п'ятниця, 10 листопада, 2017, 18:02
Спланований занепад «цісарського» курорту «Любінь Великий». Що далі?
35

Санаторій «Любінь Великий» на Львівщині знає і пам’ятає багато-хто. Заклад діючий на сьогодні, але перебуває у дуже жалюгідному стані. Люди, які приїжджають сюди зі своїми болячками, діляться враженнями: окрім цілющих сірководневих вод і лікувальних грязей, хорошого тут мало: приміщення старі-занедбані, подекуди гнилі, обладнання – залишки радянського часу. І це дуже сумний факт. Закрадається думка: санаторій доживає останні дні.

Кореспонденти IA ZIK вирішили відвідати заклад, аби побачити усе власними очима, а потім з’ясувати: чому ж така ситуація?

З історичної довідки про санаторій «Любінь Великий» відомо: заснований у 1778 році, розміщений за 25 км від Львова на березі річки Верещиця посеред великого старовинного парку. Це один із найстаріших бальнеологічних курортів не тільки в Україні, а й у Європі. Його унікальні природні сірководневі води і лікувальні торф’яні грязі понад 200 років приваблювали сюди тисячі хворих з серцево-судинною патологією, хворобами нервової, кістково-м’язової системи,опорно-рухового апарату, шкіри та гінекології. Свого часу тут лікував ревматизм австрійський цісар Франц-Йосиф I. Приїжджав сюди і брат королеви Англії Лорд Кембриджський. Санаторій відродився після двох світових воєн, успішно діяв у радянські часи. Чим приваблює оздоровниця тепер?

Мандрівка у «совок»

Прохолодний ранок пізньої осені. Вхід на територію санаторію вільний. Старий парк захаращений, але красивий у своїй дикості. Поблизу ні душі. Лише літня прибиральниця одиноко підмітає опале листя.

– Санаторій діє? Не закривають вас?, – питаю.

– Нас кожен рік закривають на зиму, бо нема чим топити. Бог його знає, як зараз буде, – відповідає старенька.

Фото:Юра Мартинович/ZIK
Фото:Юра Мартинович/ZIK
Фото: Юра Мартинович/ZIK
Фото: Юра Мартинович/ZIK
Фото: Юра Мартинович/ZIK
Фото: Юра Мартинович/ZIK
Фото: Юра Мартинович/ZIK
Фото: Юра Мартинович/ZIK

Заходимо у приміщення клубу-їдальні. Воно вражає своєю убогістю, не бачило ремонту десятки років. Зовні схоже на закинуту будівлю: побиті шибки, холодні поржавілі труби опалення, закинуті туалети. Посмішку викликає хіба оголошення на дверях про розклад проведення танців. 

Фото: Юра Мартинович/ZIK
Фото: Юра Мартинович/ZIK
 
 
Фото: Юра Мартинович/ZIK
Фото: Юра Мартинович/ZIK
 
Фото: Юра Мартинович/ZIK
Фото: Юра Мартинович/ZIK
Фото: Юра Мартинович/ZIK
Фото: Юра Мартинович/ZIK

Фото: Юра Мартинович/ZIK

Фото: Юра Мартинович/ZIK

Повз нас пробігає жінка з великою торбою.

– Ви тут працюєте чи відпочиваєте? – пробую зав’язати розмову.

– Та ні, – каже. – Я до дівчат, маю червоноградський трикотаж.

– А… Торгуєте? – продовжую. Вона киває ствердно і біжить по сходах догори.

Фото: Юра Мартинович/ZIK
Фото: Юра Мартинович/ZIK

Піднімаємося за нею. Зал їдальні. Замість опалення – кілька калориферів дують теплим повітрям. Працівниці з кухні вже перебирають принесені трикотажні речі. Коли побачили нас із фотоапаратом, знітилися, відразу запитали: «Журналісти?». За кілька хвилин про наше перебування на території санаторію знав не лише головний лікар, а й чи не весь колектив оздоровниці. На цьому наші самостійні «походеньки» закінчилися. Провели нас до адмінкорпусу до головного лікаря Зіновія Ціцюри, який «вам все розкаже». Пан Ціцюра багато обурювався, мовляв, на територію без його відома проникли сторонні особи, себто журналісти, та й ще зайшли в їдальню, а раптом ми занесли туди якусь хворобу. Говорив про приватну власність, воєнізовану охорону тощо. Попри «наїзди» вдалося отримати в головного лікаря і деяку інформацію.

