понеділок, 6 листопада, 2017, 17:44 Людина
Леонід Каденюк – українська «залізна людина»
Леонід Каденюк. Фото: pl.com.ua
Леонід Каденюк. Фото: pl.com.ua

Інтерв’ю з Леонідом Каденюком – першим і поки єдиним космонавтом незалежної України, льотчиком-випробувачем, генерал-майором – відбулося в кулуарах Міжнародного форуму «Космос і майбутнє», який вперше відбувся в нашій країні. За автографом кумира вишиковувалися цілі черги, а прийти послухати його виступ в КМДА і на презентацію книги в Київському планетарії прийшли сотні людей.

У свої 66 років Леонід Каденюк багато уваги приділяє просвітницькій та освітній роботі – охоче ділиться своїми великими знаннями і багатими враженнями зі школярами та студентами. Він упевнений, що не має права в цьому нікому відмовляти, адже космічних мандрівників нині одиниці. Маючи грандіозний досвід льотчика-випробувача і значну наукову підготовку, на питання, що потрібно, щоб стати космонавтом, переконливо відповідає: лише мрія, наполегливість і праця.
 

– Леоніде Костянтиновичу, Ви з дитинства мріяли стати космонавтом?

– Моє дитинство припало на такий період, коли всі хотіли бути космонавтами (сміється). Після польоту Гагаріна 12 квітня 1961 року почалася нова ера в історії людства. Мільйони хлопців хотіли полетіти в космос. Ця подія і сам факт того, що досягнуто рівня розвитку технологій, що дозволяють здійснювати подібні подорожі, справили на мене незабутнє враження. З того моменту, а мені тоді було десять років, я для себе твердо вирішив, що буду космонавтом.

– Чи було у вас внутрішнє передчуття, що саме Ви станете одним з обраних, яким вдасться здійснити політ у космос?

– Чесно кажучи, такого відчуття не було. Я просто наполегливо працював над собою і вчитися. Це мій універсальний секрет успіху – завзята і тривала праця. І мрія. Я переконаний: у кожної людини повинна бути мрія. Саме вона допомагає долати всі труднощі на шляху, дисциплінує і дає сили. Я завжди повторюю, що якщо навіть простий хлопець з буковинського села зміг стати космонавтом, то це під силу кожному.

Нині Ви – єдиний космонавт України. Як оцінюєте сьогоднішній стан української космічної галузі? Чи є шанси, що незабаром зявиться ще один український космонавт?

– Треба визнати, що внесок українців в космічну галузь досить значний, і Україна до сьогодні залишається космічною державою. Наших фахівців дуже цінують за кордоном. Але нинішнє фінансування залишає бажати кращого, адже в той час як США виділяють десятки мільярдів доларів на космічну промисловість, в нашій країні на неї виділено близько 29 мільйонів гривень на поточний рік. У нас вистачає і умів, і талантів, але поки що фінансово для держави це дуже дорого.

Моя експедиція (на американському шатлі «Колумбія», на якому Леонід здійснив космічний політ з 19 листопада по 5 грудня 1997 року. – ред.) фінансувалася американською стороною. Хотілося б, щоб космічній галузі приділяли більше уваги, адже за нею майбутнє. Багато розробок, що з’явилися саме як космічні технології, давно стали повсякденністю для нас. Наприклад, замки або липучки на одязі та взутті, не кажучи вже про телебачення і радіо.

– Як відбувалася ваша фізична підготовка і чи не заподіяла вона шкоди здоровю?

– Підготовка була дуже жорсткою, не багатьом під силу дотримуватися режиму і дійти до кінця. Людина повинна бути не просто фізично витривалою, вона повинна бути практично ідеальною. Окрім напружених загальнофізичних тренувань, були і особливі, наприклад, кілька днів ми проводили в сурдокамері в повній звуковий і світловий ізоляції, при цьому три перші дні нам не дозволяли спати. В таких умовах дуже складно сконцентруватися, у багатьох з’являлися галюцинації, їх відразу знімали з програми. І, звичайно ж, випробування вестибулярного апарату, які проводять на спеціальних обертових центрифугах. Деякі кандидати не витримували і вже на третій-п’ятій хвилині кричали: «Не хочу бути космонавтом, тільки зупиніть цю машину!». І це при тому, що у них за плечима був чималий досвід як льотчиків-випробувачів. Не скажу, що мені було просто, але я тримався з усіх сил, бо дуже хотілося полетіти в космос. Навантаження були надзвичайні, на межі людських можливостей. У підсумку, з декількох тисяч претендентів залишилося всього дев’ять, серед яких виявився і я. Але все ж найскладніше у підготовці – це моральне напруження і постійне очікування.

Чи були відмінності у вашій підготовці та підготовці американських колег?

