середа, 8 листопада, 2017, 10:31 Людина
Скарби і замки Львівської галереї мистецтв. Почути тих, кому закривають рота
Круглий стіл – «Проблеми збереження національної культурної спадщини». Фото: Микола Тис/ZIK
Круглий стіл – «Проблеми збереження національної культурної спадщини». Фото: Микола Тис/ZIK

У Львові відбувся круглий стіл – «Проблеми збереження національної культурної спадщини», який організував і провів Громадський комітет зі збереження культурної спадщини. Йшлося про незрозумілі призначення-звільнення керівників підрозділів Львівської національної галереї мистецтв ім. Бориса Возницького (далі – Галереї – ред.), кримінальні справи щодо втрати експонатів з фондів Галереї, питання оформлення права власності на Олеський, Підгорецький та Золочівський замки, що є підрозділами Галереї; про те, якою буде доля збірки, що міститься в цих замках, земельної ділянки, що закріплена за кожним замком тощо. На цей круглий стіл був запрошений директор Галереї Тарас Возняк, до якого у присутніх було багато запитань, його чекали до останнього, але марно.

Про проблеми у Галереї вже неодноразово писали у ЗМІ, засідала комісія Львівської обласної ради з питань культури та національного відродження, проводили прес-конференції. Але проблема залишається. Тому Громадський комітет зі збереження культурної спадщини, зібравшись на цей круглий стіл, закликає до порятунку культурної спадщини.

До Громадського комітету, зокрема, увійшли такі постаті: екс-директор Львівської національної галереї мистецтв Лариса Разінкова-Возницька, народний депутат України Юрій Шухевич, народний депутат України Тарас Батенко, академік Національної академії мистецтв України Любомир Медвідь, академік Національної академії мистецтв України Андрій Бокотей, депутат Львівської обласної ради Олег Панькевич, професор Львівської національної академії мистецтв Ярослав Кравченко, професор Львівської національної академії мистецтв Микола Шимчук, член комісії з питань культури та історико-культурної спадщини Львівської обласної ради Мирослава Бабінська. У круглому столі також взяли участь голова українського товариства охорони пам’яток історії та культури Андрій Салюк, доктор богослов’я, директор Музею сакрального мистецтва, отець Севастьян Дмитрух, депутат Львівської обласної ради Олег Панькевич, депутат Львівської обласної ради Ярослав Качмарик, завідувач відділом охорони та популяризації історико-культурної спадщини Історико-культурного заповідника «Давній Пліснеськ» Андрій Левик, член Конгресу української інтелігенції Валерій Потюк, музейники Володимир Пшик, Надія Гупало, мистецтвознавець Ярослав Кравченко та інші.

Член комісії з питань культури та історико-культурної спадщини Львівської обласної ради Мирослава Бабінська, яка була модератором круглого столу, зазначила: «Ми хочемо зрозуміти, що відбувається у Галереї, і маємо, як громадськість, на це право… Дуже багато пам’яток, які відродив Борис Возницький разом з колективом Галереї, створювали методом народної будови. Люди дуже багато вкладали своєї праці, коштів, привозили туристів для того, щоб світ знав, яка багата Україна. Тому ми маємо повне право і обов’язок контролювати ці речі і не допустити втрати Львівської національної галереї мистецтв ім. Б. Возницького як одного з найбагатших музеїв Європи».

Академік Львівської національної академії мистецтв, художник Любомир Медвідь озвучив проект діяльності громадського комітету, уточнивши, що цей проект потребує уточнення з юристом, доповнення та доопрацювання.

Пропонуємо ознайомитися з думками, які пролунали на цьому круглому столі.
 

Голова українського товариства охорони памяток історії та культури Андрій Салюк

Голова українського товариства охорони пам’яток історії та культури Андрій Салюк. Фото: Микола Тис/ZIK
Голова українського товариства охорони пам’яток історії та культури Андрій Салюк. Фото: Микола Тис/ZIK

Питання збереження нашої культурної спадщини підняв митрополит Андрей Шептицький. Відтак був створений Національний музей у Львові, збережені церкви. На його заклик збирати старовинне, зберігати і охороняти пам’ятки культурної спадщини відгукнулося багато священиків і мирян. Цю естафету перейняв світлої пам’яті Борис Григорович Возницький, який їздив і збирав артефакти, рятуючи їх від знищення совєцькими вандалами. Він займався також порятунком замків, і тепер саме ці замки, які привернули увагу Бориса Возницького, є в доброму стані. А те, що було з тих чи інших причин поза його увагою, зараз руйнується. Чи ми тепер маємо те, що було зібрано важкою працею, роздавати? Чи будемо продовжувати напрям діяльності, заданий ще митрополитом Шептицьким – збору, збереження і опіки? Відповідь має бути однозначною – мусимо йти шляхом Андрея Шептицького.
 