Головний лікар санаторію Зіновій Ціцюра. Фото:Юра Мартинович/ZIK
Головний лікар санаторію Зіновій Ціцюра. Фото:Юра Мартинович/ZIK

Вже багато років тривають суди прокуратури з «Укрпрофоздоровницею» про повернення майна санаторію у власність держави, але, запевняє пан Ціцюра, це ніяк не впливає на роботу закладу.

«Судові справи нам нічого не заважають. Абсолютно, – запевняє головний лікар. Пояснює: «Ми боремося за те, щоб майно залишилося профспілковим. Санаторій 1778 року. Йому близько 250 років. Є у нас будівлі, які реально не можуть належати державі, побудовані ще за Австро-Угорщини. Тому, на наш розсуд, немає підстав, щоб це було передано у держмайно».

На запитання щодо фінансового стану, З.Ціцюра розповідає, що були і гірші часи. Каже: «Прийняв санаторій у 2011 році. Він був закритий з 2010 року, було 3,5 млн грн боргу. Збирали поворотну допомогу від депутатів, керівництва району, підприємців, аби погасити борг і запустити роботу».

У радянські часи, згадує пан Ціцюра, санаторій був загальносоюзного значення, сюди приїжджали близько 1,1 тис. людей у місяць – бракувало місць, щоб усіх охочих розмістити. Добре працювала система фондівських путівок. На сьогодні зі чотирьох спальних корпусів діє один – на 250 місць. І то його наповнюваність восени менша ніж 50%. Влітку, запевняє головний лікар, ситуація була краща – було й по 240 відпочивальників. Загалом, з його слів, санаторій цьогоріч обслужив близько 1,5 тис. осіб – не тільки за путівками, а й «комерційних» хворих. Вартість путівки – у межах 420-540 грн для одної особи за добу. У закладі працює близько 90 працівників. Зарплати невеликі, але заборгованості немає.

Цікавлюся, чи вкладаються якісь кошти у розвиток санаторію.

«В укрпрофоздоровницькі санаторії гроші ніхто не вкладає. Ми заробляємо самі на себе, – заявляє головний лікар. – Є калькуляція путівки, яка на даний час коштує 420 грн за добу. У калькуляції путівки є частка на благоустрій санаторію (10%). Відраховуємо дивіденди в інвестиційний фонд у Київ». Тобто, частина грошей йде власнику – «Укрпрофоздоровниці».

Загальної суми коштів, яка цього річ вкладена у благоустрій оздоровниці, пан Ціцюра так і не назвав. Натомість розповів, що вдалося зробити за час перебування на посаді: «Постелено близько 1300 кв м бруківки, покрито сайдингом фасад лічниці, поміняно усі вікна на пластикові у п’ятиповерховому житловому корпусі на 250 місць. Проведено заміну усіх котелень. Палимо тирсобрикетом і дровами. Поставлено чотири котли, які обслуговують діючі об’єкти. Проведено ремонт частити водогрязелікарні, ремонт іншої частини заклали у фінплан на 2018 рік. Роботи обійдуться у межах 250 тис. грн. Цього року перекрили дах на їдальні. Роботи обійшлися у межах 150 тис. грн. На наступний рік заклали перекриття даху на корпусі №6 – у межах 170 тис. грн. У планах – соляна шахта, критий басейн за інвестиційні кошти».

Фото:Юра Мартинович/ZIK
Фото:Юра Мартинович/ZIK
Фото:Юра Мартинович/ZIK
Фото:Юра Мартинович/ZIK
Фото:Юра Мартинович/ZIK
Фото:Юра Мартинович/ZIK
Фото:Юра Мартинович/ZIK
Фото:Юра Мартинович/ZIK
Фото: Юра Мартинович/ZIK
Фото: Юра Мартинович/ZIK

Головний лікар наче намагається щось підремонтувати, але візуально – це крапля у морі, порівняно з тим, що потрібно було б зробити, щоб привести санаторій до більш-менш пристойного стану.

