понеділок, 20 листопада, 2017, 10:22 Влада
Михайло Брегін про реформу освіти: Творіть, але не витворяйте
Михайло Брегін, директор Львівського автодорожнього коледжу НУ «Львівська політехніка». Фото: Микола Тис/ZIK
Михайло Брегін, директор Львівського автодорожнього коледжу НУ «Львівська політехніка». Фото: Микола Тис/ZIK

Усім відомо, сучасний український ринок праці перенасичений спеціалістами з вищою освітою. А одними економістами та юристами виробництво не підняти. Натомість роботодавці вже не перший рік відчувають гострий дефіцит кваліфікованих фахівців робітничих професій. Про це говориться багато, у тому числі на найвищих щаблях влади, але чи правильний курс обрано при реформуванні освіти?

Майже ввесь минулий навчальний рік пройшов у дискусіях щодо ролі та місця у системі освіти України закладів I-II рівня акредитації – технікумів та коледжів. Спочатку питання щодо підготовки молодших спеціалістів «зависло у повітрі», потім все-таки передбачили цю ланку у законі про освіту. Через невизначеність були хвилювання про долю вступної кампанії – 2017. Проект закону про Держбюджет-2018 ставить нові виклики: коледжі пропонують передати у комунальну власність та на фінансування місцевих бюджетів, що може призвести до їх закриття.

Про проблеми реформування освіти та про те, хто і як мав би здійснювати прогноз і замовлення на підготовку кадрів, чому досі в державі так не відбувається – у розмові кореспондента IA ZIK із досвідченим і знаним освітянином, екс-керівником головного управління освіти і науки Львівщини Михайлом Брегіном, який зараз очолює Львівський автодорожній коледж НУ «Львівська політехніка».

Боротьба за коледжі тривала цілий рік

Михайлом Брегін, директор Львівського автодорожнього коледжу НУ «Львівська політехніка». Фото: Микола Тис/ZIK
Михайло Брегін, директор Львівського автодорожнього коледжу НУ «Львівська політехніка». Фото: Микола Тис/ZIK

У рамках реформування освіти були тривалі дискусії і певна невизначеність, куди прилаштують коледжі. Чи прийнятий Закон «Про освіту» вносить чітку ясність щодо того, що буде з цією ланкою в освіті?

– Боротьба тривала практично цілий рік. Спочатку міністерство створило комісію для напрацювання концепції розвитку закладів I-II рівнів акредитації. Я був її членом. Дуже активну позицію зайняли львівські коледжі та їх керівники. Зокрема, голова Ради директорів вищих навчальних закладів І-ІІ рівнів акредитації Львівської області Роман Дадак, теж член комісії, часом по двічі на тиждень їздив до Києва. Гострі були розмови. Але, думаю, результат є. У законі про освіту передбачена окрема ланка – фахова передвища освіта. Це та ніша, яку будуть займати коледжі і технікуми – заклади I-II рівнів акредитації, які готують молодших спеціалістів.

Цього року ситуація була майже кризова, коли не затвердили правила прийому у коледжі. Ми жартуючи кажемо, що постійно імплементуємо закон «Про вищу освіту» – підлаштовуємо його під реалії життя. Проблема у тому, що ми мали право набирати молодших спеціалістів до 2017 року. Тому Мін’юст не затверджував правила прийому на цей рік. Поправкою №5240, яка дуже важко пройшла через Кабмін (про внесення змін до Закону України «Про вищу освіту» щодо освітньо-кваліфікаційного рівня «молодший спеціаліст», – ZIK), ми отримали правила прийому практично на початку вступної кампанії. А це неприпустимо. Навіть абітурієнти наші не знали, яка подальша доля. І це позначилося на прийомі у навчальний заклад.