Екс-директор Львівської національної галереї мистецтв Лариса Разінкова-Возницька

Екс-директор Львівської національної галереї мистецтв Лариса Разінкова-Возницька. Фото: Микола Тис/ZIK
Екс-директор Львівської національної галереї мистецтв Лариса Разінкова-Возницька. Фото: Микола Тис/ZIK

У Галереї я пропрацювала 41 рік на посаді реставратора. Брала участь в експедиціях разом з батьком. З 1946 року тільки на Львівщині було закрито 500 костелів, понад 700 церков були перетворені на склади. У 1960-1970-х роках Галерея на чолі з Борисом Возницьким займалася порятунком як творів мистецтва, так і пам’яток архітектури. Борис Возницький врятував понад 50 тисяч творів, примножив збірку музею у шість разів.

Кожен привезений Борисом Возницьким твір був сфотографований, описаний, йому було надано інвентарний номер. З врятованих стародруків Борис Возницький перший на Західній Україні створив Музей мистецтва книги. У 90-ті Галерея пережила важкі часи, коли двічі грабували її збірку, загинули двоє працівників музею.

За останній рік фахові наукові працівники Галереї були переведені мало не екскурсоводами, два відділи Галереї вже не працюють. Під загрозою вилучення зі структури були три музеї Жидачева, а також музей Книги. Для ремонту даху музею Книги ще нами були закуплені всі матеріали, але тільки зараз перекрили дах на цьому приміщенні.

Для мене не зрозуміло, чому досі не розпочали ремонт фасаду Галереї на Стефаника, 3, адже для цього була зроблена вся необхідна документація. Натомість перекриття даху та ремонт фасаду на музеї Г. Пінзеля, яке було розпочато ще у 2015 році, Тарас Возняк перебирає на себе як власну перемогу.

Насторожує і те, що під час перевірки музейної збірки були звільнені матеріально відповідальні особи, – і звірку продовжували без них. Ці люди повинні були бути до кінця звірки і поставити свій підпис в актах. А особа, яку Тарас Возняк запросив зі сторони у комісію для звірки, згодом стала на чолі музею книги Русалки Дністрової.

Продовжується тиск на фахових працівників музею та їх звільнення. У такому становищі опинилася зараз завідувач фондами Олеського замку Тетяна Сабодаш, яку голослівно Тарас Возняк звинуватив у зникненні експонатів. Вона написала відкритого листа до Президента, після цього її примушували відкликати цього листа. Зараз їй оголошено догану за те, що захищаючи свою гідність та гідність музею, вона дала інтерв’ю кореспондентам у фондах, показуючи об’єкт, у якому проявилася некомпетентність директора (йдеться про вівтар зі Скелівки).

Натомість у фондосховища європейського мистецтва XIV-XVIII ст., що розташовані у Палаці Потоцьких, були допущені з дозволу Тараса Возняка, два поважних колекціонери (не музейники) з Польщі, один з яких – граф Пінінський, другого наразі називати не буду. Цей чоловік працював у фондах декілька днів, про що з гордістю розповідав молодий працівник, який минулого року закінчив Львівську академію мистецтв і на даний час несе матеріальну відповідальність за ці фондосховища. А Марію Сойко, яка працювала на цій посаді, якимось єзуїтським методом змусили перейти на іншу посаду. Для мене та інших працівників не зрозумілі такі дії нового директора.

Невже Борис Возницький чи я, привозячи в Галерею таку кількість експонатів, інвентаризуючи, реставруючи їх, були зацікавлені в їхній пропажі? Чому досі головний зберігач фондів Ігор Хомин, який також подавав свою кандидатуру на посаду директора, не отримав жодної догани і не відповідає за втрачені експонати?
 

Директор Музею сакрального мистецтва отець Севастьян Дмитрух

Директор Музею сакрального мистецтва отець Севастьян Дмитрух. Фото: Микола Тис/ZIK
Директор Музею сакрального мистецтва отець Севастьян Дмитрух. Фото: Микола Тис/ZIK

Понад 30 років я збирав колекцію, яка зараз становить понад шість тисяч творів. На даний час ми зареєстрували музей сакрального мистецтва і музей митрополита Андрея Шептицького.

Дивно, що зараз відбувається, – нищаться палаци в Журавному, Поморянах, ходять чутки, що на Підгорецький замок хтось зазіхає. Де ми живемо, і що з нами діється? Чому не можна запозичити, скажімо, в Польщі взірець документації, щоб оформити замки у державну власність?