Щодо можливої приватизації пан Ціцюра запевняє: поки тривають судові справи, питання так не стоїть. «Приватизація не вихід, – зазначає. – Питання у тому, якби у державі працювали усі структури, у тому числі фонд соцстрахування. Ми залежні від фондів на 50-60%. Ситуація би поліпшилася, якби в державі відновили санаторно-курортне лікування, а не тільки реабілітацію».

Далі нам дозволили продовжити екскурсію територією санаторію, але тільки у супроводі заступника головного лікаря Оксани Коваліско. Тобто: ні кроку вліво чи вправо. На всяк випадок навіть розставили охоронців по усій території. Як пізніше виявилося, не повели до корпусу, на якому висить табличка, де зазначено про приналежність до Мінсоцполітики.

Фото:Юра Мартинович/ZIK
Фото:Юра Мартинович/ZIK
Фото:Юра Мартинович/ZIK
Фото:Юра Мартинович/ZIK
Фото:Юра Мартинович/ZIK
Фото:Юра Мартинович/ZIK
Фото:Юра Мартинович/ZIK
Фото:Юра Мартинович/ZIK

Приміщення бібліотеки і ЛФК (лікувально-фізкультурний комплекс) зустріло нас не меншим застоєм совка, аніж їдальня. Хоча тут, на відміну від їдальні, батареї були теплі. У корпусі, де заняття з лікувальної фізкультури, бідненькі тренажери. Тут займалися декілька чоловіків – проходять реабілітацію після перенесеного інфаркту. Бібліотечний фонд – 8 тис. книжок. У читальному залі чисто, але на стінах процвітає грибок. У приміщенні, де зберігаються книжки, бібліотекарка просто собою заступала частину стіни, яку жахливо поруйнував грибок. Благала: «Я вас дуже прошу, не фотографуйте цього, бо мене звільнять».

Фото:Юра Мартинович/ZIK
Фото:Юра Мартинович/ZIK

Будівля водогрязелікарні, як повідомила О.Коваліско, частково після ремонту. Тут хворим проводять процедури з грязями та сірководневі ванни. У коридорі виразний запах тухлих яєць. Так пахне сірководень.

Фото:Юра Мартинович/ZIK
Фото:Юра Мартинович/ZIK
Фото:Юра Мартинович/ZIK
Фото:Юра Мартинович/ZIK
Фото:Юра Мартинович/ZIK
Фото:Юра Мартинович/ZIK

Подружжя львів’ян, яким на вигляд близько 60 років, якраз готувалося до прийому процедур у лівому крилі водоглязелікарні. Кажуть: купелі дуже помічні при болях у суглобах. Заради цього вони навіть готові миритися із некомфортними умовами перебування. «Якщо ви підете на той бік (у праве крило, ZIK) – там теж проводять такі процедури, але там просто жах. Тому всі хочуть у це крило, бо тут хоч після ремонту, – розповідають мені чоловік з жінкою. Вони щиро переживають за долю оздоровниці: «Хоча би трохи грошей виділяли на цей санаторій».

У праве крило лічниці нас, звичайно, не повели. Але ззовні там було видно чорні від бруду та розбиті шибки у вікнах.

Фото:Юра Мартинович/ZIK
Фото:Юра Мартинович/ZIK
Фото:Юра Мартинович/ZIK
Фото:Юра Мартинович/ZIK
Фото:Юра Мартинович/ZIK
Фото:Юра Мартинович/ZIK

Спальний корпус №6, де поселяють людей, порівняно з усім іншим, у більш-менш пристойному стані. Тут було тепло. Гаряча вода – за графіком. Відповідне оголошення висить при вході.

Фото:Юра Мартинович/ZIK
Фото:Юра Мартинович/ZIK
Фото:Юра Мартинович/ZIK
Фото:Юра Мартинович/ZIK
Фото:Юра Мартинович/ZIK
Фото:Юра Мартинович/ZIK

Лікувально-діагностичний корпус – старе приміщення, що теж давно потребує ремонту. Тут масивні дерев’яні сходи. У корпусі – масажні кабінети, кабінет рефлексотерапії (голкотерапії). Таке враження, час тут зупинився у позаминулому столітті. Під час прогулянки питаю старшу російськомовну жінку:

– Ви звідки?

