливості для країн, що братимуть у ній участь, виходячи з географічного становища. Ми так розташовані, значить ми повинні створювати свої регіональні економічні співтовариства, щоб забезпечувати одне для одного сприятливі економічні умови. Ми ніяк не перенесемося і не зможемо бути у Західній Європі – завжди будемо у Східній.

- Окремі аналітики переконані, що Україна тільки у співпраці з Росією зможе подолати відставання у науково-технічній сфері. Які наукомісткі інноваційні україно-російські проекти реалізуються на Західній Україні?

– В України та Росії величезний науковий потенціал. Свого часу наших програмістів вважали найкращими у світі. Зараз нас обігнали і Індія, і Китай, ми не на провідних ролях.

Суть у тому, щоб Росія і Україна, які доповнюють одне одного в багатьох сферах, зокрема і в науці, були разом. Ми були настільки тісно пов’язані, що не зможемо одне без одного.

Треба зараз використовувати науковий потенціал задля підняття економіки. З цією метою в Росії прийнято програму створення так званих науково розвинених зон. Зараз навколо Москви створюється шість таких зон, де збираються «найкращі уми» в цих сферах і ресурси. Ці центри, як ми вважаємо, дадуть поштовх розвиткові новітніх технологій.

У Росії процес «відтоку умів» припинено. Науковці, навпаки, повертаються назад, зросла зарплата, вчені самі навчилися заробляти непогані гроші, змінилася державна політика. Вона тепер спрямована на підтримку науки.

Я б хотів розвивати співпрацю між науковими центрами наших країн. У Львові була велика кількість наукових центрів. Наше завдання — відновити наукові зв’язки, а вже потім реалізовувати наукові проекти. У мене заплановано декілька зустрічей у цьому напрямку. Думаю, що ці зв’язки повинні налагоджуватися у співпраці з місцевою владою і бізнесменами.

- А що пересічні росіяни думають саме про Львів? У російській пресі імідж столиці Західної України зачасти був негативним?

Але є й інші статті. Я, наприклад, читав дуже позитивні статті про Львів.

У Львові мене зустріли дуже добре. Це дуже добрий край з чудовими, вихованими людьми. Такі самі емоції у мене залишилися і після перебування на Волині.

Те, що говорять певні люди, а в пресі пишуться негативні статті... так це висвітлюються окремі факти. Наприклад, коли розбивають вікна чи бюст Пушкіна. Інакше, як некультурним вчинком, це неможливо назвати. Це створює негативний образ Львова, тому що це показують на російському телебаченні. Один такий сюжет закриває десятки позитивних прикладів. А позитивний приклад – Львівський театр опери та балету ім. С.Крушельницької. Це центр культури не тільки Львова, а й європейської культури.

Нещодавно я мав зустріч із гендиректором театру Тадеєм Едером. Це людина вищої культури, яка представляє справжній Львів, він створює настільки позитивний образ міста, що ми не помічаємо тих хуліганів, які розбивають погруддя Пушкіна. Пушкін — поет світового рівня, а значить вони б’ють не тільки по російській, а й по світовій культурі.

- Ми торкнулися теми російського середовища у Львові. Чому всередині російських товариств виникають конфлікти, адже, як правило, люди, перебуваючи далеко від своєї батьківщини, намагаються об’єднуватися?

– Звичайно, люди однієї культури прагнуть об’єднуватися, якщо вони проживають далеко від тих місць, носіями культури яких вони є. Я знаю, що тут дуже багато мешканців Санкт-Петербурга, людей, які народилися і виросли тут, але вважають себе носіями російської культури. Для мене є загадкою, чому там є певні розбіжності.

Напевно, зараз в житті людства такий період. Я знаю, що таке саме відбувається і в інших країнах, в інших народів. Працюючи в Італії, я бачив такі проблеми у громадян інших країн.

Думаю, що все налагодиться. Головне, що вони прагнуть розвитку і збереження своєї культури. Для людини важливо передати своїм дітям культуру своїх пращурів.

Ми підтримуємо усі заходи, які проводить російське земляцтво. У Росії існує програма державної підтримки співвітчизників. Така програма є в кожній країні.

У Росії прекрасні центри культури мають російські українці. Такого центру, як є в української громади в Москві, немає ніде у світі. Це величезний палац, який українцям надало керівництво Москви. В Тюмені і Сургуті також існують центри української культури. Українці мають можливість проводити з’їзди. У Воркуті нещодавно відбувся з’їзд українців Півночі Росії, де було 700 делегатів. Керівництво Російської Федерації допомагає українським осередкам. Наприклад, адміністрація Сургуту доручала українським товариствам проведення культурних заходів за рахунок бюджету міста.

Генконсульство надає допомогу російським товариствам в Україні. Ми передаємо з Москви різні книжки, фільми, допомагаємо придбати квитки для школярів, коли вони їдуть у Росію на оздоровлення. Ми надаємо матеріальну допомогу у межах Закону. Ми не ведемо в цьому плані жодної політичної роботи.

