четвер, 23 листопада, 2017, 10:11 Людина
Марко Р Стех: Пишучи роман про Голодомор, Василь Барка по кілька днів відмовлявся від їжі
Василь Барка. Фото: esu.com.ua
Василь Барка. Фото: esu.com.ua

Василь Барка написав свій найвідоміший твір роман «Жовтий князь» про Голодомор 32-33 рр. наприкінці 50-х у Гантерських горах в штаті Нью-Йорк. Жив він у знайомих, адже ніколи не мав власного житла. Із непохитною дисциплінованістю вставав до сходу сонця і працював до присмерку над річкою або в лісі, а в часи негоди писав у порожній стодолі. А позаяк уважав, що ситий письменник не може правильно описати страждань голодуючих, тож, пишучи колючові розділи роману, по кілька днів відмовлявся від їжі.

Зрештою, голодування не раз було для Барки неодмінним елементом існування. Навіть в Америці, де на початках хворий та безробітний поет жив у бідній частині Нью-Йоркського Гарлему і міг собі дозволити лише одну банку риби на два дні. I саме тоді голод відновив у його єстві болісні спогади про 30-ті рр, коли він сам стояв на межі голодної смерті і був свідком загибелі десятків тисяч земляків. Барка вважав, що без того другого голодування він не зміг би відтворити, як він казав, «тих фібрів, відтінків почування: безодняних, найгірших в людській істоті». І так особиста недоля поета породила шедевр української літератури.

<nbsp;>

Тематично практично уся творчість Барки вкорінена в критичному періоді нашої історії: страхітливих 30-тих рр. сталінського терору і катастрофі Другої Світової Війни. А втім, як це не дивно, попри страшні події, які розгортаються у його текстах, твори Барки насичені теплом людської доброти і таємним світлом Божого провидіння. У його прозі та епічних поемах це стосується зображень людей: провінційної інтелігенції та простих селян, таких, як родина Катранників у «Жовтому князеві», які, хоча й опинилися в жахливо нелюдських обставинах, спромагаються зберегти чистоту простої, щиросердної людяності.

А лірична поезія Барки із самих основ побудована на бажанні, а то i моральній програмі плекання чистих імпульсів людського серця: любови, співчуття, захоплення природою та досягненнями людського духу. І все це насичене християнською символікою, релігійним пафосом, ба догматичними аксіомами богословської думки настільки, що іноді ця свідома програма заглушує спонтанніші і більш контроверсійні порухи творчого натхнення.

<nbsp;>

Прикметно, одна з важливих збірок поезії, яку Барка написав на руїнах Німеччини зразу після війни, має назву «Білий світ». Це «білий світ» простої людяності, християнської віри та традиційної моралі української людини, вкорінених у пантеїстичну любов до природи. І цей лагідний, ніби беззахисний білий світ протиставлений демонічним викликам ХХ віку, які поет бачив власними очима і пережив на власній шкірі. Kривавий хаос революції та війни, складне життя під владою більшовиків, коли поет був примушений тікати з рідної Полтавщини за межі УРСР на Кубань, жахіття Голодомору i сталінщини, кошмар Другої Війни, коли він знову стояв на межі смерті, – важко поранений на полі бою, залишений серед трупів, він пережив клінічну смерть.

У творах Барки ХХ вік постає часом Апокаліпсису, дарма, що найважливіша боротьба відбувається не на аренах світової політики, а в душах звичайних людей. Зрештою, серед біблійних книг Барку особливо приваблює апокаліптичне «Одкровення Йоана Богослова», яке він зредагував для українського видання Біблії. І аналогічно релігійний вимір має у творчості Барки кожне людське почуття, чи не найкращим прикладом чого є тритомник «Океан»: великий цикл любовних та медитативних віршів, в якому особисті почуття поета до коханої переростають у метафізичне оспівування усього божественно живого світу.

Загалом, хоча в Україні Барка відомий як автор роману «Жовтий князь», проза завжди була для нього другорядним засобом вираження. Один із найбільших поціновувачів його таланту, Ігор Костецький, який називав Барку «одним з найбільших наших поетів, одним з найбільших поетів сучасності», узагалі заперечував Барчину прозу, заявляючи, що Барка, який народився, аби ширяти під небом у поезії, нездібний зійти на землю прозового тексту. Зрештою, упертим наполяганням Костецького ми завдячуємо створення Баркою віртуозного поетичного перекладу Шекспірового «Короля Ліра», одного з наймайстерніших текстів української перекладацької літератури. Та й сам Барка завжди принципово уважав себе насамперед поетом. І навіть великі епічні картини катаклізмів ХХ віку він створив у віршованій формі: як багатотомні монументальні поеми «Свідок для сонця шестикрилих», «Судний степ», «Кавказ». Він написав їх, живучи уже в своєму улюбленому місці: на оселі Верховина в горах неподалік Нью-Йорка, де мешкав у покинутій в лісі дерев’яній вежі.

<nbsp;>

Барка дебютував у 1929 році, ще під офіційним прізвищем Василь Очерет, завдяки підтримці самого Павла Тичини. I поетичний голос молодого Тичини, поєднаний із впливом традиції Шевченка, визначив напрям формування Барки як поета. Це своєрідний, як у Тичини, різновид символізму, космічно-метафізичний, але заземлений у буденне життя. Символізм відмінний як від західноєвропейського, так і від російського. Бо естетизований символізм західного типу, у дусі Стефана Малларме, розвинувся в нашій літературі із запізненням і повноцінно лише в еміграції, у творах сучасника Барки Олега Зуєвського. Зате у малярстві українці створили яскраву символістичну традицію ще на початку ХХ століття. Але про неї i про одного з її творців Юхима Михайліва ми поговоримо уже наступним разом.

Марко Роберт Стех,
для IA ZIK
 

 

Редакція не завжди поділяє позицію авторів публікацій.
* Якщо Ви знайшли помилку в тексті новини, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter.
реклама
більше новин
2017-12-12 21:38:07