субота, 30 вересня, 2017, 16:30 Людина
Гриби із кінця географії
Влад Якушев
лейтенант, екс-начальник прес-служби
14-ї окремої механізованої бригади ОК «Захід»
Фото: Влад Якушев
Фото: Влад Якушев

- Владику, привіт, – сказав Сан Санич у слухавку. – Як поживаєш?

- Їздив з кумом на гриби. Приніс два кульки. 12 білих, – гордо заявив я.

- Дванадцять?

- І жодного червивого! Повісив сушити.

- Я теж на гриби збираюсь. Тільки одному лінь. Приїжджай. Візьми з собою кілька сумок. Клітчастих. Розміру – мрія окупанта.

- Приїду. Якраз маю кілька вільних днів, – погодився я.

Фото: Влад Якушев
Фото: Влад Якушев

До Сан Саніча в гості я їжджу часто. Після служби тримаємо зв’язок. То я до нього підскочу, то він до мене. Мені в таку поїздку навіть речей ніяких брати не треба. В Санича цілий ящик з моїми військовими шмотками залишився. Приїду, переодягнусь і до лісу. Тільки сумку взяти треба. Я вирішив пожартувати і взяв найбільшу яку знайшов – таку що при бажанні сам міг в неї запакуватись. Потім три години на поїзді і от я в Рівному, стою перед своїм другом і з посмішкою розгортаю здоровенну сумку.

- Санич, такої вистачить?

- Піде. А ти що, тільки одну взяв?

Я подумав, що він жартує і розсміявся.

Фото: Влад Якушев
Фото: Влад Якушев

З Рівного ми відправились у село Більчаки. Це кінець географії. Туди автобус доїжджає, а потім розвертається і їде назад, бо далі тільки ліси і дороги немає. Рівненська область це вам не Львівська, де одне село зміняє інше. Тут поміж селами їдеш пів години і навколо тільки дерева…дерева…дерева.

Вже потемніло і ніч накинула на вікна автобуса чорні фіранки. За бортом ні вогника. І раптом одна з пасажирок автобуса – древня бабця піднімається з свого місця, просить зупинити і зникає у чорнильній темряві лісу. За пів години з місця піднімається старший чоловік і теж виходить на дорогу, де окрім фар автобуса не світиться ні вогника.

Фото: Влад Якушев
Фото: Влад Якушев

Дивні люди поліщуки. Дивні і дуже добрі. Коли до Більчаків залишилось сім кілометрів в маршрутки тріснуло колесо. Водій матюкаючись поліз за запаскою як раптом до автобуса їз кущів вийшло двоє чоловіків.

- Колесо пробив? Ага. – сказав один з них.

Мужик заглянув під бус і звернувся до свого колеги: – Тут домкрата треба і дошки. Давай, Володя, ти за дошками, я за домкратом.

Володя погодився і чоловіки зникли. Один пішов у ліс направо, інший наліво. За десять хвилин вони з’явились із домкратом та дошками, поміняли нам колесо і побажали щасливої дороги.

Хто вони були? Звідки з’явились і куди пішли? Дивні люди поліщуки.

Фото: Влад Якушев
Фото: Влад Якушев

В Більчаках ми переночували у будиночку знайомого Санича, який, по доброті душевній залишив йому ключ. В Санича всюди знайомі. Мені здається, що його поважають і люблять у всіх населених пунктах Рівненщини.

Зранку сусіди посадили нас на фіру і кобила Машка повезла всю компанію ще далі у ліс. Ми їхали упродовж двох годин. Колеса скрипіли і ліс обабіч доріг повільно розхитувався у ритмі дорожніх ям. Раптом я побачив прямо на обочині дороги невеличкий білий гриб і хотів зіскочити з фіри, щоб його зірвати, але на плече мені лягла рука Санича.

- Ти чого? – спитав він.

- Там білий гриб.

- Ну і що?

- Ми ж за грибами? Хочу зірвати.

- Це тільки один. Сиди, не смикайся.

- Як же…

- Владику, я тебе прошу, сиди. От ці львівські – весь час кудись поспішають.

Неймовірним зусиллям волі я заставив себе залишитись на фірі і чемно просидів доки Машка не зупинилась.

- Тут, – сказав Санич. Тільки білі та червоноголовці. Підберезовики не бери, ти їх не довезеш.

Санич дістав ніж і маленьку щіточку. Як пізніше з’ясувалося, ножем він зрізав гриби, а щіточкою обмітав перш ніж покласти до кошика.

Перший білий гриб я знайшов прямо на дорозі, як тільки зіскочив на землю. І почалося… Так я ще ніколи грибів не збирав. Ми відходили трохи в сторону набирали відра і несли гриби на воза. Через підпеньки, сироїжки та моховики просто переступали і йшли далі.

Вертаючись із третім відром білих я помітив величезний підосичник, такий великий, що шляпка була розміром з мою голову, а ніжка була такою товстою, що не поміщалась у долоню.

- Санич, дивись який гриб! – похвалився я, в надії викликати в нього заздрість, адже це був найбільший гриб з тих що ми сьогодні знаходили.

Санич глянув на підосичник і скривився: – І нащо ти його приніс? Він же старий.

- Який старий, – обурився я, – ніжка чиста, біленька.

Під несхвальним поглядом друга я поклав свій гриб на воза, а коли повернувся, щоб згрузити чергову партію грибів знайшов тільки його шляпку.

- Саниииич! Ніжка де?! – закричав я.

- Ні, ну я дивуюсь тим львівським, – здвигнув бувший замполіт плечима, – вона затверда, я її викинув. Я б і шляпку викинув, але так і знав, що ти на весь ліс розкричишся.

За чотири години віз був із верхом напружений грибами і ми рушили у зворотній бік. Моя доля у одну сумку не влізлася, і Санич видав мені ще одну, такого ж неймовірного розміру. Тепер треба було довезти гриби до дому і я, Санич та його знайомий – Володя рушили на маршрутку.

- Якщо підемо по дорозі, не встигнемо, – сказав Володя. Переправимось через річку.

Він рішуче звернув з шляху у куші, і ми подались за ним.

За десять хвилин ми вийшли на берег річки, де з води стирчав ніс притопленого човна. Володя заглянув під найближчу вербу, витягнув звітам іржаве відро і почав вичерпувати з човна воду. Тим часом Санич збігав до горішника і повернувся із довгою палицею.

За кілька хвили ми вже загрузились до човника і Санич відштовхнувся своєю жердиною від берега. Його палиця опускалась у прозору воду, розсувала зелені шалики широких водоростей і впералась у дно, направляючи човник у потрібному керунку. Річковий туман змішувався з густим ароматом грибів і навіював сон.

Сон… Найближчі дві ночі я спав по три години, бо вів нерівний бій із грибами. Я сушив їх, морозив, та закатував у банки. Я так і заснув, обнімаючи останню банку, яку закрутив. Що мені снилося? Здається знову гриби, які я збирав у кінці географії.

Редакція не несе відповідальності за думку, яку автори висловлюють у блогах на сторінках ZIK.UA.
* Якщо Ви знайшли помилку в тексті новини, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter.
реклама
більше новин
2017-12-12 06:36:10