У прийнятому законі про освіту у прикінцевих положеннях передбачено, що заклади I-II рівнів акредитації мають фінансуватися з тих джерел, з яких вони фінансувалися на час прийняття закону. Тобто, якщо ми фінансувалися з Державного бюджету, то і далі так має бути. Загалом у Львівській області є 43 коледжі. Є коледжі, які фінансуються з обласного бюджету – освітянські, з галузі культури. Є коледжі, які є структурними підрозділами вищих навчальних закладів. А є ті, які є самостійними юридичними особами. Натомість у проекті закону про Держбюджет, який є вищим від закону про освіту, у статті 24 записано «забезпечити передачу у встановленому порядку державних вищих навчальних закладів I-II рівнів акредитації, визначених у додатку 10 (а там без винятку усі заклади зі всієї України) на фінансове забезпечення з місцевих бюджетів і забезпечити передачу з державної у комунальну власність відповідних вищих навчальних закладів I-II рівнів акредитації». Окрім того, Міністерство освіти і науки України разом з вищими навчальними закладами III-IV рівнів, до складу яких входять коледжі без статусу окремих юридичних осіб, мають визначитися – чи хочуть вони залишити ці коледжі у своєму складі, і тоді з 1 вересня забезпечити їх фінансування через вищі навчальні заклади. Але не вказано, чи це буде за рахунок кошторису вишів, чи це будуть додаткові кошти, додані їм на утримання таких коледжів.

Львівська обласна рада та інші облради зверталися про те, щоби не передавати коледжі на фінансування місцевих бюджетів…

– Ми консультувалися із профільною комісією обласної ради, це питання виносилося на сесію. Знаю, що Львівська ОДА та обласна рада інформували Кабінет Міністрів України, що на даний момент область не зможе профінансувати утримання закладів I-II рівнів акредитації, маючи гіркий досвід системи професійно-технічної освіти, де до сьогодні є проблеми із заробітною платою, комунальними послугами тощо. Тому ми звернулися, щоб відтермінувати це питання фінансово і законодавчо. Тут теж є невизначеність.

У наших навчальних закладах – коледжах – навчаються студенти не тільки зі Львова та Львівської області, а й з інших областей. Питання – як їх фінансувати? Якби принцип був такий, що гроші ідуть за студентом – проблема би врегульовувалася. Але скажімо, Львівська політехніка має вісім структурних підрозділів, два з них за межами області – у Хмельницькому та в Коломиї. Хто їх має фінансувати?

Ще одна річ, на яку ми постійно звертаємо увагу – державне замовлення. Є державні програми розвитку, є відомчі по кожному міністерству, регіональні. Мала би бути визначена потреба у кадрах –підготовку якої ланки спеціалістів потрібно здійснювати. Існує дуже великий перекос, який усі визнають. 80% випускників шкіл здобувають вищу освіту. А лише 20% – робітничі професії і спеціальність фахівця середньої ланки. Навіть наші сусіди поляки це зрозуміли – немає кому практично працювати. Має бути хоча би 60% (тих, що здобувають вищу освіту, -ZIK) на 40% (тих, що отримують робітничі професії і спеціальність середньої ланки, – ZIK). Вищі навчальні заклади беруть випускників школи з результатом 100 балів і вище. Тобто, майже не залишається абітурієнтів для нижчих ланок в освіті. Ми набираємо на базі 9 класу. Якщо брати концепцію розвитку нової української школи, у перспективі старша школа буде профільна. У місті проблем виникати не буде. Але як забезпечити професійний профіль у сільській місцевості? Саме училища та коледжі мають усі можливості забезпечити професійний профіль старшої школи.

«Реформи потрібні, але вони мають бути виважені»

Михайлом Брегін, директор Львівського автодорожнього коледжу НУ «Львівська політехніка». Фото: Микола Тис/ZIK
Михайло Брегін, директор Львівського автодорожнього коледжу НУ «Львівська політехніка». Фото: Микола Тис/ZIK

У звязку із змінами в освіті, що найбільше турбує працівників цієї галузі?

– Я не першу реформу переживаю у своєму житті. Реформа покликана змінити ситуацію на краще. У житті все дуже швидко змінюється. Я колись познайомився з канадським педагогом, профессором Майклом Фуландом. Він казав: «Проблеми – наші друзі». Чим їх більше, тим швидше їх треба вирішувати і рухатися далі. Бо коли проблем немає, виходить застій. Система освіти – дуже консервативна, тому реформи мають бути виважені. Робити їх потрібно. Але, по-перше, треба пояснити, що ця реформа дасть. Від неї мають виграти студенти, їх батьки. Реформи мають зрозуміти працівники освітньої сфери. У процесі перетворень хтось потерпає – щось скорочують, хтось залишається без посади. Але тих, хто виграє від реформи, її прихильників має бути набагато більше. Гірше, коли кажуть хорошу думку, яку потрібно втілювати, а ніхто не знає, як це зробити. А в нас в освіті звикли так: потрібно дати інструкцію від початку до кінця, як це робити.