Борис Возницький, який віддав все життя Галереї, заслуговує на пошану і пам’ять у наших серцях.

Не можна ніколи ставити директорами музею приватних колекціонерів. Наприклад, приватні колекціонери, яких зараз є дуже багато, тримають церковні ікони. А це святотатство і кличе про помсту до Неба. Церковний твір потрібно віддати до церкви або до церковного музею.
 

Екс-завідувач музею «Золочівський замок» Надія Гупало

Екс-завідувач музею «Золочівський замок» Надія Гупало. Фото: Микола Тис/ZIK
Екс-завідувач музею «Золочівський замок» Надія Гупало. Фото: Микола Тис/ZIK

Ситуація в Галереї дуже тривожна, фактично фахівців там вже не залишилося. Дивним чином звільняють тих людей, які працювали в команді Бориса Возницького. Прикро, що ми оббріхані. Люди назагал не вникають у специфіку музейної роботи, і коли їм кажуть, що в музеї пропадають речі, то вони думають, що їх бере директор і працівники. Таким чином навішуються ярлики. Наприклад, озвучили, що в Олеському замку пропав 621 експонат. І коли це читає не музейник, то думає: «Які масштаби крадіжки!». А насправді цифра 621 містить усі експонати, які пропали з Галереї, – стародруки, речі, які зникли у 1949 році та в інші роки – це все зведено в один реєстр. Тому не можна так заявляти. Під час інвентаризації могли трапитися різні казуси, скажімо, номери могли згубитися тощо. На всіх об’єктах є речі без номерів, яка доля їх чекає? Питань дуже багато і потрібна фахова, міжвідомча комісія, яка має складатися з компетентних людей. Не хочеться ходити з ярликом, що ми злодії і корупціонери.

В одному з своїх інтерв’ю пан Возняк навів такі цифри, які обурили всіх музейників: «На липень 2016 року дохід Галереї становив 700 тисяч грн, а на липень 2017 – 1 млн 600 тисяч грн». А відповідаючи на запитання, звідки взялося 900 тисяч, він заявив, що перекрив корупційні схеми. Відтак всіх нас зробив корупціонерами. Але там не прозвучало, що з 1 січня 2017 року значно підняли вартість вхідних квитків, зокрема, у замки. Соромно було виходити на люди після цього. Щоб відвідати тільки один відділ у Золочівському замку, потрібно заплатити 45 грн, щоб оглянути весь музей, треба викласти понад 100 грн з дорослої людини. Завдяки цьому і зріс дохід.

Корупційна складова тут неможлива, бо всі квитки пронумеровані, їх здають під накладні, за ними рахують кількість відвідувачів. Ми пам’ятаємо, що у липні 2016 року дохід Галереї був 700 тисяч. Тільки Золочівський відділ на кінець липня 2016 року здав 1 млн 79 тисяч 260 грн. Звідки взялася цифра 700 тисяч? Можливо, відділ на Стефаника і Палац Потоцьких могли на таку цифру вийти у липні 2017 року, але де там корупційні схеми? Тільки Золочівський відділ у 2016 році на квитках заробив 1 млн 830 тисяч 469 грн (без одного звіту). Окрім того, є частина відвідувачів, які йдуть за перерахунком. Тобто, якими цифрами оперує пан Возняк, і як від того «відмиватися», – не зрозуміло.

Окрім того, замки перестають бути популярними через незручний режим роботи, високу вартість квитків, відсутність будь-яких елементарних протиаварійних робіт. Туристів налаштовують не їхати в замки, бо там погане обслуговування тощо. А за якийсь час ми почуємо, що замки не потрібні, вони занедбані, їх ніхто не відвідує, відтак їх легко буде позбутися. Це дуже прикро.

Я прийшла на роботу у Золочівський замок, коли там була руїна і негативний імідж колишньої в’язниці НКВД. І змушена була залишити замок, коли він став одним з найбільш відвідуваних музеїв, – понад 100 тисяч осіб впродовж останніх шести років його відвідали. Дуже шкода це загубити, ми не можемо цього допустити.
 

Володимир Пшик, раніше перший заступник Бориса Возницького, а нині працівник Жидачівського музею.