– Из Донецка. Я уже десятый раз здесь…, – відповідає.

Жінка скаржиться на болі у колінах, тому періодично приїжджає сюди заради процедур. Щодо місцевого побуту знизує плечима: ви ж, мовляв, самі все бачите.

Під час екскурсії нам показали лише діючі корпуси, де приймають людей, але і вони в аварійному стані й потребують серйозного оновлення. Зі слів заступниці головного лікаря, на території давно не працює пральня – постільну білизну, рушники возять прати до Львова. Закрито гінекологічний корпус. Не приймають на реабілітацію дітей з ДЦП. Загалом – картина дуже невесела

Фото:Юра Мартинович/ZIK
Фото:Юра Мартинович/ZIK

… Позаду корпусів санаторію, у лісопарку тече річка Верещиця. У ній – вода виразно синього кольору із різким запахом зіпсутих яєць, який розносить вітер. Не працюють очисні споруди?

Долю санаторію вирішує суд

Фото:Юра Мартинович/ZIK
Фото:Юра Мартинович/ZIK

Щодо майна санаторію «Любінь Великий» з 2011 року тривають суди. Прокуратура намагається в інтересах Фонду державного майна України відсудити майно у ПрАТ «Укрпрофоздоровниця».

У тому числі, прокуратура вимагає визнати недійсним договір купівлі-продажу двох спальних корпусів санаторію № 2, площею 708,3 кв, та № 4, площею 874 кв м, які «Укрпрофоздорониця» продала ще у 2001 році ТОВ «Наукові технології здоров’я». Згодом у 2004 році ця фірма перепродала приміщення місцевому ТОВ «Реабілітаційно-оздоровчий комплекс – санаторій Великий Любінь №1» (ТОВ «Роксвел №1»).

У 2013 році Львівський апеляційний господарський суд визнав за державою в особі ФДМУ право власності на майно санаторію «Любінь Великий», окрім згаданих двох відчужених корпусів. Суд мотивував тим, що приміщення спальних корпусів № 2 та № 4 придбано добросовісним набувачем. Як зазначається у судовому рішенні, фірма «Роксвел №1» вклала у реконструкцію корпусів 6,22 млн грн і таким чином були створені нові речі, а у попередньому вигляді вони фактично перестали існувати.

У березні 2014 року Вищий господарський суд України постанову апеляційного суду скасував і відправив справу на новий розгляд до суду першої інстанції, оскільки рішення «ґрунтується на неналежних доказах… матеріали справи містять копії документів, не засвідчені належним чином». Судова тяганина триває досі.

Голова Львівської ОДА Олег Синютка не бачить іншого виходу для порятунку санаторію, окрім як повернути його державі. «Укрпрофоздоровниця, на превеликий жаль, продемонструвала неякісне управління, тому іншого способу як повернення його державі і далі інвестування державних коштів або пошук ефективного власника, я на сьогоднішній день не бачу, – каже О.Синютка. Голова ЛОДА зауважує: ремонт дороги та поліпшення сполучення Великого Любіня зі Львовом та з іншими містами – має стати поштовхом до розвитку цього курорту.

Позитивним прикладом О.Синютка вважає ситуацію щодо санаторію у Немирові, який держава відсудила і передала в управління Держприкордонслужбі. «Туди інвестуються кошти і на наступний рік це буде надзвичайно добрий і привабливий об’єкт, у якому будуть проходити оздоровлення багато військових», – каже він.

Новий реабілітаційний центр – великий, сучасний, але без «родзинки»

Поруч із занедбаним санаторієм «Любінь Великий» на околиці селища на пагорбі, який з усіх боків прошивають вітри, височіє новозбудована багатоповерхова будівля – майбутній центр для реабілітації інвалідів. Будівництво розпочали ще у 2012 році і мали завершити у 2013-му. Сьогодні корпус майже готовий, однак не зданий в експлуатацію.