Закон про освіту дає дуже великі можливості, поле для діяльності. Будь ласка, творіть, але не витворяйте.

У 1990-х роках я працював начальником у міському управлінні освіти Львова. Творилася концепція української національної школи. Це була якась ейфорія. Ми бачили нових людей, які хотіли і прийшли щось змінювати. Уроки «Християнської етики», комп’ютеризація, проекти шкільного автобуса, будівництва, конкурси мікропроектів із залученням громад…

Чи дослухається нинішнє міністерство до думки освітян? Чи є цей взаємний діалог? Чи чують критику у міністерстві?

– Ми дуже переживаємо, бо у міністерстві дуже багато львів’ян, починаючи з міністра і двох його заступників. Тому нам не все одно, як усе буде відбуватися. Діалог є. Ми постійно, як тільки виникають якісь проблеми, звертаємося – пишемо петиції, звернення. 14 листопада мали бути масові акції щодо питань фінансування закладів (вищих навчальних закладів I-II рівнів акредитації, – ZIK), але профспілка підключилася – дійшли компромісу, відтермінували це питання. Не можуть не прислухатися. Але є й така річ: коли освітяни кажуть, нас треба зберегти, бо це робочі місця, люди – я вважаю, це теж неправильно. Має бути потреба у тому «продукті», який ми випускаємо і кого ми готуємо. Має бути замовлення на кадри. Сьогодні потрібні кваліфіковані робітники. Потрібно зберегти систему професійно-технічної освіти, але якісно покращити її. Зберегти систему закладів I-II рівня, які би давали якісних фахівців середньої ланки, бо вони надзвичайно потрібні. Сьогодні робітник мусить теж мати знання високих технологій, тому що техніка з’являється щораз складніша. Треба бачити потребу у підготовці кадрів. Для цього ці заклади мають існувати. Але треба дивитися, кого випускають і яка якість підготовки цих фахівців. Професії змінюється – щось зникає, щось відновлюється. Потрібно постійно вносити зміни.

У міністерстві освіти створили директорати по всіх напрямках, окрім одного – того, де є коледжі – фахова передвища освіта. Усі коледжі України у міністерстві спілкуються з одною людиною. Ми постійно ставимо питання про те, що мав би бути хоча би відділ у міністерстві. Хтось би мав тими коледжами займатися. Нам сказали, що ми вже не в вищій освіті, але ще не у середні і не в професійно-технічній. І коледжі «зависли». І цілий рік боротьби був для того, щоби у законі про освіту це прозвучало. Але якщо у законі це вже є, має бути структура у міністерстві, з якою можна спілкуватися. Має бути координація і співпраця. А її, на жаль, немає.

«Якщо у правилах прийому не було ЗНО, то не варто ставити студентів перед фактом»

Михайлом Брегін, директор Львівського автодорожнього коледжу НУ «Львівська політехніка». Фото: Микола Тис/ZIK
Михайло Брегін, директор Львівського автодорожнього коледжу НУ «Львівська політехніка». Фото: Микола Тис/ZIK

Яка ваша думка щодо запровадження для випускників училищ та коледжів ЗНО, адже навчальні програми у цих закладах, напевно, відмінні від шкільної програми, на основі якої формується ЗНО?

– Усе треба робити виважено. Дуже часто коледжі звинувачують, і це звучало з вуст попереднього міністра (Сергія Квіта, – ZIK), що от це така шпарина, через яку студенти 100% вступають без ЗНО у вищі навчальні заклади. Коли у нас була зустріч, ректор НУ Львівська політехніка Юрій Бобало запитав міністра, звідки у нього така інформація, адже, як правило, не більше як 50% випускників продовжують здобувати ступеневу вищу освіту за обраною спеціальністю. Близько 45% випускників нашого коледжу вступають у виші, а решту йдуть працювати. Дуже багато йшли працювати і заочно вчилися. Це теж позитивно – це досвід, людина з коледжу чи училища виходить професійно зорієнтована. І якщо вона йде далі вчитися, вона вже буде у тому фаху працювати. Бо скільки випадків буває: людина вступає у виш, вчиться шість років, а потім розуміє, що це не його. А перекваліфікуватися вже важко. А тут людина ще себе може знайти. Правила прийому придумували не коледжі, їх визначало міністерство освіти.

