Без права на смерть

ZIK/Маріан Стрільців

Де будемо ховати?

Як тільки у львівській родині стається така трагедія, як смерть близьких, серед усіх клопотів додається банальне – де будемо ховати? Реальність змушує подбати про це ще за життя. Можливо легше тим, чиї батьки чи рідні є вихідцями з села і мають право бути захороненими на місцевих цвинтарях. Або ж, чия родина має сімейний гробівець чи резервне місце біля могили близьких. Однак решті, а їх значно більше, доводиться непереливки.

50 млн грн і земля ближніх сіл ваша

Проблема з браком місць для поховань, відсутність нових облаштованих кладовищ у Львові досить давня. Це визнають і чиновники. Лише станом на 1 липня 2010 року у Львові від початку року поховали 2175 осіб.

Як розповів ЗІКу начальник відділу благоустрою управління інженерного господарства Львівської міської ради Володимир Самойленко, ще з 1996 року у місті займаються пошуком земельної ділянки під нове кладовище. «На жаль, у Львові всі землі приватизовані і навіть немає можливості знайти ділянки для розширення вже існуючих кладовищ. Наразі розроблений Генплан міста Львова, який передбачає на території Лисиницької сільської ради місце під новий цвинтар. Однак, все одно ці землі вже розпайовані серед селян і міській владі доведеться, або викуповувати ці земельні ділянки, або ж якось домовлятися», – розповів Самойленко.

Начальник відділу благоустрою запевняє, що вони працюють у цьому напрямку, зокрема, звернулися до Львівської облдержадміністрації, щоб ті посприяли в пошуку нової земельної ділянки у одній з РДА, що межує з містом. Це Пустомитівська та Жовківська РДА. «Ми розглядаємо декілька варіантів: перш за все, це с.Жовтанці, а також на території Миклашівської сільської ради. Але тими коштами, які має місто, враховуючи вартість земель, власними силами її не вдасться викупити. Тому потрібно, щоб Львівська обласна рада нам посприяла в цьому питанні. Йдеться приблизно про 50–60 млн грн за ділянку. У нас є погодження – рішення сесії Миклашівської селищної ради. Але вимоги людей зрозумілі – їм потрібні гроші на розвиток інфраструктури села», – розповідає Володимир Самойленко. Найкращий варіант називають чиновники – це співфінансування приблизно 30 на 70% з міського та обласного бюджетів.

Нове кладовище, звісно, має виконувати санітарно-захисну норму. Водночас, збільшується територія, що межує з цвинтарем, непридатна для забудови. Володимир Самойленко переконує, що мешканці сіл, з якими ведуть перемовини, не проти. Адже до міського кладовища, як бонус, додається інфраструктура села, облаштування доріг, транспортне сполучення, мінімальні робочі місця. «Якийсь зиск мешканці точно мали б. Бо те, що землі простоюють, теж не вихід. Якщо генплан Львова буде затверджено, це трохи зніме питання, можна буде викуповувати землю», – каже чиновник.

Крім того, за його словами, міська рада спланувала кошти на можливість долучення земельних ділянок до Ряснянського кладовища і Голосківського кладовища. Тих земель, які не є в приватній власності, але знаходяться в межах міста. «Це частково локальне вирішення цієї проблеми», – розповідає Самойленко.

Коли ж все-таки Львів знайде ділянку під кладовище – невідомо, адже говорять про це чиновники вже безліч років, а вищенаведені варіанти вже озвучувалися і торік і позаторік. «На жаль, я не можу сказати, коли завершиться цей процес, зараз домовленості йдуть на найвищому рівні в області, ми звернулися з листом до нового керівництва Львівщини», – розповів Самойленко.

