вівторок, 3 жовтня, 2017, 11:29 Людина
Ану, напишіть щось латинкою...
<nbsp;>

Тисяча років – це таки дуже багато. Стільки вже часу кирилиця домінує в українській писемності і не збирається здавати позиції. Ще тоді практика довела – це набагато зручніше, ніж дивна та закарлючкова глаголиця, яка, згодом, відійшла у небуття.

Інша суперниця кирилиці – латинська абетка – теж мала свої перспективи. І зручніша, ніж глаголиця; і у світі користуються. Але свого часу не встояла.

Однак зараз в Україні й досі лунають думки, що латинці варто дати ще один шанс.

Навіщо? Які воно дасть переваги і чи варті вони очевидних ризиків? Врешті, що буде з кирилицею?

Про це журналіст IA ZIK розмовляв із прихильником української латинки, творцем спеціального ресурсу Latynka.Tak, філологом Петром Пшеничним.

– Українська латинка – що це таке? І чому ми, українці, що століттями користуємось кирилицею, маємо осягнути ще й латинку?

– Насправді – все дуже просто. Адже стандарти транслітерації українських слів давно вже використовують, складають та змінюють. Усім нам перекладають прізвища у закордонних паспортах; пишуть для іноземців назви населених пунктів на табличках тощо. Під час євроінтеграції цей процес лише поглиблюватиметься.

Однак – далі йде серйозна плутанина. Адже чинні стандарти не передають усі мовні явища. І виникають проблеми із транслітерацією або повторним переведенням з латинки на кирилицю. Наприклад, за різними проектами Херсон можуть перекласти як Kherson, Xerson чи може Hersson. І що тоді робити?

Нам здається, що замість того, щоб вічно змінювати стандарти транслітерації, після яких виникають суперечливі ситуації, варто зробити повноцінну абетку, яка вирішить такі технічні проблеми. Після цього можна вже й вводити українську латинку паралельно до кириличної.

– Навіщо це робити? Які переваги надасть латинка, яких у нас немає з кирилицею?

– Перш за все – це ще один відрив від «русского мира». Так вже сталося, хоч і не дуже історично справедливо, що Росія просто взяла і привласнила собі кирилицю. Хоч і не є справжньою батьківщиною цієї абетки. Але, так чи інакше, саме Росія, чи то СРСР, чи то Російська імперія асоціюються з кирилицею.

Є й інші приклади. Одна з дописувачок говорила, що довго пояснювала австралійці, що це за держава – Україна. Співрозмовниця цікавилася, якою абеткою послуговуються у цій країні. Та після почутого (кирилиці, – Ред.) так і не зрозуміла, чим відрізняється Росія від України. Все ж, на асоціативному рівні кирилиця робить нас ближчою до РФ.

Нам не варто недооцінювати вагу символів. Було б дуже символічно, якби Україна, яка називає себе складовою Європи, на рівні символів асоціювалася б із нею.

Також латинська абетка сприятиме вивченню української мови іноземцями. Пригадується відгук іспанця, що йому найбільше подобається українська мова, але для вивчення він обрав польську, бо там знайома абетка. Один мандрівник зазначив, що кирилична абетка стає найбільшим бар’єром для іноземців, коли він знайомить їх з українською мовою.

Саме тому деякі сайти з вивчення іноземних мов пропонують два варіанти вивчення української: з кириличним написанням чи з транслітерованим латиницею. Але по-перше, трансліт, який вони використовують, невпорядкований, непослідовний і може ще більше заплутати (наприклад, в одному курсі літера «й» одночасно може передаватися як «j», «y» і «i», «г» – як «h» і як «g», слово «знання» може передаватись і як «znannja», і як «znannya», і як «znannia»). По-друге, навіть якщо людина пройде такий транслітерований курс української мови, вона все рівно не зможе читати українською.

Отже, якщо ми хочемо популяризувати українську мову, ми мали б зняти бар’єри, затвердити латинську абетку, закріпити її в правопис і створювати масив латинкового україномовного інформаційного продукту.

– Добре, а якщо говорити про чисто практичний аспект. Що тут запропонує латинка?

