четвер, 5 жовтня, 2017, 10:11 Людина
Марко Р. Стех: Світові потрібний Борис Лятошинський
Борис Лятошинський
Борис Лятошинський

Коли 1926 року на концерті у Києві нарешті, із 8-річним запізненням, прозвучала музика Першої симфонії Бориса Лятошинського, то більшість слухачів, напевне, відчули, що вони свідки історичної події: початку повноцінного, світового рівня симфонізму в українській музиці. Звісно, цей твір не був першою симфонією в нашій традиції. Тодішні меломани знали, що наприкінці 1780-х Дмитро Бортнянський написав «Концертну симфонію,» яка вважалася першим симфонічним твором в Російській Імперії. Сьогодні ми знаємо, що ще раніше інший земляк Максим Березовський створив, як мінімум, одинадцять симфоній в стилі класицизму, одну з яких нещодавно віднайдено.

У романтичному стилі симфонічні увертюри писав галичанин Михайло Вербицький, автор музики до гімну України. Симфонічну музику писав Микола Лисенко і призабутий Володимир Сокальський, гарну «Українську симфонію» створив Михайло Калачевський. Мало того, «Українська симфонія» чеха Арношта Ванчури так глибоко вкорінена в український мелос, що багато хто вважає її часткою не лише чеської, а й української музичної традиції. До тієї категорії належить також і друга «Малоросійська» симфонія Петра Чайковського, який походив з українського козацького роду Чайків.

<nbsp;>

Але щойно Першу симфонію Лятошинського можемо по-справжньому вважати виходом українського симфонізму на висоти світової музичної культури. Дарма, що це твір дуже молодого композитора, написаний ще 1918 році в охопленому революцією Києві. Безперечно в ньому є ще впливи та запозичення. Драматизм Ріхарда Ваґнера, насиченість симфонічної архітектоніки Ґустава Малера, побудова мелодій у стилі Александра Скрябіна. А водночас це твір самобутній, який повноцінно вписується в тогочасний европейський симфонізм.

У час її написання автор був студентом Київської консерваторії у класі Рейнолда Ґлієра, видатного педагога і композитора, киянина французького походження, який запримітив і добре зрозумів надзвичайний музичний талант Лятошинського і зблизився зі своїм учнем настільки, що вони назавжди залишилися близькими друзями. Саме із масиву листування Лятошинського і Ґлієра, недавно тому віднайденого і виданого музикознавцем Маріанною Копицею, ми маємо сьогодні нагоду отримати безцінну інформацію про ідеї, творчість та складні життєві долі обох творців. Ґлієр, зрештою, був першим виконавцем симфонії Лятошинського, ставши за дириґентським пультом отого концерту 26 р.

<nbsp;>

І це була єдина нагода для Лятошинського почути виконання своєї Першої симфонії за все життя. Велінням долі чи, радше, велінням тоталітарного режиму, який десятиліттями придушував, а то забороняв творчість композитора. Дарма, що Лятошинський виріс на композитора, якого уперше в нашій культурі маємо повне право ставити серед провідних класиків світової музики його часу. А особливо яскраво його хист і геній виявився у сфері симфонічної музики. Факт, що Лятошинський ще досі маловідомий у світі – наслідок того, що в тоталітарному СССР його музика не мала нагоди звучати, а сучасна Україна на жаль, ще дуже погано займається пропагуванням вершин власної культурної традиції у світі.

Та й доля усіх його п’яти подиву гідних симфоній Лятошинського була складною. Друга симфонія, створена 1938 року була заборонена сталінським урядом, як твір формалістичний і антинародний, і вона ніколи не прозвучала на концерті за життя композитора. А пафосна і трагічна Третя симфонія, написана у 1948 році, опинилася під такою зливою партійної критики, що Лятошинський був змушений написати другу редакцію і замінити трагічний фінал на «соцреалістично оптимістичний».

<nbsp;>

Узагалі, від початку 1930-х рр аж до 1960-х Лятошинський був українським композитором чи не найбільш критикованим партійними наглядачами. Його творчість не раз опинялася на партійних судах, які легко могли кінчитися засланням і розстрілом. Композитора цькували за реакційність і несприйняття радянської дійсності, а його твори забороняли чи просто їх не виконували, і постійні переслідування такою мірою пригнічували Лятошинського, що в одному з листів до Ґлієра він писав: «як композитор я мертвий, і коли воскресну не знаю».

А все-таки, попри тиск і цькування, він не піддався. Не пішов на компроміси у своєму мистецтві, не знизив планки творчості до рівня офіційно одобреного соцреалізму. Чергові симфонії Четверта і П’ята лише стали свідченням дальшого розвитку його майстерності. Він написав теж низку симфонічних поем, продовжував писати камерну музику, п’єси для фортепіано та інших інструментів, був автором двох опер. І в культурному світі Києва, серед справжніх любителів музики, авторитет Лятошинського виріс до культових вимірів. Для багатьох він був живим символом нескореності української музики як такої.

При тому він був, мабуть, найвпливовішим педагогом в українській музиці свого часу, який плекав у студентів прагнення до творчих пошуків нових шляхів у музиці. Він був професором композиції цілої когорти сучасних класиків. Леонід Грабовський, Валентин Сильвестров, Леся Дичко, Євген Станкович, Іван Карабиць. Зрештою, саме його студенти створили у 1960-х рр. яскравий феномен «Київського музичного авангарду».

<nbsp;>

А в період незалежності творчість Лятошинського починає проникати у простір світової культури. У 1994 році під батутою американського диригента українського походження Теодора Кучара Національний симфонічний оркестр України здійснив записи компакт-дисків для американської фірми Марко Поло із п’ятьма симфоніями Лятошинського та симфонічною поемою «Ґражина». Цей запис здобув міжнародне визнання кращого запису року. А під сучасну пору цей сам оркестр, але під дириґентурою Володимира Сіренка, здійснює новий запис усіх п’яти симфоній, причому Третьої симфонії у первісній, не переробленій формі. Сподіваюся, що незабаром ці записи побачать світ, і тоді закликаю Вас придбати собі ці твори видатного класика світової музики Бориса Лятошинського.

А теж закликаю Вас слідкувати за продовженням і розвитком створених Лятошинським традицій у музиці його видатних учнів, деякі з яких, як, Валентин Сильвестров, здобули світову славу. А про одного з найцікавіших і найвидатніших композиторів, які вийшли з-під крила Лятошинського: Леоніда Грабовського, поговоримо наступним разом.

Марко Роберт Стех,
для IA ZIK

 

Редакція не завжди поділяє позицію авторів публікацій.
* Якщо Ви знайшли помилку в тексті новини, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter.
реклама
більше новин
2017-10-22 02:30:12