Олена Станік: Займаючись з дітьми, хворими на ДЦП, «Джерело» виконує обов’язки держави

– Пані Олено, коли і як виник «Навчально-реабілітаційний центр «Джерело»?

– Почалося все 1993 року з ініціативи батьків неповносправних дітей. Тоді діяло Товариство захисту дітей, хворих на дитячий церебральний параліч «Надія». Згодом воно виступило засновником Центру. Батьки хотіли, щоб їхні діти, які не можуть самостійно пересуватися і повсякчас потребують сторонньої допомоги, могли, так само як і здорові діти, ходити у садочок, до школи. Річ у тому, що за українськими законами навчання неповносправних дітей у загальних навчальних закладах неможливе, що, до речі, суперечить міжнародним нормативним документам, які Україна вже підписала. Але, на жаль, практика спільного навчання в Україні досі є малопоширеною. Власне, Центр взявся подолати цю прогалину, хоча, в принципі, цим повинна займатися держава.

Отож, все почалося з того, що у дитячій установі №172 на вул. Шафарика, 15 було відкрито дві групи для дітей з вадами розвитку. Центр «Джерело» тоді ще не мав мікроавтобусів, а тому у ці групи потрапили переважно ті діти, які могли самі пересуватися. Але основну увагу центр «Джерело», як і планувалося, згодом зосередив на неповносправних дітях, які самостійно не можуть потрапити ні до школи, ні до будь-якого іншого освітнього закладу.

Власне, на початку були оті дві групи, до яких входило близько 15 дітей. Нині ми обслуговуємо понад 180 дітей з Львівської області. Амбулаторно на консультації до нас приїжджають батьки з неповносправними дітьми з різних міст України. Також до нас приїжджають фахівці з цілої України, які відкривають такі центри у себе і шукають окремі програми для роботи з дітьми з важкою неповносправністю.

– Яким чином до вас потрапляють діти?

– Звичайно, усіх неповносправних дітей реєструють у Товаристві захисту дітей «Надія», хворих на дитячий церебральний параліч. Але, загалом, в усіх товариствах, які працюють з дітьми з різною неповносправністю, – і у Львові, і в інших містах, – знають про центр «Джерело», бо ми маємо широку мережу наших партнерських організацій. Крім того, від моменту заснування ми співпрацюємо з медичними установами, працівники яких часто виступають у ролі консультантів Центру. Відповідно до своїх програм Центр співпрацює з «Школою-дитячим садком «Центр реабілітації», комунальним закладом освіти Львова, – що у Личаківському районі на вул. Шафарика, 15, – у якому є 5 класів школи і дві дошкільні групи.

– На яких умовах перебувають діти у «Джерелі» та наскільки вони соціально захищені?

– Єдине, що дістають діти від держави – пенсію, яку зараз підвищили у зв’язку з передвиборною кампанією і яка становить близько 200 грн. з усіма надбавками. Всі послуги, які надаються дітям у «Джерелі», для їхніх батьків є безоплатні.

Що ж до соціального захисту, то у нас є програми, які працюють амбулаторно – раннього втручання; і програми, які працюють постійно – дошкільна; інтегрованого навчання дітей у львівській загальноосвітній школі №82. При цьому «Джерело» допомагає довозити дітей до навчальних закладів.

– Які найактуальніші проблеми «Джерела»?

– Найперше, – це нестача коштів, адже «Джерело» функціонує лише за рахунок спонсорських надходжень. Водночас, завдяки добре організованій роботі із залучення доброчинних внесків, ми стали досить успішною організацією, яка досягла значного розвитку. Навіть на Заході реабілітаційні центри не завжди так добре оснащені, як «Джерело». Але, ще раз наголошу, досягнути цього вдалося виключно за рахунок спонсорських грошей та за рахунок людей доброї волі з цілого світу – Німеччини, Голландії, Канади. І це є абсолютно не нормально, коли українськими неповносправними дітьми опікуються іноземці, коли держава не виконує своїх обов’язків.

Слід також відзначити, що громаді Львова доля неповносправних співгромадян, які мають право на достойне та гідне життя в нормальних людських умовах, не є байдужою Приємно, що за останні роки, а особливо торік, спостерігається тенденція, коли бізнесмени та підприємці активно долучаються до підтримки наших програм. І я сподіваюся, що це почуття єдності, яке виникло у нас після помаранчевої революції, не зникне, а навпаки, залишиться.