ЗНО – добра річ. І починалося воно, у тому числі, зі Львова. Зі Львова загалом багато добрих починань йшло. Проблеми там є. Але нічого кращого на сьогодні не придумати. ЗНО буде і після 9 класу як державна підсумкова атестація, буде і в коледжах. Але робити це треба зважено. Якщо студенти вступали і в правилах прийому це не було прописано, то не варто їх ставити перед фактом. Це би треба було запровадити для тих, хто буде вступати у 2018 році.

Тут є складніша проблема. Було записано таке: хто склав ЗНО на 1,2, 3 бали – його треба відрахувати з коледжу. Але вибачте, як це відрахувати!? У нас є платники, угоди підписані… Начебто, ця позиція відхиляється. ЗНО будуть складати. Якщо буде негативна оцінка – вона просто буде виставлена в атестаті. Студент завершить навчання у коледжі, але не зможе вступати у вищий навчальний заклад.

До 2019 року має бути визначено, які коледжі перейдуть у вищу освіту – будуть готувати молодшого бакалавра і бакалавра, і коледжі, які будуть готувати молодшого спеціаліста. Наприклад, Львівський автодорожній коледж буде готувати молодшого спеціаліста. Бо якщо ми почнемо готувати молодших бакалаврів чи бакалаврів – вийдемо на пряму конкуренцію із нашими профільними вишами. Ми цієї конкуренції не виграємо. З 2020 року коледжі, які готують молодшого спеціаліста, будуть закладами фахової, а не вищої освіти.

Була така думка, зокрема, її озвучували у Львівському центрі оцінювання якості освіти, що діти після 9 класу тікали у коледжі, бо там не було ЗНО. Чи зараз, коли в коледжах запровадять ЗНО, не зявиться тут проблема із браком абітурієнтів?

– ЗНО має бути. Цього лякатися не треба. Є проблема щодо сільської місцевості – де дитина кращу освіту отримає і зможе скласти ЗНО? Думаю, у коледжі якість освіти студента буде кращою і можливість надалі вступити у виш. Перспектива краща. Окрім того, якщо студент добре вчиться, має стипендію, є можливість проживання у гуртожитку.

«Має бути державна програма щодо того, які спеціальності потрібні»

Михайлом Брегін, директор Львівського автодорожнього коледжу НУ «Львівська політехніка». Фото: Микола Тис/ZIK
Михайло Брегін, директор Львівського автодорожнього коледжу НУ «Львівська політехніка». Фото: Микола Тис/ZIK

Усі говорять про те, що треба рятувати професійну освіту, що є брак кваліфікованих робітників. Чи видно реальні кроки у цьому напрямку?

– Демографічна ситуація в Україні складна. Цього року професійно-технічна освіта набрала менше ніж 70% від плану набору. Різко зменшився набір у в коледжі. Триває реорганізація загальноосвітньої школи. Там теж великі проблеми. Я наприклад відчув, що школи усіма силами намагалися втримати кожного дев’ятикласника. Бо якщо не буде відповідна кількість учнів, скорочуються класи, школа з III ступеня стає I-II. Почалася конкуренція за дітей. Дещо скептично дивлюся на створення опорних шкіл – можна зробити красивий навчальний заклад з обладнанням, комп’ютерною технікою. Але забувають одну річ: школа вчителем стоїть. Добрий вчитель при дошці і крейді навчить студента. Я ще коли працював у департаменті освіти, тривала комп’ютеризація шкіл. Приїжджаєш у школу, питаєш: «А де комп’ютерний клас, який ви отримали?». «Ой, вибачте, у нас ґрати на вікна не зроблені, ми техніку сховали». Або мультимедійна дошка – приходиш, а нею не вміють користуватись. Це ж коштує великі гроші і техніка дуже швидко старіє. В опорних школах має бути опорний колектив вчителів. Напевно, їм потрібно якесь житло, гуртожитки, доїзд забезпечити. Треба завжди зважено підходити до кожного питання.

