четвер, 7 вересня, 2017, 11:25 Людина
Безпідставно приписаний до російського мистецтва Микола Ґе
Микола Ґе
Микола Ґе

Національність письменника або філософа часто визначає мова, якою він пише, хоча цей критерій далеко на завжди остаточний. А значно складніше зафіксувати приналежність до національної культури композитора чи маляра, які не творять словами, а універсальними мовами звуків або кольорів та ліній. Етнічне походження, особливості стилю і тематики. Так, ці критерії важливі, але часто не вирішальні. А питання особливо складне для творців із пограниччя культур та із культур колоніальних, якою була, хоч би, українська культура ХІХ віку. Адже, силою обставин, кожен професійний український маляр, скульптор або композитор в російській імперії того часу був продуктом імперської системи освіти; часто навчався і мусив жити за межами України; був зобов’язаний звертатися до «академічних» тем з чужої, а не рідної традиції. Тому ці творці були теж митцями імперського контексту, і, на жаль, світ, а то і самі українці надто часто сприймають їх просто-на-просто як росіян.

Одним з прикладів є рецепція маляра Миколи Ґе, якого радянська енциклопедія назвала «російським художником» і чиї картини зберігаються в Україні, у першу чергу, в музеї російського мистецтва. Дарма, що в його жилах не пливло ані краплі російської крові. І що його найважливіші твори не вписуються в російську традицію. У блискучому есеї про Миколу Ґе Юрій Шевельов писав: «Безпідставно приписаний до мистецтва російського, Ґе насправді був однією з центральних постатей українського мистецтва другої половини ХІХ ст., якщо не просто центральною».

Картина «Вісники Воскресіння»
Картина «Вісники Воскресіння»

Не слов’янське прізвище Миколи Ґе було спадщиною його французьких предків. Прадід покинув Францію в час французької революції, а дід опинився в Україні й одружився з українкою з роду козацьких старшин. З того часу всі інші предки Ґе були українцями, про що він сам з гордістю заявляв. Мало того, за свідченням Володимира Антоновича, чотири брати Ґе були українофілами. Антонович листувався – причому українською мовою – з братом Миколи – Йосипом, який згодом був засланий до Сибіру за антицарську діяльність.

Щодо Миколи Ґе, то всі відомі його тексти, листи, щоденники, писані російською мовою, та це й не дивно. Це було нормою в колах українських інтелігентів того часу. Вихований на Поділлі, Ґе ще юнаком потрапив у російськомовне середовище гімназії в Києві, згодом вчився у Петербурзі, обертався серед російських інтелектуалів, був найближчим другом Льва Толстого, а тому і природно його письмова спадщина була російськомовною.

Картина «Портрет українського хлопчика»
Картина «Портрет українського хлопчика»

А проте маємо свідчення того, що Микола Ґе не лише добре знав українську мову, але й надзвичайно любив її, називаючи її найкрасивішою з усіх відомих йому мов. А особливо захоплювався поезією Тараса Шевченка. Зберігся спогад славетного російського емігранта Александра Ґерцена про те, як він в Італії навідався до Миколи Ґе і попросив про російські книжки. Виявилося, що Ґе мав під рукою тільки російськомовний переклад «Кобзаря». І коли Ґерцен повертав книжку із захопленими вигуками «Яка ж насолода! Подих чистоти незайманих степів», Ґе мовив: «А це лиш переклади. Наскільки краще звучать оригінали!».

Та і зв’язок Миколи Ґе з українською культурою виринає у головному: його мистецтві. Дарма, що він уникав національно-етнографічних мотивів, бо був малярем універсальних тем. Бо хоча, як вихованець Петербурзької академії, він довго малював в обов’язковому стилі академізму; хоча в 1860-х рр. був одним із засновників руху малярів-реалістів, т. зв. Передвижників; попри те, в ключовому періоді творчості Ґе відійшов і від академізму, і реалізму передвижників, та всіх інших традицій російського малярства. Початком нового стилю були його дещо моторошні нічні краєвиди України, намальовані після того, як він покинув Петербург, аби жити на хуторі на Чернігівщині. І той стиль, який можемо назвати перед-експресіонізмом, скристалізувався накінці його життя в серії вражаючих полотен на євангельські теми. Ці картини так далеко відійшли від традиційних трактувань біблійних мотивів, що більшість із них опинилися в Росії під забороною. Особливий спротив зустрів його картину «Розп’яття». Це був тотальний відхід від традиції зображення Христа, який на «Розп’ятті» Миколи Ґе постає утіленням метафізичного жаху і страждання. І розіп’ятий він ніби на сцені амфітеатру, залитій позаземним світлом, на якій ніби відіграє невимовно напружену космічну драму своєї самопожертви.

Ґе свідомо відкинув реалізм і традиційне трактування теми. Заявляв, що мистецька візія мусить виринути не з копіювання натури, а з глибинного внутрішнього пережиття. Тому й сам, малюючи кілька версій «Розп’яття», неодноразово вішав себе на уставленому в студії хресті, щоби усім єством відчути бодай частку Христових страстей. В такому дусі і з тією філософією творчості в Європі щойно зароджувався у картинах голландця Вінцента Ван Гога чи норвежця Едварда Мунка стиль експресіонізму.

<nbsp;>

Однак, як продемонстрував у есеєві про Миколу Ґе Юрій Шевельов, таки був серед його попередників творець, який подібно трактував євангельскі мотиви. Однак не в малярстві, а у поезії. Це Тарас Шевченко у своїх пізніх поемах на біблійні теми, також, по суті, прото-експресіоністичних. А в часи Миколи Ґе серед творців нової експресіоністичної естетики був ще один українець: молодий прозаїк з Галичини Василь Стефаник. Але Стефаник це вже тема для іншої розмови.

Марко Роберт Стех,
для IA ZIK


 

 

Редакція не завжди поділяє позицію авторів публікацій.
* Якщо Ви знайшли помилку в тексті новини, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter.
реклама
більше новин
2017-09-20 14:05:40