- Яке ставлення Росії до надання воїнам ОУН-УПА статусу учасників бойових дій часів ІІ Світової війни?

– Про цю проблему в Росії знають. У Росії хочуть з’ясувати це питання. На мою думку, цю проблему потрібно заново вивчити історикам. Якщо ми хочемо правди, то, передусім, потрібно, аби над цією темою попрацювали спеціалісти і дали оцінку тим чи іншим подіям на основі реальних фактів. До отримання результатів цих досліджень неможливо давати якусь оцінку цим подіям – ні позитивну, ні негативну.

- Місцеві праворадикальні політичні організації чи партії досить часто вдаються до пікетування російського консульства як способу заявити про свої політичні цілі. Як Ви ставитеся до таких випадків?

– Генеральне консульство Росії у Львові пікетують лише певні політичні сили задля досягнення певних цілей – введення в оману людей. Генконсульство не робить нічого поганого. Офіційне представництво Росії сприяє розвитку відносин між нашими країнами, допомагає людям, як українцям, так і росіянам, і не втручається у політику. Я хочу підкреслити – ми не втручаємося у внутрішню політику України.

Ті, хто пікетує консульство, погіршують звичайним громадянам умови для отримання необхідної допомоги. У нас на прийомі щодня буває більше ста людей. До нас щороку звертаються десятки тисяч людей, як безпосередньо в консульство, так і телефоном.

- Чи актуальним зараз є питання подвійного громадянства для громадян Росії та України?

 — Ми повинні розуміти, що народи наших країн дуже взаємопов’язані, особливо у родинному плані. Кожен п’ятий мешканець Москви — вихідець з України. До речі, я зустрічав багатьох людей, які приїхали туди саме із Західної України і в яких родина проживає саме на теренах Львівщини. Нам не потрібні бар’єри. Візи нам не потрібні і контролі також.

Розвинені західні країни чинять так: у громадянина Італії може бути громадянство США, Франції, і між цими країнами є угода про подвійне громадянство.

- Коли в Україні починають вести розмову про подвійне громадянство, то неодмінно, особливо матері, згадують про Чечню?

 — Я розумую, що значить для матері, коли її син служить в армії і його скеровують у «гарячу точку», де відбуваються військові дії. Але бомби вибухають не тільки в Чечні, а й у Лондоні, Нью-Йорку, Каїрі, на курортах. Міжнародний тероризм веде війну всюди.

- Львів і Санкт-Петербург – міста-побратими, але співпраці між ними дуже мало. Чи обговорювали Ви це питання з керівництвом другої російської столиці?

– У Санкт-Петербурзі про співпрацю між містами знають. Ми зустрічалися з паном Буняком і говорили про побратимство міст. Зараз готується проект угоди про співпрацю між Санкт-Петербургом і Львовом. Він готується доволі давно, але, думаю, що його приймуть найближчим часом, якщо обидві сторони знайдуть час, аби довести його до логічного завершення. На основі цієї угоди можна розвивати добрі стосунки між культурними столицями наших держав. Львів і Санкт-Петербург — це важливі міста, як у Росії, так і в Україні.

- Частина громадськості Львова вважає, що приміщення на вул. К. Левицького Консульство Росії займає незаконно, з цього приводу звучало безліч заяв. Як Ви плануєте вирішувати цей конфлікт?

– Так, дійсно, ми не маємо згоди влади України на перебування у цій будівлі. Ми переїхали сюди, тому що працювати у старому приміщенні було неможливо. Дах тік, стіни були покриті плівкою. Ми працювали у жахливих умовах. Тоді місцева влада не надала нам жодної будівлі, щоб ми могли переїхати.

Зараз у нас добрі відносини з місцевою владою. Якщо нам нададуть будівлю, гідну нашої держави, і таку, щоби ми могли належно працювати і надавати допомогу громадянам наших держав, ми переїдемо у неї. Якщо такої будівлі немає, то тоді ми просимо дозволу залишитися в цій. Я хочу підкреслити, що таким самим чином – без погодження центральної влади Росії, в’їхало у будівлю Генеральне Консульство України в Тюмені, це було у 2000 році. Зараз три генеральних консульства України в Росії не мають дозволу на перебування у тих приміщеннях, які вони займають. Це Генконсульства України в Тюмені, Ростові-на-Дону і Санкт-Петербурзі. МЗС Росії займає таку позицію – ми просимо наші компетентні органи вирішити питання на користь генконсульств і нікуди їх з будівель, які вони займають, не виселяти. Особливо це стосується генконсульств в Тюмені та Санкт-Петербурзі. Причини такі ж самі, як і у Львові.

- Якими Ви бачите відносини між Генеральним Консульством Росії у Львові та місцевими ЗМІ?