Чи вивчається ринок праці щодо того, працівники яких професій зараз потрібні? Хто би мав проводити такий моніторинг та зорієнтувати освіту на підготовку тих чи інших фахівців?

– Ви зачепили дуже цікаве і болюче запитання. Я вже давно працюю в освіті. Коли було планове господарство, були структури, які чітко прогнозували. Не говоримо про освіту вчителів, лікарів, працівників бюджетної сфери. А виробництво змінюється дуже швидко. Почала розвиватися сфера обслуговування. Усі кинулися готувати кухарів, працівників туристичних комплексів, офіціантів. А де сьогодні знайти доброго газозварювальника, механіка? У цьому проблема. Мала би бути державна програма років на п’ять, аби бачити перспективу, що ми робимо, які спеціальності у першу чергу нам потрібні. І дбати про те, щоби можна було готувати ці кадри. Це мало би бути державне замовлення. Скажімо, якщо ми усі переходимо на регіональний рівень, у Стрию є училище, яке готує працівників нафтодобувної промисловості – не тільки для Львівщини, для цілої України. Мене шокувало минулого року, що на спеціальність геолога у ВНЗ вступило 17 осіб. Що у нас геологів не потрібно? Є залізничний коледж – він готує кадри не тільки для Львівщини. Чому область це все має фінансувати? Треба розділити. Має бути багатоканальне фінансування – державне, для тих напрямків, які держава хоче розвивати, регіональне, що хоче регіон. А там де є перенабір студентів – може бути платне навчання. Прогноз має бути.

Наприклад, Автодорожній коледж готує спеціалістів з ремонту та обслуговування транспортних засобів, дорожньо-будівельних машин, будівництва доріг, організації і регулювання дорожнього руху. З 1 січня запрацює Державний дорожній фонд. Є величезні плани з будівництва транснаціональних автобанів і магістралей. Не завжди в Україні дороги будуватимуть турки, македонці чи ще хтось. І якщо навіть вони збудують, то хтось їх має обслуговувати, забезпечувати дорожню інфраструктуру, організовувати дорожній рух. Але проблема – на дорожнє відділення цього року ми набрали аж 14 осіб. Не престижно. Хоча у цій сфері є хороші зарплати. Так от у кожній програмі – загальнодержавній, міністерській, регіональній – мають бути передбачені заходи з підготовки кадрів. Замовлення на кадри мало би бути спрогнозовано хоча би на 3-5 років наперед. Бо за рік-два ніхто ж кадри не готує. Міністерство мало би здійснити державне замовлення кадрів, визначивши пріоритетні спеціальності, які потрібні. Це має фінансуватися з державного бюджету. Тоді профільні міністерства у своїх програмах мали би передбачати кошти на створення відповідної навчально-матеріальної бази, бо треба навчати на сучасному обладнанні. Ще один напрямок – треба було б розробити нормативні документи щодо дуальної освіти – коли випускники з 4 курсу могли б іти до виробника, працювати і одночасно завершувати навчання. Ми вже таке практикуємо й побачимо у цьому позитив. Студент вже на виході стає готовим спеціалістом. Звертаються станції технічного обслуговування – нема працівників, водіїв, механіків, технологів. Проблема в кадрах дуже велика. Починається зацікавлення у працедавців, щоби підтримувати контакти із закладом із підготовки фахівців. Але це би мало регулюватися відповідними державними документами.

У нас є прекрасний полігон 3,7 га на виїзді зі Львова на вул. Зеленій. Дорожньо-будівельної техніки практично немає – вона шалено дорога. Розумію, «Онур» чи «Автомагістраль» мають свої СТО для обслуговування та ремонту дружньо-будівельної техніки, а сучасна асфальтоукладочна машина повністю комп’ютеризована, і працювати на ній може лише спеціаліст високої кваліфікації. Ми запропонували зробити на полігоні коледжу станцію технічного обслуговування – сертифіковану із серйозним персоналом для дрібних підприємств, які будують дороги. Нехай вони на цій станції обслуговують свою техніку, а наші студенти і студенти Львівської політехніки будуть там проходити практику і вчитися. І це буде вдале поєднання. На це би варто було дати гроші. В освіту треба вкладати.