– Безперечно, певні практичні переваги однозначно отримаємо. Якщо говорити про захист інформаційного простору від російської пропаганди та відповідного контенту, то, якби в Україні була латинка – громадяни б менше піддавалися впливам ворога. Грубо кажучи, якщо в «Гуглі» вводити запит латинкою, то значно рідше вибиватимуть результати російською мовою.

Ну, і те, що вже говорив, – не буде плутанини з різними дрібними моментами. У багатьох виникала ж ситуація, коли прізвища батьків у закордонному паспорті переклали по-одному, а у дітей – по-іншому.

Пригадаймо, також, нещодавно міськвиконком Запоріжжя затвердив єдиний вид транслітерації назви міста латинськими буквами. Отже, ми можемо опинитися в абсурдній і водночас загрозливій ситуації, коли міськвиконкоми кожен на свій розсуд ухвалять стандарти транслітерації назв своїх міст, і ці транслітерації не підлягатимуть одній системі. Тобто і нам, і іноземцям доведеться якось давати собі раду з мішаниною цих транслітів ще й у назвах населених пунктів. Офіційна українська латинська абетка вирішує цю проблему.

Попри це, ідею латинки загалом досить неоднозначно сприймають. Ви знаєте, як зацікавити пересічного громадянина перейти на латинську абетку?

– Зрозуміло, що змушувати ніхто нікого не буде. Коли люди чують про це, то одразу уявляють картину – ми приходимо і говоримо: «Все, з кирилицею закінчуємо. Переходимо на латинку». Тому й одразу з’являються дві сторони конфлікту – ті, хто за латинку, і ті, хто за кирилицю.

Був шанс піти таким шляхом у 20-х роках XX століття. У 1927-му році під час з’їзду правописної комісії, де тодішня інтелігенція вирішувала майбутнє правопису, піднімалось це питання. Однак 20 людей проголосувало за латинку, 25 – за кирилицю.

В нинішніх умовах, очевидно, маємо діяти іншим чином. Жодного примусу. Ми вже користуємося латинкою у різних сферах. То чому б не зробити другу повноцінну графічну систему передачі української мови на письмі, яка потрібна вже зараз. Це не означає, що ми відразу маємо перейти на неї і забути кирилицю. Ні, ми можемо зробити її паралельною.

Щось на кшталт, як в Сербії сталося. Паралельно існують дві абетки. Ніхто нікого насильно не переводить. Хто хоче – користується кирилицею, інші – латиницею. Це б допомогло зняти конфліктність з цього питання.

Проблеми розуміння виникати не повинні. Молодше покоління з легкістю опанує обидві абетки. А якщо старші люди не впораються – вони спокійно зможуть користуватися кирилицею.

– Як функціонує ця паралельність? Наприклад, маємо школу і підручник з української мови. Його просто дублюватимуть двома абетками?

– На першому етапі, можемо піти шляхом Сербії, де на державному рівні послуговуються кирилицею, а в інших сферах, наприклад ЗМІ, – на розсуд письмовців.

Так само навряд чи є сенс в дублюванні підручників на цьому етапі. Але учні вивчатимуть обидві абетки – латинську і кириличну – в курсі української мови.

А вже далі, зважаючи на тенденції, ухвалюємо рішення – чи залишаємо дві рівноцінні абетки, чи кирилицю як основну, а латиницю – як допоміжну, або ж повністю переходимо на латинку. Відповідно, плануються подальші кроки, розробляється конкретний план дій.

Хотілося б сподіватися на такий підхід до цієї справи, але, на жаль, поки що наша влада намагається уникати суперечливих питань.

– Вам не здається, що, коли почнуть розглядати це питання, не уникнути нагнітання з боку Росії, чиї зусилля можуть поглибити розкол серед українців?

– Без цього ніяк. Будь-яке суперечливе питання інколи природно, інколи штучно сильно роздмухується і провокується таким чином якийсь серйозний конфлікт. Цього не уникнути. Більше того – якби ми мали якийсь вакуум та свій винятково український інформаційний простір, то було б легше це вирішувати.

А оскільки на нас досі йде інформаційний тиск з Росії і є представники таких сил в українському парламенті, то всі схожі питання будуть надзвичайно складно протікати.