Фото:Юра Мартинович/ZIK
Фото:Юра Мартинович/ZIK
Фото:Юра Мартинович/ZIK
Фото:Юра Мартинович/ZIK

Замовником будівництва є Львівський міжрегіональний центр соціально-трудової професійної та медичної реабілітації інвалідів, який очолює Григорій Дунас. Що цікаво, донька пана Дунаса – Мар’яна Монько була засновницею ТОВ «Роксвел №1», яке і викупило згадані два корпуси санаторію «Любінь Великий». Про це писали «Наші гроші». До слова, викуплені корпуси санаторію зачинені і ніяк не використовуються.

Сам же пан Г.Дунас запевняє: старий санаторій і новозбудований майбутній центр для реабілітації інвалідів – ніяк між собою не пов’язані. Новий центр – 100% власність держави, перебуває у підпорядкуванні Мінсоцполітики, а санаторій – власність приватної структури ПрАТ «Укрпрофоздоровниця», яка грошей не вкладає, бо йдуть суди.

Вартість будівництва нового центру станом на 2015 рік становила 62 млн грн. Проектом передбачалося будівництво бальнеологічного корпусу, де мали бути лікувальні грязі, сірководневі ванни тощо. І це мало стати «ізюминкою» центру. Натомість збудованого лише один корпус, де гуртожиток-готель на 150 місць, тренажерні зали, бювет, куди довозитимуть мінеральні води із Східниці, Моршина, Трускавця, малий конференц-зал, їдальню, харчоблок, котельню, пральню, господарський двір. Ступінь готовності збудованого – 96,4%. У цей корпус вкладено 89 млн грн. Щоб здати його до кінця року, потрібно ще 8,4 млн грн. Зі слів Г.Дунаса, якщо кошти надійдуть, з нового року формуватимуть штат,набиратимуть працівників, і центр розпочне роботу.

Керівник центру спростовує, що на його спорудження збирали допомогу благодійників. Зокрема, заперечив причетність до цієї справи нардепа з Харкова Ігоря Котвіцького, який піарився у ЗМІ на темі благодійності для завершення центру з реабілітації інвалідів АТО у Великому Любіні. Сам нардеп на прохання кореспондента IA ZIK через Фейсбук підтвердив свою дотичність до проекту зі збору коштів на добудову центру, хоча суми пожертви не вказав. «Я не тільки зробив грошову пожертву, а й пропонував своїм колегам також фінансово долучитися до цієї важливої справи», - написав пан Котвіцький.

Будівництво бальнеологічного корпусу у новому центрі відклали до кращих часів. «Вся ізюминка мала бути закладена у цій бальнеології, якої наразі не буде», – констатує Г.Дунас.

Він запевняє: центр не може скласти конкуренцію санаторію «Любінь Великий», бо пропонуватиме зовсім інші послуги – реабілітацію, перекваліфікацію, підвищення кваліфікації людей з інвалідністю, у тому числі учасників АТО. «Це зовсім інший підхід і напрямок діяльності, – каже пан Г.Дунас. – Санаторій має тільки ванни і грязі. На сьогодні там треба робити капітальний ремонт всього, вкладати великі гроші. Не знаю, чи хтось наважиться. Там аварійна бальнеологія. Там треба побути один раз, побачити, щоби все зрозуміти. І це не має ніякого відношення до нашого реабілітаційного центру».

Відвідини Великого Любіня залишили сумне враження. Держава віддала унікальний бальнеологічний санаторій профспілкам – на сьогодні це приватна структура «Укрпрофоздоровниця», яка довела його до плачевного стану. Тепер держава судиться за майно санаторію, яке з кожним роком занепадає, а тим часом вкладає майже 100 млн грн у будівництво нового реабілітаційного центру, у якому не буде місцевої «ізюминки» – бальнеології… Важливо, аби у цій війні не було втрачено можливість для оздоровлення людей в Україні, на Львівщині, у Великому Любіні.

 

P.S. IA ZIK намагається з’ясувати перспективу санаторію «Любінь Великий», тому надіслано інформаційні запити в ФДМУ та ПрАТ «Укрпрофоздоровниця». Очікуємо відповіді.

Наталія Шутка,
IA ZIK

 

* Якщо Ви знайшли помилку в тексті новини, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter.
2017-11-25 04:00:46