Звісно, ми з великою надією спостерігаємо за позитивними змінами у нашій державі, і віримо у те, що владні органи змінять своє ставлення до неповносправних. Насамперед, змінивши закони. Адже українське законодавство виписано таким чином, що навіть харчування у «Школі-дитячому садку «Центру реабілітації» спонсорується центром «Джерело», який перераховує кошти Личаківському районному відділу освіти на харчування 50 неповносправних дітей з розрахунком 3 грн. 50 коп. на одну дитину на день. За місяць набігає чимала сума, і є випадки, коли батьки, отримуючи незначні пенсії, не можуть оплатити харчування.

– А міська влада Львова допомагає?

– На мою думку, міське чиновництво повинно брати більш активну участь у вирішенні проблем неповносправних людей. Те, що нормативно-законодавча база, по суті, не дозволяє цього робити, аж ніяк не означає, що на рівні місцевого самоврядування не можна нічого вдіяти. До того ж, в інших містах України міська влада більш охочіше підтримує подібні організації, навіть ті, які далеко не досягли такого розмаху, як це вдалося «Джерелу». Це говорить про те, що, на жаль, місцеві чиновники не займаються тим, чим повинні, і невідповідним чином ставляться до своїх безпосередніх обов’язків. Бували випадки, коли ми запрошували владоможців прийти до Центру, але вони відмовлялися. І це були ті люди, які відповідно до своїх обов’язків мали б чи не регулярно бувати у нас і цікавитись, як працює центр. Не хочуть, та й по всьому. Більше того, із державних програми, які передбачали надання допомоги центру «Джерело», жодна не була виконана. Наприклад, Центр був внесений у комплексну програму довгострокового розвитку Львова, згідно з якою планувалося надати йому відповідну допомогу. Однак... Також свого часу уряд екс-прем’єр-міністра Валерія Пустовойтенка прийняв розпорядження, щоб усіляко сприяти у добудові «Джерела», але і вона не була виконана.

Я переконана, що за чинного законодавства є можливість забезпечити неповносправних дітей у школах бодай харчуванням. Його відсутність можна пояснити хіба що байдужістю, елементарним небажанням щось змінювати та браком ініціатив. Далі ми тричі зверталися до Львівської міської влади з проханням вирішити проблему орендної плати за той один гектар землі, на якій розміщується «Джерело». Врешті, сесія Львівської міськради на цей рік таки звільнила нас від оплати. Водночас, ми маємо 30 тис. грн. боргу за оренду землі за минулі роки. Щоправда, є надія, що це питання незабаром буде вирішено на нашу користь.

– Що вдалося зреалізувати останнім часом?

– Вдалося відкрити реабілітаційні класи в «Школі-дитячому садку «Центр реабілітації», але вони досі працюють напівзаконно, оскільки час від часу постає питання, яке дуже любить порушувати наша освіта, про те, що категорія дітей, хворих на ДЦП, не підлягає навчанню у традиційних закладах освіти. Але це ж не означає, що ці діти не мають права на навчання в принципі і не мають права на те, щоб отримати освітні послуги, які відповідали їх розвитку, їх особливим потребам.

– Як плануєте розвиватися далі?

– Нині Центр надає широкий спектр послуг, але він не може забезпечити послугами усіх дітей, які їх потребують. Бракує коштів, мікроавтобусів та приміщень. На базі нашого Центру Обласний центр соціальних служб для молоді недавно відкрив свою службу і тепер запросив наших працівників на роботу за договорами. Таким чином, в такий опосередкований спосіб наші фахівці почали отримувати платню з бюджету.

Звісно, хочемо відкрити нові класи, аби охопити ще більшу кількість дітей. Також ми добудовуємо Центр, і у майбутньому його послугами щодня зможуть користуватися 200-250 дітей.

Плануємо розвити, удосконалювати наші програми. Будемо продовжувати співпрацю з кінноспортивною школою Львівського іподрому. Також наші діти відвідуватимуть басейн, що діє на базі школи №36, директор якої надав нашим дітям можливість безкоштовного займатися плаванням. Зрештою, я абсолютно впевнена, що те, чого ми досягли, залишиться, а нам вдасться зробити ще більше!