п'ятниця, 29 вересня, 2017, 11:54 Людина
Літературний Швейк таки помилився. Всі дороги мають вести не до Фельштина, а до Добромиля
Фото: Facebook
Фото: Facebook

Львівські письменники про Добромильський край: сторінками нової книги

Літературний Швейк таки помилився. Всі дороги мають вести не до Фельштина, а до Добромиля. У цьому я вчергове переконався, перегорнувши останню сторінку збірки подорожніх оповідань та есеїв, що виникли з під-пера львівських письменників унаслідок мандрівок Добромильським краєм. Письменницьке гроно склали лауреатка Шевченківської премії Галина Пагутяк («Слуга з Добромиля», «Магнат»), Галина Вдовиченко («Тамдевін»), Богдан Волошин або Пан Марциняк, Лана Перлулайнен, Ярослав Яріш, а також журналіст Тетяна Вергелес, Оксана Кришталева, Владислава Москалець і майстер світлин Оксана Прохорець. Про історію видання збірки, ідеї сюжетів й таке інше – майстерно та інтриговано розповів головний редактор видавництва «Знання», уродженець Тарнави біля Добромиля Мирон Іваник, котрий в образі Писаря зображений в романі «Слуга Добромиля» (з ним розмовляла, але чомусь без кави, Тетяна Вергелес). До речі, чимало його міркувань заслуговують на окремі книги, зокрема традиції Різдва.

Я не буду переоповідати змісту, це справа невдячна. Тай кожен прочитане сприймає по-своєму, по-особливому, один у захопленні, другий посміхається, а ще хтось – кривиться (буває й таке). Зазначу, що події у надрукованих коротших і більших за обсягом творах відбуваються в Добромилі, Боневичах, Великому, Старій Солі, Мурованому і на Високому замку Гербуртів. Я кажу, що він біля Добромиля, а пан Мирон стверджує що Тарнави. Навіть пляшка нас не розсудила. Автори майстерно впроваджують своїх героїв у давнину, в XVII ст., де вони спілкуються з тогочасними мешканцями і найбільше з магнатом Гербуртом, тим що заснував славну друкарню у Боневичах. Зі сторінок випливає історія вілли «Анна» у Старій Солі (Оксана Кришталева) та момент руйнуванням московитом у 1915 р. замку в Мурованому (Лана Перлулайнен). До речі, авторка працює над художнім романом про Марину Мнішек і уступи з нього опублікувала.

Люди старшого і середнього віку (молодшим не пощастило) ще бачили чавунні сходи в центральній будівлі Добромильського солезаводу. Нещодавно вони таємничо пропали. Подейкували, що їх порізали на металобрухт. Та Галині Вдовиченко вдалося раритетні сходи відшукати цілісінькими, про що й написала. Оповідання Ярослава Яріша («Новий Гербурт») не можу не згадати принаймні тому, що моя особа там згадана тричі. Пан Марциняк висловився у своєму стилі – у спеку дертися вгору не є надто мудрим заняттям. Правда, він не написав, що робив з тим пивом, якого так багато випив у Добромилі.

Проблема гірського села біля Добромиля влучно охарактеризована так: «На похороні було мало людей – ціле село. З тих хат, що ще живі. Прийшло трохи з Мігови – почули як дзвонить у церкві. Але у Мігові не така акустика, як у Великому. Дзвін ще почують, а голос ні» («Акустика» Галини Пагутяк). Добромиль колись був багатонаціональним містом із своїми культурними особливостями. Навіть мова мала (а серед людей поважнішого віку побутує й досі) свою специфіку. Це сталося внаслідок кількасотлітнього спілкування українців, поляків, жидів і німців. Про деяку специфіку життя Богом обраного народу в Добромилі розповіла Владислава Москалець.

Підкреслю, що у книзі переплелися красне письменство, публіцистика та історія. Тому не треба сприймати все буквально. Наприклад, потяг «Старий Самбір-Нижанковичі» ніколи не курсував. Можливо, з відкриттям переходу в Нижанковичах про це подумає місцева влада і він стане реальним.

Цієї книжки у продажу вже немає. Хотілося б бачити не лише її перевидання, але й з доповненим змістом. Пане Писарю, розкажіть своїм друзям по перу ще про сусідній з Тарнавою Розенбург, що тепер називається Рожеве. Або про перебування польського історика, автора багатьох книг з історії українського козацтва Равіту-Гавронського у Тарнаві (мав там свій будинок-дачу). Про ікони з Поляни, що започаткували Національний музей у Львові завдяки митрополиту Андрею, вартувало би також написати. Добромиль і околиця багаті на сюжети для історичних романів чи сценарії кінофільмів. Актор Володимир Глухий, оперний співак Лев Рейнарович, скульптор і мистецтвознавець Дмитро Крвавич також звідси.

Читаймо цю книгу й доповнюймо її. Наш край на це заслуговує. Спільними зусиллями перетворимо його на туристичну Зарваницю, де є багаті й досі належно не оцінені пам’ятки культури, архітектури, зберігаються релігійно-паломницькі традиції. Все це вимагає невідкладного збереження, пропагування через літературу, мистецтво, створення музею як наукового осередку вивчення Добромильщини і не тільки.

Михайло КРІЛЬ,
професор,
Газета «Голос Прикарпаття»

Редакція не завжди поділяє позицію авторів публікацій.
* Якщо Ви знайшли помилку в тексті новини, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter.
реклама
більше новин
2017-10-24 01:54:02