– Крім здачі фізичних нормативів ми всі повинні були вивчати такі науки, як медицина, біологія, астрономія, астрофізика, геологіюя. Українським кандидатам в космонавти доводилося постійно проходити безліч тестів і перевірок. Американським колегам в цьому сенсі було дещо простіше, вони здавали тести безпосередньо перед самою місією. Екзаменатори знали про мою підготовку і, побачивши мене, говорили: «А, це Каденюк, він вже і так все знає!», що було, зізнаюся, дуже приємно чути.

Зараз як ніколи гостро стоїть гендерне питання. Як ви вважаєте, чи є місце жінці в космосі?

– Без жінок – нікуди. Звичайно, у жіночої статі є фізіологічні відмінності, які необхідно враховувати, але у всіх випробуваннях жінки не поступаються чоловікам. В екіпажі «Колумбії» була жінка – моя колега Калпана Чавла (загибла в катастрофі в подальшій експедиції в 2003 році на цьому ж шатлі. – ред.).

Чи дозволяли брати з собою особисті речі, і, якщо так, що Ви взяли на борт корабля?

– Я взяв з собою у політ українську символіку: прапор, тризуб, друковане видання «Кобзаря» і кілька особистих фотографій. Коли нам запропонували самостійно вибрати музику на пробудження, я попросив ставити гімн України. Решта членів екіпажу не були проти, навпаки, говорили, що наш гімн бадьорий, а от від їх гімнів ще більше спати хочеться. Багато хто навіть зацікавилися вивченням української мови.

Як ви себе почували під час польоту?

– У стані невагомості біологічні процеси, більшість з яких «заточені» під земну гравітацію, протікають по-іншому. Наприклад, на серце припадає велике навантаження, йому доводиться адаптуватися до іншої системи координат і по-новому «налаштовувати» кровоток. Мій організм досить швидко пристосувався до нових умов, хоча деякі астронавти скаржилися на головний біль. А мені відчуття невагомості здавалося навіть знайомим. Можливо, схожі переживання дитина відчуває в утробі матері, але в дорослому стані люди цього не пам’ятають. Мені ж пощастило відчути це вже у свідомому віці.

У моєму випадку був дискомфорт швидше психологічного характеру. В невагомості не існує понять «підлога» і «стеля», тому, коли я вперше спав «на стелі» в спеціальному спальному мішку, мені постійно здавалося, що я ось-ось упаду. Так що доводилося деякий час боротися з земними страхами і стереотипами.

Які ж сни сняться в стані невагомості?

– Сни мені, на жаль, не снилися. Але лише вигляд Землі з ілюмінатора вже був, як диво, як сон.

Як ви описали б побачене в космосі?

– Дуже багато емоцій викликає вид далекої Землі в оточенні такого безмежного космосу, що окові не зачепитися за його край. Описати побачене там непросто. Наша планета здається такою маленькою і беззахисною, з таким невеликим простором для життя в тонкому шарі атмосфери. Я не зможу словесно передати все багатство колірної гами Землі, жодна фотографія не відображає всю повноту картини, всієї її краси.

У космосі у мене відбулося переосмислення філософії життя на Землі. Свої відчуття я спробував передати в книзі «Місія – Космос» (вийшла в 2009 році. – ред.).

У чому я переконаний після польоту, то це в тому, що Землю нам необхідно берегти і що не міг Всесвіт бути створений без особливого задуму.

Ви чудово виглядаєте, як зараз підтримуєте форму?

– Я активно займаюся спортом з малих років, відколи у мене з’явилася мрія стати космонавтом. Основне навантаження – це біг. Бігати я почав, коли пройшов відбір в загін космонавтів, щоб підтримувати необхідні показники серцево-судинної системи, і досі бігаю крос на далекі дистанції. Після постійних тривалих тренувань перед польотом в космос фізичні навантаження вже стають способом життя. Тому і в дощ, і в холод я все одно виходжу на пробіжку. Нещодавно деякі недобросовісні ЗМІ давали явно проплачені статті з рекламою препаратів, які я нібито приймав і завдяки цьому відновився після польоту. Не вірте їм. Спорт, спорт і ще раз спорт – головний рецепт моєї гарної форми.

У виступах та інтерв’ю Леонід Каденюк неодноразово згадує американського астронавта Джона Гленна, який вдруге полетів в космос у віці 77 років. Цілком можливо, що і Леонід Костянтинович не виключає такого варіанту, сподіваючись, що його унікальна фізична і академічна підготовка дадуть йому шанси на ще один політ.

Тетяна Кияниця,
«ПЛ»

Редакція не завжди поділяє позицію авторів публікацій.
* Якщо Ви знайшли помилку в тексті новини, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter.
реклама
більше новин
2017-11-20 21:17:43