Водночас, голова постійної комісії з питань використання земель та регулювання земельних відносин у Львівські обласній раді Степан Данькевич у коментарі ЗІКу повідомив, що наразі в комісію не надходили ніякі документи від Львівської міської ради з цього питання. «Можливо, вони ще в дорозі. Якщо буде таке звернення, ми його обов’язково розглянемо і сповістимо про результати. Я думаю, комісія позитивно віднесеться до цього питання, бо це соціальна проблема», – додав він.

Під час розгляду Генерального плану міста Львова на громадський слуханнях секретар Львівської організації Національної спілки архітекторів України Олесь Ярема сказав цікаву річ: «Ситуація така: страшний приклад – купити 2 метри квадратних землі, щоб захоронити на Сокільницькому цвинтарі, то треба заплатити 4–5 тис. грн. Це означає, що одна сотка землі в Сокільниках може коштувати півмільйона! Якщо говорити про Миклашівську сільську раду, де за Генпланом пропонують розмістити новий міський цвинтар для львів’ян, то треба казати правду – що та земля коштує. Інакше треба думати над тим, як вирішити цю проблему в місті».

З 13 кладовищ, 3 діючі

Загалом у Львові налічується 13 кладовищ. З них лише три є діючими. Місця для поховань: Янівське, Сихівське, Голосківське (Збиранка), Білогорща, на вул. Чижевського, в Рясне (вул. Брюховецька), на вул. Варшавській, Замарстинівській, Мідній (3 братські могили), Тракті Глинянському, Знесінні, Майдан (старе «Сихівське), ну і музей-заповідник «Личаківський цвинтар».

Лише Госківське, Сихівське і Ряснянське кладовище є діючими. Янівське вважається напівзакритим, поховання проводяться і на Тракті Глинянському. Не дозволено захоронення взагалі на Знесінні, Замарсинівському, на Варшавсікій, на Мідній, на Майдані. «Але, на жаль, там проводяться самовільні поховання. Комунальному підприємству заборонено проводити там захоронення, вони незаконні. Однак, трапляється, що люди без відома міста, влади, самі беруть машину, священика і хоронять родичів у цих місцях. За це мали б відповідати і керівники районів», – розповів Самойленко.

За його словами, вони зверталися до священиків, щоб ті відмовляли людям проводити поховання у недозволених місцях. Якщо таке поховання виявляють комунальники звертаються до міліції. «Але за це насправді йдуть мізерні штрафи, а морально здійснити перепоховання, практично, неможливо. Тому громада, мешканці цих районів мають також контролювати такі самовільні поховання», – каже начальник відділу благоустрою.

Самовільно львів’ян можуть ховати і на території ближніх сіл. Однак, у мерії запевняють, що не було таких випадків, щоб до них зверталися керівники цих сіл чи селищ. «Якщо сільський голова дозволяє таке поховання, то не виникає проблем. Людина сама вирішує, де виявити волю померлого, де його поховати Ми не маємо права керувати цим процесом», – наголосив Самойленко.

Львівські кладовища безпрограмні

Ще у 2008 році Львівською міською радою була розроблена комплексна програма благоустрою кладовищ. Вона готова, однак не виносилася на розгляд сесії Львівської міської ради. У відділі благоустрою пояснюють, що програма включає одне з найскладніших питань – нове кладовище для Львова. «Доки не буде чітких домовленостей між областю і містом, приймати цю програму немає сенсу», – каже Самойленко.

Програма розрахована на 5 років – з 2009 року до 2014 року. Її бюджет становить, за розрахунками ще на 2009 рік, 112 млн грн. Більше половини цієї суми закладалося, власне, на нову ділянку під кладовище. У програмі також передбачено такі заходи як охорона кладовищ, їх утримання, догляд за безрідними могилами.

Програма відповідає Закону України про поховання та похоронну справу і наказу Держжитлокомунгоспу про порядок утримання кладовищ. Де передбачено під’їзні дороги до кладовищ, зовнішнє освітлення, огорожа, благоустрій. «У принципі, в нас майже всі кладовища вже облаштовані, крім Голосківського, яке ще не в повному обсязі», – каже Самойленко.

