четвер, 5 жовтня, 2017, 12:27 Світ
Європу може чекати ще один розкол, подібний на Брекзіт
Віктор Орбан, Ярослав Качинський, Андрей Бабіш. Фото: Bloomberg/Getty Images
Віктор Орбан, Ярослав Качинський, Андрей Бабіш. Фото: Bloomberg/Getty Images

Неспокійна ситуація у Каталонії може бути лише початком. Напруженість у Східній Європі зростає.

Деякі з важливих моментів історії підкрадаються до бізнесменів. Два роки тому Британія вважалася найбільш економічно раціональною країною Європи; сьогодні її компанії, здається, переходять від одного економічного землетрусу до іншого, і, зважаючи на те, що Брекзіт усе більше ймовірний, наступним прем’єр-міністром стане Джеремі Корбін.

Озирнувшись назад, можна помітити дві речі. По-перше, існували деякі глибокі «ірраціональні» причини, через які бізнес ігнорувався, такі як налаштованість проти імміграції та глобалізації. По-друге, було прийнято низку короткотермінових політичних рішень, які виявилися хибними. Наприклад, десятки років атака на Європейський Союз стала «вільним ударом» для британських політиків. Якщо б Девіду Кемерону довелося повторити усе спочатку, чи справді він влаштував би референдум? Чи Ангела Меркель зараз шкодує, що не пішла для Кемерона на більше поступок перед голосуванням Брекзіт? Чи лейбористи, які допомогли Корбіну здобути керівництво над своєю партією, справді вчинили б це знову?

Зараз інший розкол, що спричинений подібною сумішшю невдоволення та короткочасного політичного маневрування, може підкрастися до Європи. Цей відбудеться між старою демократичною основою Західної Європи, очолюваною Меркель та Еммануелем Макроном, які прагнуть інтегрувати зону Євросоюзу, та популістськими авторитарними лідерами Східної Європи, які не люблять Брюссель. На цей раз аргументи стосуються політичної свободи та національного суверенітету.

Пізніше цього місяця, ймовірно, чехи матимуть нового трампоподібного прем’єр-міністра Андрея Бабіша, популістського мільярдера, який хоче відправити арабських іммігрантів додому і обіцяє змусити уряд працювати так, як функціонує його власний бізнес. Чесно кажучи, Бабіш є більш освіченою персоною, ніж американський президент (не кажучи вже про більш успішного бізнесмена). Він, наприклад, обережний у висловленнях щодо судової влади та у питаннях імміграції, вітає новоприбулих з України, наголошуючи, що сам походить зі Словаччини. Його основний заклик – ефективність (він виганяє своїх колишніх партнерів з коаліції, які граються телефонами на засіданнях уряду).

Проте Бабіш категорично виступає проти посилення європейської інтеграції, якої так прагне Макрон, а також проти інтервенції Брюсселя у справи Східної Європи. Це означає, що незалежно від тонкощів його центристського популізму, Бабіш, імовірно, створить поряд з Віктором Орбаном в Угорщині та Ярославом Качинським у Польщі авторитарний фланг Європи.

Качинський не є формальним лідером Польщі, проте очолює праву партію Право та Справедливість, яка тримає у своїх руках як президента, так і прем’єр-міністра. Жорсткий критик Меркель, особливо щодо імміграції, він майже постійно вступає у війну з Євросоюзом. З боку ЄС, Франс Тіммерманс, віце-президент Європейської комісії, який офіційно проводить розслідування юридичних «реформ» партії Право та Справедливість, які виглядають як спроба усунення будь-яких суддів-інакодумців та втручанням у пресу. У найгіршому разі це може означати введення у дію статті 7, яка призупинить право голосу Польщі у Європейській раді.

Качинський колись хвалився, що перетворить Варшаву на Будапешт. Це свідчить про те, що лідер Угорщини Орбан задає тон. Хоч він і набагато більш дипломатичний діяч, ніж Качинський, але його також звинувачують у переслідуванні суддівської системи та перешкоджанні діяльності опонентів (у тому числі і в ЄС): його зусилля у даний час спрямовані проти «плану Сороса», згідно з яким, на його думку, Джордж Сорос фінансує мігрантів, які їдуть до Європи. Проте Орбан, як правило, був розумнішим за свого польського послідовника та давав задніх ще до того, як ЄС вживало будь-яких дій. Незважаючи на те, що опозиційні плакати зображують його та його бізнес-партнерів як гангстерів, Орбан, як очікується, легко виграє вибори в Угорщині наступного року.