Визначити ж рівень конфліктності цього питання для самих українців поки що важко. У нас наразі немає статистики, немає соцопитувань щодо цього, а провести їх самотужки з прийнятним рівнем статистичної похибки неможливо.

– Тоді чи не краще дочекатися того часу, коли все ж проросійські сили вдасться подолати, і вже тоді говорити за латинку?

– Все залежить від позиції держави. Якщо вона активна – то зможе здійснювати речі, які вважає за потрібне і які йдуть на користь людям та суспільству. Якщо говорити про відрив від «русского мира», добре було б одразу за рік перейти на латинку і це б зробило певний позитивний ефект. Але за реальними обставинами розуміємо, що це неможливо, потрібен поступовий процес.

Натомість в таких питаннях не можна сидіти на березі та чекати, поки припливе тіло ворога. Ми реально не можемо спрогнозувати, що Росія розвалиться. Але нам слід захищати свій інформаційний простів, і латинська абетка в цій справі – дуже потужний інструмент. Ми розуміємо, що маємо боротися з ворогом на різних рівнях. Зокрема – на символічному. Варто використати у війні весь арсенал.

– Тоді на якому рівні перебуває провадження латинки?

– Із законодавчого боку поки що жодних кроків немає. Зараз латинська українська абетка переживає десь ті часи, які були в кирилиці у XIX столітті. Пам’ятаємо, коли з’являлися різні кириличні абетки за фонетичним принципом – кулішівка, драгоманівка, желехівка. Чи за етимологічним – максимовичівка. Словом, освічені люди намагалися краще пристосувати «гражданку» до української мови. Відповідно – було дуже багато варіантів. А коли дійшло до державного ухвалення, тоді всі зійшлися на компромісному варіанті правопису.

На сьогодні є багато суперечливих проектів української латинки. Були й спроби звести універсальний варіант у різних спільнотах. Але як це не вдавалося людям у XIX ст. з кириличною абеткою, так поки що не вдається нам і з латинською.

Проте, якщо держава візьме до уваги це питання, тоді буде ухвалено єдиний стандарт українсько-латинської абетки.

Колись Іван Огієнко казав, що хай краще буде поганий правопис, але один для всіх. Впевнений – так буде й з латинською абеткою. З кирилицею це тривало приблизно 100 років, а зараз все швидше рухається. І прийде час, коли з’явиться універсальний варіант.

– Чому не вдається досягти компромісного варіанту? В чому проблема?

– Кілька років тому сперечалися, кому який проект подобається. Їх багато – Лозинського, Їречека, Лучука, Лагоди, на основі гаєвиці тощо. Зараз дискусія йде і щодо того, за яким принципом будувати новий правопис – фонетичним чи етимологічним; має бути абетка з діакритичними знаками, чи без. Обговорюють і на поверхневому рівні – проблема передачі шиплячих, пом’якшення приголосних перед голосними тощо.

В рамках проекту Latynka.Tak вже пробували зробити опитування та зійтися на компромісному варіанті. Однак цього не вдалося зробити. Люди не бачать близької перспективи саме на державному рівні і не поспішають.

– Якщо така ситуація, то які можуть бути ваші подальші кроки, якщо згуртованої спільноти у вас як такої – немає?

– Поки тривають дискусії щодо конкретного укладу латинки, ми хочемо популяризувати саму ідею запровадження латинської абетки.

Обговорювали варіант створити ГО. Але на сьогодні у нас немає потуги, яка б змогла тягнути організацію на доброму рівні. І є сумніви, чи все потрібно вирішувати таким шляхом.

Наразі, з’являються ініціативи від різних людей, як от видання книги чи створення інтернет-видань українською латинкою. І це тільки початок.

Коло прихильників, вважаю, у нас досить широке – є спільноти в соцмережах, є люди, зокрема і відомі особи, які в публічному просторі вже давно висловлюються на користь латинки. Тому очікуємо нових проектів.

Розмовляв Петро Синєокий,
ІА ZIK

Читайте також: Ніж у спину Кремлю: Казахстан переходить на латиницю

Редакція не завжди поділяє позицію авторів публікацій.
* Якщо Ви знайшли помилку в тексті новини, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter.
реклама
більше новин
2017-10-21 10:01:48