Люди смітять швидше, ніж прибирають

Львів’яни доволі часто скаржаться на занедбаність кладовищ, які потопають у смітті. Як кажуть в ЛМР, міська влада відповідає за утримання комунального цвинтаря – вивіз сміття, прибирання доріжок. Але за стан могил відповідають власники цих могил.

«Якщо ви йдете цвинтарем і бачите, що сміття на доріжці, тоді за це відповідає завідувач кладовища. Але, якщо поруч зарослі могили, де росте півметровий бур’ян і до яких по 20–30 років ніхто не підходив – це вже на совісті власників цих могили й також це залежить від менталітету людей, які їх утримують їх», – каже Володимир Самойленко. Він також зазначає що частково давні могили стараються прибирати і комунальники: «Але, самі розумієте, це приватна власність і після цього власник ще може й поскаржитися. Тому це ми також маємо враховувати». Буває, каже чиновник, людина приходить і не може знайти могилу. Тоді доводиться підіймати архіви. «А виявляється, вона навіть не в тому місці шукала. З’являються раз на 15 років, то про що тоді говорити?», – каже Самойленко.

З міського бюджету в цьому році на утримання усіх кладовищ виділено 460 тис. грн. Ця сума така ж, як була і торік. Кошти розподіляють по-різному, враховуючи також площу цвинтаря. Наприклад, площа Голосківського кладовища – 74 га, Янівського – 33 га, Сихівського – 19 га. На кожному кладовищі є працівники бюджетної сфери – прибиральники. Однак, їх обмаль, у середньому на кладовищах працює до 6 людей, залежно від його розмірів. Комунальники працюють і літом, і зимою. Розчищають сніг, доріжки. Наприклад, на Голосківському кладовищі, розміри якого такі величезні, працює 3 прибиральники. «Тут постійно вивозиться по 2–3 машини сміття в день. А після вихідних, коли приходиш на кладовище, видається, що там ніхто не прибирає. Бо після суботи-неділі, коли родичі найчастіше приходять на могили, назбируються надзвичайно великі об’єми сміття. Тому цілком можливо, що сьогодні не приберуть, а завтра приберуть. Комунальники не можуть одночасно обробити усі 70 га. Вони й фізично не встигають», – пояснює Самойленко».

Хоча, він запевнює, що цвинтарі мають свою техніку. Є сміттєвози, вантажні машини. Однак сміття слід зібрати, загрузити, вивезти, потім повернутися знову. «А люди скошують траву на своїй могилі і викидають її поруч. Їм навіть важко пройтися кілька метрів, щоб викинути її у смітник, де хочуть там кидають. Люди смітять швидше, ніж прибирають. Тому проблему слід вирішувати разом», – каже чиновник.

Як звично, чиновники кивають на розвинуті європейські країни, де інші умови і поховань, і утримання кладовищ. Там могили займають менше місця, поховання йдуть в ряди, люди сплачують спеціальні податки на утримання цвинтаря.

Голосківське кладовище не резинове

Ми вирушили на одне з найбільших кладовищ у Львові, яке є наразі ще діюче – Голосківське. Воно ж одне з найвіддаленіших та, зі скарг людей, найзанедбаніше.

Як розповів ЗІКу завідувач Голосківського кладовища Микола Гвоздь, фактично, вони отримують дуже мале фінансування на зарплату прибиральників. «У мене є три штатних одиниці. Уявіть, розмір цвинтаря майже 100 гектарів, з якими цих троє працівників мають впоратися. Це ж нереально. Якби не люди, які копають могили, які працюють від виробітку, з якими ми домовляємося, щоб вони нам допомагали, то ми б взагалі були тут по вуха в смітті», – каже завідувач кладовища. За його словами, у них лише одна одиниця техніки. Тому, працівникам доводиться прибирати все вручну. На думку Миколи Гвоздя, у нього в штаті мало б бути 10 чоловік, які б прибирали ці 100 га, а не троє, як зараз. Тим паче, каже він, влаштовуються на таку роботу здебільшого люди, що виходять із зон позбавлення волі, які десь, напевно, і не дуже надійно та сумлінно виконують свої обов’язки.