Це й об’єднує усіх трьох популістів: вони популярні. Бізнесмени регіону, як правило, відмовляються від бажання розколоти ЄС. Вони посилаються на те, що їхня економіка добре працює. Так, мало хто зі східноєвропейців прагне мати сирійських біженців за сусідів, проте це також стосується Франції та Німеччини. Бізнесмени схильні підкреслювати, що Орбан і Бабіш є прагматиками, що вони зупиняться, перш ніж зайдуть задалеко. Бізнес також впевнений, що Німеччина, зокрема, не захоче розірвати відносини з регіоном, який на сьогоднішній день є повністю інтегрований з власною економікою.

Бабіш, найбільш діловий з трьох лідерів, підтримує цю точку зору. Він побоюється, що завтра, у разі референдуму, чехи проголосують за відокремлення. Для країни масштабу Чехії було б безглуздо думати про вихід з союзу.

Погляди бізнесу видаються доволі логічними. Проте це також трохи схоже на передбрекзитську презумпцію британського бізнесу: врешті-решт, звичайна людина не буде слухати голос економічної доцільності і вирішить залишитися. Проблема полягає у тому, що британські виборці вважали інакше. Через десятиріччя розповідей про те, наскільки марним є ЄС, особливо щодо міграції, мільйони обурених британців проголосували за вихід. Тим часом, багато з лідерів ЄС, які тривалий час витримували британську опозицію, заявили, що це добре.

У Східній Європі одна з причин, яка все ще стримує розкол, полягає у тому, що поляки, чехи та угорці мають дедалі більше катастрофічних прикладів Брекзіту. Тим часом, лідери країн Західної Європи не хочуть, щоб Євросоюз надалі втрачав своїх членів. Проте існує також ймовірність того, що короткочасне політиканство стане на шляху – певні дії призведуть до певної реакції.

У цьому разі дві особистості, ймовірно, гратимуть ключові ролі. Однією з них є новий французький президент. Протягом своєї кампанії Макрон скаржився на людей, які закривали очі на Польщу та Угорщину, і заявив, що буде шукати санкцій проти Польщі за порушення правил та цінностей ЄС. За цим стоїть наступний принцип: ЄС має допомагати країнам стати демократіями, і, особливо у Трампівському світі, бути захисником прав людини. Проте політика теж відіграє певну роль: мало хто з французьких виборців проливатиме сльози, якщо менше грошей піде до Угорщини і для польських сантехніків буде важче отримати роботу у Парижі. Тому тепер Макрон хоче посилити зусилля з інтеграції ЄС, зосереджуючи увагу на зоні Євросоюзу, де східні країни не входять у валютний союз.

Інша постать – Качинський. Нестабільний, параноїдальний (він нещодавно звинуватив своїх політичних опонентів у «вбивстві» свого брата) та одержимий трагічною історією своєї країни, польський лідер змушує Бориса Джонсона здаватися досить передбачуваним і легко керованим. Як Орбан і Бабіш, він категорично виступає проти будь-яких збільшень повноважень Брюсселю або збільшення прогалини, що відокремлює внутрішнє ядро країн з євровалютою. Проте він набагато гірший щодо перспективи припинення угод з Європою.

Що станеться, якщо ЄС накладе більше обмежень? Якщо Макронівський план з більш тісної інтеграції буде під загрозою зриву через поляків? Можливо, Європа не переживатиме ще одного великого поділу. Проте такі ж сподівання бути й тоді, коли Кемерон оголошував референдум. У Європі на даний момент для бізнесменів не є розумним ігнорувати можливі загрози.

Джон Міклетвайт,
Bloomberg

Переклад з англійської Оксани Вергелес, для ІА ZIK

Читайте також: Сім місць Європи, де ведуться розмови про відокремлення

Редакція не завжди поділяє позицію авторів публікацій.
* Якщо Ви знайшли помилку в тексті новини, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter.
реклама
більше новин
2017-12-14 08:24:52