понеділок, 18 вересня, 2017, 12:27 Людина
Остап Дроздов презентував роман «№2»: Погляд на свою країну здалеку – особливо щемливий
  • Презентація роману Остапа Дроздова «№2». Фото: Микола Тис/ZIK
  • Презентація роману Остапа Дроздова «№2». Фото: Микола Тис/ZIK
  • Презентація роману Остапа Дроздова «№2». Фото: Микола Тис/ZIK
  • Презентація роману Остапа Дроздова «№2». Фото: Микола Тис/ZIK
  • Презентація роману Остапа Дроздова «№2». Фото: Микола Тис/ZIK
  • Презентація роману Остапа Дроздова «№2». Фото: Микола Тис/ZIK
  • Презентація роману Остапа Дроздова «№2». Фото: Микола Тис/ZIK
  • Презентація роману Остапа Дроздова «№2». Фото: Микола Тис/ZIK

На презентації другої книги Остапа Дроздова «№2», що відбулася 15 вересня в рамках Форуму видавців, яблуку не було де впасти. Автор був дуже зворушений, адже послухати його прийшли люди дуже різного віку. Мабуть, щоб насправді відчути та зрозуміти, про що цей роман, його треба прочитати. Але з презентації одразу стає зрозуміло – він різноплановий, багатошаровий, в ньому прописані дуже різні персонажі, які утілюють відповідне бачення автора на світ і те, що в ньому відбувається. Роман пов’язаний з реальним життям – він і про молодь, бо оповідач викладає студентам і в книзі є кілька таких цікавих типажів, це роман також про заробітчан, українську діаспору, роман про минуле, про українців і не українців, про студентів, жінок (в книзі з любов’ю прописані жіночі персонажі), заробітчан і Країну.

Власне, в анотації до книги йдеться про те, що, «найголовнішим, центральним персонажем роману є Країна як така. Не У, а просто Країна, яка то мотивує, то дратує, то зачаровує, то обурює, то ощасливлює, то виштовхує. І що би не переживали персонажі роману в приватному житті, усе одно вони гостро відчувають крижаний подих Країни, від якої нікуди не дітися і яку ти мусиш полюбити навіть усупереч…».

Остап Дроздов зазначив, що книга писалася з надривом. «Я не знаю, що це за роман. Він і діаспорний, бо погляд на свою країну здалеку для мене особливо щемливий. Ця відстань є потрібною, щоб чіткіше бачити свою країну. Я занадто довго був і є в епіцентрі подій своєї країни, і зрозумів, що це мені заважає відчувати свою країну дуже глибоко. Мені потрібна була ця відстань, щоб мої персонажі любили свою країну через скло, через океан, гумові рукавички. І для мене отака холодна відстань до своєї країни є найбільшим проявом любові, бо тільки тоді можеш зрозуміти, за що ти безтямно її любиш. Мої персонажі люблять безтямно свою країну саме за таку відстань», – зазначив Остап.

Це заробітчанський роман, у книзі є персонаж Рома, яка виїхала з України в Неаполь (Італія). Вона розквітає на відстані, звільняючись від оков своєї країни. Цей роман також молодіжний, є в ньому студенти. Письменник зазначив, що зустрічі зі студентами його дуже змінили, досвід спілкування зі студентством для нього новий. Відтак у своїй книзі він розписується в любові до молодого покоління, яке мало що може сказати про сталінізм і більшовизм. Книга є також текстом покоління 50+ і для автора це особливо трепетне покоління. «Мене не полишає відчуття, що живу на перешийку старого часу і нового, і цим перешийком є покоління 50+, по якому ми зараз йдемо в майбутнє. Їм болить, хрустить, вони відчувають дискомфорт у тому, що молоді кеди і кросівки ходять по їхніх ідеалах. Я цей перехід дуже відчуваю», – підкреслив Остап Дроздов.

Він зазначив, що дійсно відчуває свою країну достатньо приреченою і в літературний спосіб осмислює невідворотність краху. «Для мене естетика розпаду, занепаду насправді є сильнішою, ніж естетика креативу. Саме у момент розпаду бачиш ці больові точки, на яких починається гниття. Це проходила література всіх постколоніальних країн – досліджувала феномен, коли вони починали гнити. Нормальні люди затикають носа, а літератори мають у цьому бабратися, бо там є відповіді на те, чому у певних параметрах нашого буття у нас пішло щось не так. Вважаю почесним заняттям досліджувати ці неправильні старти. Тому нехай кожен знайде щось своє у цьому тексті, він мені вже не належить», – сказав Остап Дроздов.

Відповідаючи на запитання модератора, чи дотикався автор до таких різних життєвих практик, щоб написати цей роман, Остап відповів, що є прихильником того, щоб не соромитися розписуватися у своїй егоїстичності. На його думку, всі автори – егоїсти за своєю суттю. Щоб вони там не казали, вони все одно пишуть про себе. Все, що автор пише, він перепускає крізь себе, крізь свою призму. «Оскільки у мене з тих призм незліченна кількість, тому мені не потрібно летіти в Австралію чи Неаполь, щоб у мене з’явився їхній персонаж», – зазначив Остап.

За його словами, ключовим у цьому романі є те, що він є абсолютно відстаннєвий до свого часу і своєї країни. І саме це допомагає автору досліджувати, а не просто дзеркально відтворювати. Присутня у другій книзі Остапа Дроздова тема Львова перекочувала з першого його роману, в якому описується повоєнний Львів, якого не впізнати. А у новому романі Львів присутній як місто, в яке закохується героїня на ім’я Єфросинія, яка може знайти у цьому місті свою маленьку територію свободи у великому гетто, яким був радянський союз. Остап Дроздов зазначив, що персонаж Єфросинії для нього дуже важкий, її минуле – передголодоморний період України. Вона родом з Приазов’я і почувається там не у своїй тарілці, називає його краєм паперових людей.

«Анатомія родинності постійно за мною ходить. Я живу в країні погаслих очей, сімейних попелищ, де люди лише вдають, що вони разом, заради дітей чи майна. «Якби наші думки можна було чути на слух, то вулиці захлинулися б криком жінок, яким за 40, яких вже ніхто не запитує про щастя, яких ніхто не просить бути щасливими, бо вони одружені – мовляв, це знак автоматичного щастя, що не потребує підтримки. Жіночі теми мені дуже близькі, дуже тонко відчуваю жіночу драму», – сказав Остап Дроздов.

* Якщо Ви знайшли помилку в тексті новини, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter.
реклама
більше новин
2017-12-13 03:21:13