– Наші стосунки з пресою я будуватиму на умовах взаємності, я відкритий для спілкування з пресою, ніколи не відмовлю у зустрічі чи інтерв’ю, відповідатиму на запитання відкрито і чесно. У мене лише одна умова, щоб усе, що я говорю, подавалося так, як я говорю, а не перекручувалося для якихось політичних моментів. Якщо преса буде відповідати цим умовам, ми співпрацюватимемо.

Я зацікавлений у тому, щоб ви сказали те, що я думаю про російсько-українські відносини, а вам цікаво знати ту точку зору, яка відображає офіційну позицію Російської Федерації чи мою як Генерального Консула.

Якщо будуть якісь неточності чи навмисні перекручування фактів, тоді я намагатимуся не підтримувати контактів з такими ЗМІ.

- Чому Ви так довго не приїжджали до Львова: інформація про Ваше призначення з’явилася ще у квітні?

– Процес призначення керівника дипломатичної чи консульської місії дуже тривалий. Мені запропонували зайняти цю посаду ще у січні цього року. Я думав один день і погодився, бо мені сподобалася ця пропозиція. Я хотів працювати у такому регіоні як Львів, Західна Україна. Це дуже цікаве місце для професіонала.

Далі йде бюрократична процедура, це довготривалий процес, який у моєму випадку тривав не так вже й довго, в інших на це йде рік-півтора. Це нормальна дипломатична процедура, нічого аномального тут немає.

- До Вашого призначення у Консульстві зазначали, що це місце займе людина, яка добре орієнтується у європейській політиці. Розкажіть про себе, як складалася Ваша дипломатична кар’єра?

 — Народився в Макіївці Донецької області. Після закінчення школи деякий час працював слюсарем, далі два роки служив в армії у Львові. Після армії вступив у Московський державний інститут міжнародних відносин, де навчався 6 років, потім поїхав в Індію, працював.

Пропозиція зайняти цю посаду була для мене раптовою. Я кар’єрний дипломат. Все життя працював тільки в МЗС. Володію 10 мовами, зокрема українською, а це важливо в умовах Західної України. Я почуваю себе тут впевнено. Коли ти знаєш мову країни, ти завжди почуваєшся там впевнено.

Мені доводилося працювати в різних країнах. Працював і починав свою професійну діяльність на Півдні Індії, 5 років вивчав хінді. Був спеціалістом з Південної Азії, я добре знаю індуїзм, культуру і традиції народів Індії. У Мадрасі, де я служив, мені довелося вивчити тамільську мову, яка у 16 разів швидша за російську. Ще три роки я працював у Непалі, вивчив місцеву мову, потім моя донька почала вивчати італійську, я разом з нею оволодів цією мовою. 4 з половиною роки працював у Мілані, отримав європейський досвід роботи. Останні роки я працював у департаменті, який займається міжнародними зв’язками суб’єктів Федерації, зокрема з європейськими регіонами.

Я працював представником Російської Федерації у керівному комітеті Ради Європи з місцевої та регіональної демократії. Там, на урядовому рівні, чиновники уряду виробляли документи, які створюють основу для національного законодавства у галузі місцевого самоврядування і регіонального управління. Тому я добре знаю проблеми міст, регіонів. Я розумію, що таке демократичні принципи, демократія, що таке стандарти демократії. Я знаю принципи демократії у мовній сфері, я знаю, що, згідно з принципами демократії, людина має право розмовляти тією мовою, якою вона виховувалася, це її законне право. Я знаю, що демократія повинна бути в основі будь-якої держави, що воля народу проявляється через вибори. Ми розробляли ці документи. Я брав участь також у розробці проекту Європейської хартії регіонального самоуправління.

- Ми торкнулися питання державної мови в Україні. Російськомовна частина населення вважає, що Україна повинна бути двомовною державою. Якої думки щодо мовного питання в Україні додержуєте Ви?

– Коли я приїхав до Львова, то почув різні мови: українську, російську, польську. Я побачив, що люди розмовляють тією мовою, якою хочуть розмовляти. Це дуже добре.

Ми розуміємо одне одного — росіяни і українці, навіть коли говоримо різними мовами. Ми розуміємо одне одного без перекладу, але у європейському розумінні громадяни, які розмовляють однією мовою і представляють значну частину населення України, мають право на те, щоб звертатися у владні органи своєю мовою. В Росії людина має право звертатися у будь-яку інстанцію своєю рідною мовою, і їй повинні надати перекладача. Це європейські стандарти. Діти мають право ходити в школу, де вони можуть навчатися рідною мовою, яку вони отримали від батьків, – це також європейські стандарти.

Я вивчав досвід європейських країн і бачив, що у Швейцарії, якщо є 5 дітей у школі італійської області Тичино, котрі говорять німецькою мовою, то їм викладають німецькою мовою. У Швейцарії чотири державні мови і всі написи ведуться чотирма мовами. Це зразок для всіх нас. Це практика, яка дозволяє людині комфортно почуватися в своїй країні, щоб вона не відчувала себе чужою, а щоб вона думала про те, як допомагати своїй країні. І країна повинна її поважати.