Володимир Пшик, раніше перший заступник Бориса Возницького, а нині працівник Жидачівського музею. Фото: Микола Тис/ZIK
Володимир Пшик, раніше перший заступник Бориса Возницького, а нині працівник Жидачівського музею. Фото: Микола Тис/ZIK

Те, що у Галереї буде така ситуація, ми знали ще напередодні конкурсу. Це рейдерське захоплення. Свого часу, коли ми прийшли в Галерею, то орієнтувалися на підходи В. Овсійчука, Д. Крвавича, В. Вуйцика. А зараз це бізнес-проект, формалістика у підходах, гарні документи, але нема духу, потрібного для музею, нема пасіонарності, яка повинна бути у людини, яка працює в музеї.

Наш досвід і знання виявилися непотрібними. Натомість зараз набрано молодих людей, які будуть виконувати все, що скаже новий директор. Якщо директор сидить у Фейсбуці і звинувачує всіх у корупції, то нехай компетентні органи розберуться з цим. Реноме музею, яке створювалося роками, також від цього страждає. Це все тривожно. При музеї має бути дорадча рада. Не може директор робити все, що захоче.
 

Громадський діяч, член конгресу української інтелігенції Валерій Потюк

Громадський діяч, член конгресу української інтелігенції Валерій Потюк. Фото: Микола Тис/ZIK
Громадський діяч, член конгресу української інтелігенції Валерій Потюк. Фото: Микола Тис/ZIK

Ще у 2007-2008 роках виникала ідея, як позабирати у Возницького замки. У 2012 році Тарас Возняк вже був призначений на посаду генерального директора Львівської національної галереї мистецтв, за місяць після смерті Бориса Возницького. Я тоді був свідком, як пану Возняку дали контракт. Але львівська інтелігенція написала листа Президенту і за тиждень Возняк був звільнений з цієї посади. А сьогодні ми повинні зосередитися і примусити владу зробити те саме.

Конкурс на цю посаду був фальсифікований. Зараз тривають судові процеси з цього приводу. 2016 рік – рік Бориса Возницького, – перетворився на катастрофу Львівської національної галереї ім. Бориса Возницького. Тарас Возняк проголошує про крадіжки у музеї. А де слідчі органи? Кримінальні справи були відкриті внаслідок інтерв’ю Тараса Возняка журналісту газети. Це нонсенс.

Прошу підтримки громадськості, щоб відстояти честь і гідність Галереї у судових процесах.
 

Завідуючий відділом охорони та популяризації історико-культурної спадщини Історико-культурного заповідника «Давній Пліснеськ» Андрій Левик.

Завідуючий відділом охорони та популяризації історико-культурної спадщини Історико-культурного заповідника «Давній Пліснеськ» Андрій Левик. Фото: Микола Тис/ZIK
Завідуючий відділом охорони та популяризації історико-культурної спадщини Історико-культурного заповідника «Давній Пліснеськ» Андрій Левик. Фото: Микола Тис/ZIK

Виникло дивне запитання: виявляється на Львівщині є замки, які нікому не належать. Це дуже дивні речі. Адже всі пам’ятки, які були у державній власності ще при УРСР перейшли у державну власність України (зачитав розпорядження голови ЛОДА від 18 листопада 2005 року №1123 «Про передачу пам’яток архітектури національного значення» – ред). За цим розпорядженням всі замки, окрім Жовківського, є у державній власності. А Галерея цими замками володіє згідно з орендно-охоронними договорами, які підписував Борис Возницький.

Також законом у 2008 році визначено перелік об’єктів культурної спадщини, що не підлягають приватизації, зокрема, вказано усі замки Галереї.

Єдине, що потрібно – виготовити технічну документацію на ці замки і землю.

Питання з приватизацією замків є надуманим. Звичайно, потрібно продовжувати інвентаризацію об’єктів, вносити їх до загального державного реєстру.
 

Депутат Львівської обласної ради Олег Панькевич

На сайті Львівської обласної ради є проект рішення «Про оформлення права власності на об’єкти культурної спадщини», в якому на одній сторінці розміщений перелік цих об’єктів, зокрема, тих замків, які належать Галереї. І їх пропонують оформити у спільну власність територіальних громад Львівської області (враховуючи звернення Галереї).

Ми би хотіли почути з цього приводу офіційну позицію Львівської обласної державної адміністрації, Міністерства культури, Галереї. А також цікаво дізнатися, хто підготував і подав проект цього рішення.

Цей проект рішення був на сесії обласної ради вже місяць тому і з пропозиції депутатів його зняли з розгляду. Станом на сьогодні ми не отримали до цього проекту жодних додаткових матеріалів.
 