Як зацікавити дітей вступати на непопулярні спеціальності, зокрема ті, що стосуються будівництва доріг?

– У нас найпопулярніше відділення «Обслуговування та ремонт автомобілів і двигунів». Коли я прийшов сюди працювати, був дуже курйозний випадок у приймальній комісії. Хлопець із Старосамбірського району вступав на спеціальність автомобіліста, але набрав мало балів. У нас були бюджетні місця на спеціальність дорожника. Мама погодилася, а він стоїть і плаче: «Я не буду на дорозі стояти з чайником і поливати яму смолою». У нього така була уява про дорожнє будівництво… Загалом має бути реклама. Ми на це коштів не маємо. Це мала би бути державна рекламна кампанія, як це було із набором в армію – про те, що потрібні такі фахівці, що ця професія престижна.

Зарплати у 7-8 тис. грн не вирішують проблеми з кадрами у професійній освіті

Михайлом Брегін, директор Львівського автодорожнього коледжу НУ «Львівська політехніка». Фото: Микола Тис/ZIK
Михайло Брегін, директор Львівського автодорожнього коледжу НУ «Львівська політехніка». Фото: Микола Тис/ZIK

Щоби підготувати хорошого фахівця, потрібні хороші наставники. Чи є зараз проблема з кадрами?

– В училищах і коледжах є проблема хороших майстрів. Добрий майстер собі деінде знайде роботу і, зрозуміло, що оплата в нього буде набагато більша, ніж у навчальному закладі. Як правило, залишаються кадри, які дуже довго працюють. Ми зараз на полігоні зробили все, щоб була сучасна станція технічного обслуговування, комп’ютерної діагностики – відремонтували приміщення, закупили обладнання у міру можливостей, я був певний, що ми з 1 вересня запрацюємо. Але не можемо знайти людей, які би пішли туди працювати.. Проблема є і в самому коледжі. До нас прийшли декілька молодих викладачів. Поєднання великого досвіду та високої професійної майстерності старших викладачів та енергійності молодих дає можливість якісно змінювати організацію навчання студентів. За останні роки ми організовуємо відео-конференції із колегами з різних напрямків щодо розвитку автомобілебудування, будівництва доріг. Наші студенти щорічно їздять на виставки з дорожнього будівництва. Хочемо активно використовувати інформаційні технології, вивчати усілякі новинки у сфері автомобілебудування та дорожнього будівництва. Наші викладачі пишуть нові підручники. Дуже багато залежить від того, наскільки фахові і компетентні викладачі і як вони ставляться до своєї роботи.

Зараз освітянам підвищили зарплати. Чи цього достатньо, щоб залучити хороших викладачів?

– Про це навіть важко говорити. Якщо викладач зі стажем має 7,5-8 тис. грн… і кажуть що це висока заробітна плата… А спеціальні дисципліни вимагають дуже багато праці над собою. У нас багато практичного, виробничого навчання. Треба поїхати на виробництво, знати обладнання, техніку безпеки…

Потрібні кошти на розвиток. Державне фінансування йде на зарплати, стипендії, частину комунальних платежів. Решту – за рахунок спецкоштів, які ми отримуємо від платників. А платників щороку менше. У нас їх цьогоріч аж 20. Кінці з кінцями ще зводимо. Але залишковий принцип в освіті залишився. Не може бути так, що у заклад десятки років нічого не вкладалося.

Яка ситуація у вашому навчальному закладі з фізичним вихованням і годинами, визначеними на спорт?

– З фізкультурою у нас все нормально – чотири години на тиждень. Маємо свій спортзал, спортивні майданчики. Є заняття у секціях. Моя мрія – розвинути технічні види спорту. Придбали сім картів, маємо баги, які самі зробили, джипи, інші автомобілі. Десь 16 одиниць різних авто своїми руками зробили.

Розмовляла Наталія Шутка,
IA ZIK

Редакція не завжди поділяє позицію авторів публікацій.
* Якщо Ви знайшли помилку в тексті новини, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter.
реклама
більше новин
2017-12-17 12:13:25