п'ятниця, 8 грудня, 2017, 11:57 Світ
Френсіс Фукуяма: Популістський націоналізм як загроза демократії
Фото: the-american-interest.com
Фото: the-american-interest.com

Економічні, політичні та культурні причини зростання популістського націоналізму по всьому світу.

Існує три причини зростання популістського націоналізму у другій половині 2010-х років: економічна, політична та культурна.

Економічні джерела популізму вже давно окреслені та обговорені. Та сама теорія торгівлі, яка говорить про те, що всі країни, що беруть участь у системі вільної торгівлі, отримають більше вигоди, взаємодіючи разом, водночас визнає: не кожному індивіду у кожній окремій країні буде краще – працівники із низькою кваліфікацією у багатих країнах програватимуть низько кваліфікованим та нижче оплачуваним працівникам у бідних країнах. Це насправді те, що відбулося у багатьох промислово розвинених країнах з підйомом Китаю, Мексики тощо. За результатами нещодавнього дослідження МВФ, приблизно 50% американців не відчули зростання реального доходу у порівнянні з 2000 роком; багато з тих, хто знаходиться всередині розподілу доходу, радше втратили свої позиції, аніж піднялися економічними сходинками. У Сполучених Штатах цей відносний економічний спад середнього та робітничого класу пов’язаний з низкою соціальних проблем: це збільшення темпів розпаду сім’ї та опіоїдної епідемії (залежності від ліків), яка у 2015 році забрала життя близько 60 тис. осіб. Водночас здобутки від глобалізації були сконцентровані на добре освіченій еліті, яка, як правило, визначає більш широкі культурні тенденції.

Друге джерело популізмуполітичне. Традиційне невдоволення багатьма ліберальними демократіями, з їхніми численними стриманнями та противагами, полягає у тому, що вони схильні творити слабкий уряд. Коли такі політичні системи мають поляризованих або іншим чином сильно розділених виборців, результатом часто є політичний параліч, який робить звичайне правління дуже складним завданням. Індія під час попереднього уряду партії Конгресу була яскравим прикладом цього: інфраструктурні проекти та необхідні економічні реформи, здавалося, вийшли за межі можливостей уряду. Щось подібне відбулося у Японії та Італії, які часто стикалися з проблемою довготривалого економічного застою. Одним з найвизначніших прикладів цього є Сполучені Штати, великий набір конституційно визначених стримань та противаг яких, створив «ветократією»: здатність невеликих груп ветувати дії більшості. Це спричинило кризу Конгресу щодо прийняття бюджету та заблокувало доцільні реформи у сфері охорони здоров’я, імміграції та фінансового регулювання.

Ця нездатність демократичних урядів швидко та оперативно приймати рішення та діяти є одним з факторів, що спонукають до виникнення потенційно сильних лідерів, які здатні прорватися через міазми звичної політики та досягти результатів. Це стало однією з причин того, що Індія обрала Нарендра Моді, і є причиною того, чому Сіндзо Абе досі прем’єр-міністр Японії. Піднесення Путіна як лідера відбулося на тлі хаотичних років Єльцина. І нарешті, одним з козирів Дональда Трампа було те, що, будучи успішним бізнесменом, він зможе знову змусити функціонувати американський уряд.

Більше того, еліти в Америці та Європі припустилися великих політичних помилок. Сполучені Штати розпочали дві невдалі війни на Близькому Сході у 2000-х роках, після чого зазнали найбільшої рецесії з часу Великої депресії 1930-х років. Обидва конфлікти були пов’язані з елітарними рішеннями, що мали страшні наслідки для звичайних громадян. Європейський Союз створив валютний союз, попередньо не узгоджуючи способу уніфікації фіскальної політики, що призвело до кризи у Греції. І він створив Шенгенську зону та запровадив безліч інших правил, що лібералізували рух громадян у межах Європи, не створивши при цьому надійного механізму контролю над зовнішніми кордонами Європейського Союзу. Попри досягнення з економічної та етичної точки зору, внутрішня свобода пересування стала проблематичною за відсутності такого контролю. Це перетворилося на легітимну кризу після масової міграції, яку спричинила громадянська війна у Сирії 2014 року.

Остаточним поштовхом популістського націоналізму став культурний, повязаний з ідентичністю. Багато років тому Самуель Гантінгтон зазначив, що найнебезпечнішим соціально-економічним класом є не бідний та маргіналізований, у якого часто бракує часу та ресурсів на мобілізацію, а середній клас, який відчуває, що втратив економічну ґрунт та не є визнаний політичною системою. Такі люди можуть скаржитися на економічні негаразди, проте вони схильні тлумачити свою втрату статусу в культурному сенсі: вони творили групу, яка визначала національну ідентичність, а тепер їх замінили новоприбулі, які отримують несправедливі переваги. Ними керує обурення елітами, які користають з цієї системи, і вони, зазвичай, мстяться іммігрантам та іноземцям, яких звинувачують у втраті свого статусу. У цьому плані економічна складова тісно переплітається з культурними проблемами. Це також відрізняє північноєвропейський та американський популізм від південноєвропейського чи латиноамериканського. Соціальна база виборців Брекзіту, Трампа та Ле Пен полягає у зневазі до середнього або робочого класів, у той час як Подемос в Іспанії, СІРІЗА у Греції, Чавес у Венесуелі чи Кіршнери в Аргентині – це більш традиційні ліві партії, що представляють бідних.

Саме це зробило імміграцію настільки потужним аспектом посилення популістського націоналізму у Північній та Східній Європі та Сполучених Штатах. Ставки еміграції та біженців насправді стали дуже високими у Європі та США, а занепокоєння швидкими змінами у культурному плані спонукало багатьох виборців підтримати популістські партії та лідерів, навіть відчуваючи безпосередню економічну загрозу від цього. Це знайшло своє відображення у головній меті популістських партій: «повернути назад свою країну». Багато в чому питання ідентичності: мови, етнічності, релігії та історичних традицій, витіснило групу, що має певне суспільне становище, як визначальну характеристику сучасної політики. Це може пояснити занепад традиційних лівоцентристських та правоцентристських партій у Європі, які поступилися місцем новим партіям та рухам, заснованим на питаннях ідентичності.

Френсіс Фукуяма,
The American Interest

Переклад з англійської Оксани Вергелес, для ІА ZIK

Редакція не завжди поділяє позицію авторів публікацій.
* Якщо Ви знайшли помилку в тексті новини, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter.
реклама
більше новин
2017-12-14 07:58:13