Начальник відділу охорони історичних пам’яток департаменту архітектури Львівської ОДА Ганна Харун

Це питання ми почали вивчали з вересня цього року, після того, як до нас офіційно надійшло звернення від Галереї з пропозицією директора офіційно передати ці замки у державну власність одночасно з передачею їх на баланс Галереї. Отримавши доручення голови адміністрації, ми вивчили це питання і звернулися до Міністерства культури за роз’ясненням. Відтак отримали лист про те, що міністерство не заперечує того, щоб ці замки були в державній власності. Щодо балансу, то міністерство запропонувало це виділити в окреме питання і запропонувало Галереї написати бізнес-план.

Після того, як з’явився цей проект рішення, до якого ми не маємо жодного відношення, хоча нас як балансоутримувачів мали б повідомити, ми призупинили діяльність у питанні щодо передачі на баланс Галереї замків.

 

Депутат Львівської обласної ради Ярослав Качмарик

Це маніпуляція розпочалася, коли музейною справою Львівщини стала керувати людина, яка є представником політичної влади, а не музейником. Тарас Возняк своїм ставленням до справи, до людей все більше їх налаштовує проти себе. Інша маніпуляція, про яку сказав Олег Панькевич, – вкрай насторожує, – про пошук власника музеїв, який робиться такими рішеннями, які пропагує Львівська обласна рада. Я би сьогоднішній Львівській обласній раді будь-якого приміщення не віддав, не кажучи вже про музеї.

Саме це рішення стало поштовхом до створення громадського комітету за державну власність замків. На жаль, влада нині тут відсутня, але вона дожартується. Безцінні речі люди будуть відстоювати. Не тим шляхом ми йдемо, коли питаємо в музеїв, заробили вони 100 тисяч чи ні. Це неправильний підхід. І ще. Діти мають відвідувати музеї безкоштовно. У нас не такі багаті люди, щоб могти оплачувати дорогі квитки.

Я завжди ставився з повагою до музейників, вони вартують поваги і вдячності за те, що десятиліттями працюють і зберігають культурні скарби. Звинувачувати їх у корупції – нечесно, але, на жаль, це рівень нинішньої влади. Думаю, що знайдеться критична маса депутатів Львівської обласної ради, які будуть на боці правди.
 

Мистецтвознавець Ярослав Кравченко

Що наш громадський комітет повинен зробити, яким буде наше рішення круглого столу? На мою думку, найпершим має бути звернення до депутатського корпусу Львівської обласної ради про те, щоб вони не голосували за цей проект рішення. Не можна долю пам’яток національного значення вирішувати колгоспом, себто обласною сесією.
 

Голова громадської ради Держархбудінспекції у Львівській області Роман Салабай

Найважливіше завдання зараз – виявити заявника, ініціатора, який звернувся з таким зверненням до облради. Тому що найважче притягнути до відповідальності велику кількість людей. Вважаю, що у такий спосіб хочуть уникнути персоніфікованої відповідальності. Більш ніж переконаний, що дане майно хочуть віддати у приватну власність – спершу передати управлінню в сфері комунальної власності, а потім – у концесію, чи ще гірше – під приватизацію.

Обов’язково ініціативній групі слід прийти на сесію ЛОР,  виступити там персонально. Пропонував би навіть організувати підтримку під стінами облради, щоби вони чули, що на вулиці є люди, яким не байдужа доля цього майна.
 

Юрист Віктор Яцюк

Перша теза. Не можу погодитися з тим, що Львівська державна адміністрація не має відношення до цього процесу. Адміністрація – це влада на місцях. У неї з-під носа тупо крадуть майно, а вона не має до цього відношення?!

Друга теза. Сказали, що, мовляв, цей проект рішення «Про оформлення права власності на об’єкти культурної спадщини» грамотно зроблений. Ні, він зроблений тупо, і розрахований на покірну, слухняну депутатську більшість, яка за це проголосує. Це питання вже тричі переноситься на іншу сесію, але не знімається. Тобто надія на те, що це рішення буде протиснуте, існує.

Третя теза. Це державна власність, яка встановлена Законом від 1978 року «Про охорону та використання пам’яток історії та культури», де чітко написано, що всі об’єкти історико-культурної спадщини, які не мають власника або власник яких не відомий, позбувся права, переходять до держави. Цей Закон був чинний до 2000 року. Тепер працює Закон «Про охорону культурної спадщини», в якому написано, що всі об’єкти, правовий статус яких був визначений законом УРСР від 1978 року зберігають свій статус, якщо інше не вказано законом.
 

Наприкінці круглого столу учасники прийняли рішення – підготувати резолюцію і скерувати її в органи влади та оприлюднити у ЗМІ.

Підготувала Галина Палажій,
IA ZIK

Редакція не завжди поділяє позицію авторів публікацій.
* Якщо Ви знайшли помилку в тексті новини, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter.
реклама
більше новин
2017-11-17 21:31:51