понеділок, 13 листопада, 2017, 13:34 Людина
Іван Тиктор оплачував адвокатів для Василя Кука та інших членів ОУН

Видавець Іван Тиктор був на стільки вправним підприємцем, що вже у 1934 році створити перший на Західній Україні концерн «Українська преса». Його кореспонденти працювали не лише у різних областях України, а й закордоном. Дитячі часописи, історичні видання, реклама та навіть виробництво кави – все, за що брався Іван Тиктор приносило йому неабиякі прибутки. Видавець став на стільки знаним, що й не бачив сенсу балотуватись до Сейму – і без того впливав на думки галичан.

Про це йдеться у фільмі програми «Історична правда з Вахтангом Кіпіані» «Іван Тиктор» (щосуботи о 22:00 на телеканалі ZIK).

Видавнича справа для колишнього військового УСС та УГА Івана Тиктора стала на стільки вдалою, що уже за кілька років кількість його видань стрімко зростає. Із 1931-го він видає дитячий часопис «Дзвіночок» і тижневик сатири й гумору «Комар», а ще через рік з‘являється газета «Наш прапор», де публікують матеріали про найгучніші політичні процеси країни. Таким чином, чи не кожна галицька родина передплачує хоч одне Тикторівське видання. Прибутки від часописів видавець вкладає у нові проекти. Разом зі своїм колишнім вчителем – відомим істориком Іваном Крип‘якевичем – він реалізовує і цілу серію україномовних історичних видань.

«Наприклад, «Історію України» він спочатку видавав окремими зошитами. Потім ж, коли виявилося, що це зацікавило людей, почали видавати велику книжку. Це дуже правильний підхід», – наголошує докторка філологічних наук Надія Зелінська.

Тож не дивно, що вже у 1934 році Іван Тиктор орендує частину «Народної гостинниці», що у самісінькому центрі Львова, і започатковує перший у всіх Західній Україні концерн «Українська преса». Прізвище Тиктор стає справжнім брендом – із ним охоче співпрацюють найкращі українські автори та ілюстратори.

«Із редакціями його газет співпрацювали кореспонденти з Галичини, Буковини, Закарпаття. У нього навіть були кореспондентські пункти в Берліні, Відні, Чикаго, у містах Канади та Великобританії», – розповідає директорка Науково-дослідного інституту пресознавства Лідія Сніцарчук.

Згодом, шукаючи додаткові кошти для розвитку свого концерну, Іван Тиктор започатковує ще один бізнес – видавець організовує виробництво ячмінної кави. Це приносить йому чималі прибутки.

«Цикорій і ячмінь брали у місцевих, підприємці доставляли його до Красного. Селяни розфасовували цю каву у 200 грамові пачки. Якість її була на стільки високою, що його «Золотий колос» витіснив із ринків Львова єврейську каву Франка», – зазначає краєзнавець Ярослав Стецишин.

Тиктор був переконаним, що видавництво повинне саме на себе заробляти. Тож у своїх виданнях він активно рекламував не лише каву власного виробництва, а й інші українські товари. Таким чином і заохочував читачів підтримувати і розвивати «своє».

Справи йшли на стільки добре, що у 1938 році львівські промисловці обирають Тиктора головою свого товариства. Крім того, успішному та заможному бізнесмену не раз пропонують балотуватися до Сейму та Сенату.

«Він був володарем думок галичан. Тож, коли йому пропонували балотуватися в Сейм, Тиктор казав: «Пощо? Я і так маю вплив», – зауважує Оксана Думанська.

Та, попри видавничу діяльність, впливовий Іван Тиктор водночас допомагає у політичних процесах молодим оунівцям. Так, 1934 року він оплачує адвокатські послуги своєму землякові і майбутньому головнокомандувачу УПА Василю Куку. На суді його захищає один із найкращих адвокатів Галичини – сам Степан Шухевич.

«Тітка розповідала, що коли повстала закарпатська Україна, у Красному організували маніфестацію. Поляки арештували її і дівчат. Та адвокат Степан Шухевич домігся, щоб їх затримали на декілька місяців, а не на роки», – наголошує небога Івана Тиктора Наталія Байдак.

* Якщо Ви знайшли помилку в тексті новини, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter.
реклама
більше новин
2017-11-24 01:53:05