Іншою проблемою на кладовищі є нестача контейнерів для сміття. Вони лише є на центральних вулицях й то не на всіх. А вже там, де окраїни, там смітників зі свічкою не знайдеш. «Де ми розширюємо кладовище, там повністю відсутні дороги. Мало б бути так, щоб під розробку нового поля, спочатку мали б бути розроблені дороги. Однак, у нас усе навпаки, спочатку розробляємо поле, хоронимо людей, а вже потім надіємося, що будуть виділені кошти під дороги», – каже Микола Гвоздь. Проте, скільки потрібно коштів на будівництво доріг, керівництво цвинтаря не підрахувало. Щодо людей, які смітять, то за словами Гвоздя, їх не можна прирівнювати під один гребінець, однак десь половину відвідувачів дуже халатно ставляться до порядку. «Якщо людина чистить могилу, за десять метрів від неї стоїть смітник, а вона викидає все на дорогу – це неправильно», – каже він. Також виникає багато дрібних конфліктів, коли хтось комусь загородив спільну стежку, хтось заложив її повністю плиткою, а іншому це не до вподоби.

Голосківське кладовище існує з 1988 року. Багато збитків та клопотів кладовищу завдають буревії, стихії. Уже цього року під час останнього шквалу тут звалилося багато дерев, попадали гілки. На щастя, вони не пошкодили пам’ятники, однак працівникам довелося три дні розчищати сміття. Дерева тут, зізнається завідувач, досить старі. Їх належно не обрізають, бо не мають відповідної техніки, спеціалістів. До інших комунальних служб також не зверталися, адже ці послуги не безкоштовні і все впирається в гроші. Ще одна проблема – вандалізм. Практично, 2–3 рази на рік тут виявляють такі випадки, особливо восени та весною. Як пояснює завідувач, з могил крали дорогий метал. Це виявляли працівники чи відвідувачі. Дирекція зверталася у Шевченківський райвідділ міліції, правоохоронці навіть патрулювали цвинтар. Потім когось затримали, хоча дирекцію про це не сповістили. Цвинтар, за словами Миколи Гвоздя, практично, повністю не обгороджений, тут навіть немає граничних знаків і це основна проблема.

І хоча Голосківське кладовище одне з тих, де львів’яни ще можуть здійснити поховання, з місцями тут серйозна проблема. «Зараз у нас надзвичайна скрута і, практично, ми на межі того, що протягнемо від сили ще зиму. А далі не знаю, де ми ховатимемо людей», – заявляє Микола Гвоздь. Наразі, за його словами, ще не доводилося відмовляти людям, однак, що буде за 6 місяців – невідомо. Однозначно, будуть листи до Львівської міської ради, яка б мала вирішити цю проблему. Зараз на Голосківському кладовищі здійснюється приблизно 300–350 захоронень в місяць. Є ще таке поняття, як резервні місця для родичів, які мають право на ділянку збоку. Несанкціонованих поховань на Голосківському кладовищі не виявляли.

Як варіант – крематорій?

Одним із варіантів у Львові колись розглядали будівництво крематорію, щоб вирішити проблему з браком місць для поховань. Якщо б у Львові був крематорій і цвинтар-колумбарій, то для нього потрібно в десятеро меншу територію як для звичайного цвинтаря, – стверджують фахівці.

Однак, як кажуть чиновники, було проведено соцопитування, яке показало, що львів’яни не сприймають такої ідеї і мало хто б погодився на це.

Тай крематорій не є рентабельною справою, кажуть в управлінні благоустрою. Бо пічка має постійно горіти. Наприклад, в Одесі, за їх словами, він був нерентабельним 1,5 роки.

Олена Малосняк, ЗІК