понеділок, 25 вересня, 2017, 13:39 Людина
Якби не Перша світова, гуцульські трембіти лунали б на сцені МХАТу, – «Історична правда»

Після тріумфального виступу у рідних Карпатах гуцульський театр Гната Хоткевича підкорив не лише вимогливий Краків, а й Москву. П‘єсу «Довбуш» планували зіграти навіть на сцені МХАту. Однак Перша світова зруйнувала усі плани.

Про це йдеться у випуску програми «Історична правда з Вахтангом Кіпіані» «Гуцульський театр Гната Хоткевича» (щосуботи о 22:00 на телеканалі ZIK).

Після тріумфального виступу у рідних Карпатах найважчим для творця гуцульського театру Гната Хоткевича було організувати гастролі своїй народній трупі. Йому доводилось зустрічатись чи не зі всіма родичами акторів та переконувати, щоб відпустили артистів. Адже в той час у гуцулів мандрівна трупа асоціювалась хіба що із циганським шатром. Та всі зусилля того вартували – запальних горян вітали навіть у вибагливому Кракові.

«До того часу поляки трохи скептично ставилися до гуцулів. Мовляв. це забиті і безграмотні люди. Але коли побачили на сцені гру акторів, то вже польська преса стала зовсім по-іншому описувати ці події. У Кракові гуцули успішно склали іспит із культурності і доказали, що вже не такі й прості, як їх вважали», – зазначає керівник Гуцульського театру Володимир Сінітович.

У європейському мистецтві саме в цей час панував експресіонізм, і запальні та відчайдушні гуцули, як ніхто інший, відповідали його естетиці.

«Гуцул найбільше цінує силу. Він навіть до нафти кидає пороху, щоб «остро горіло», він спирає грудьми дарабу, а коли б’ється, то каже: «Мій кременар, а твоя смерть». Ото й уся філософія. Він мусить зробити те, що хоче зробити. Оце якраз і є отой гуцульський експресіонізм», – наголошує кандидат філологічних наук Ростислав Чопик.

Але якщо на сцені усе виглядало красиво, то мало хто здогадувався, що коїлося за її лаштунками. Великий гастрольний тур закінчився у Бережанах. Наближався Великдень, тож у театрі вирішили повертатися додому. Зароблених грошей вистачило, щоб доїхати лише до Коломиї. Далі – з костюмами і реманентом за плечима до рідних сіл гуцули йшли пішки.

«Вони увесь час були у збитках, поверталися додому хворі та без копійки», – каже кандидат мистецтвознавства Ірина Волицька-Зубко

Тож додому театрали повертались «із великим гонором та порожніми кишенями». Та, незважаючи на фінансові негаразди, Хоткевич пише і втілює на сцені усе нові п’єси: «Гуцульський рік», «Довбуш», «Непросте». Зрештою, театр стає таким популярним, що у 1912 році до трупи долучається Лесь Курбас, а колектив запрошують виступити до Коломиї перед самим цісарем Австро-Угорщини Францом Йосифом.

«Але була велика повінь і гуцули не змогли заїхати до Коломиї. Можливо, якщо б їм це вдалося, то були б запрошення і до Західної Європи та Відня», –  розповідає Роман Сінітович.

Та батько гуцульського театру марить не Європою. Його заповітна мрія – привести театр на рідну Слобожанщину.

«Здійснити цю поїздку було не так просто, бо потрібно було багато грошей. Частину коштів Хоткевичу навіть, можна сказати, назавжди позичила Марія Заньковецька», – зазначає Володимир Сінітович.

Тож через брак коштів на Наддніпрянщину поїхало лише вісім акторів. Та це не завадило заснувати там майстерню із гуцульських виробів та організувати гуцульські вечорниці. Згодом про трембіту, цимбали і запальний гуцульський норов дізнаються навіть у Москві – із Харкова Хоткевич вирушив саме туди.  

«На цих вечорах побував Костянтин Станіславський та Лев Сувержицький – режисер МХАТу. У них зародилася думка, щоб на сцені МХАТу поставити п’єсу «Довбуш», – наголосив Володимир Сінітович.

Тож Хоткевич посилає одного із акторів додому, аби той організував поїздку для усього театру. Це міг бути справжній прорив. Однак Перша світова війна назавжди зруйнувала усі плани. Україну розділяє кордон, а гуцули-актори стають «ворогами народу».

«Ці надії обернулися трагедією. Гуцулів, які там опинилися, відразу ж оголосили австрійськими шпигунами, їх заслали у концтабори», – наголошує Ростислав Чопик.

Зрештою, після довгих переслідувань затримують і самого Гната Хоткевича. Після трьох місяців жорстоких допитів він підписує «зізнання», що, буцім, є німецьким шпигуном. А 8 жовтня 1938 року режисера народного театру, який об’єднав Схід і Захід країни, розстрілюють.

* Якщо Ви знайшли помилку в тексті новини, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter.
реклама
більше новин
2017-10-20 13:38:13