четвер, 24 серпня, 2017, 11:41 Людина
Дім з вітражем для дома
Оксана Думанська
письменниця, перекладач

Передфорумське

Два роки тому в перекладі з польської явився нам роман Жанни Слоньовської «Дім з вітражем». Жанна – львів’янка, що замешкала у Кракові і увійшла в шерегу популярних польських письменників та журналістів, бо ще й досліджує історичні факти винищення євреїв у середині минулого століття. Для авторки Львів, як зараз кажуть, – місце сили, вона повертається до нього у своїх дитячих-юнацьких спогадах, які й стали тлом сюжету: живе така собі сім’я з трьох поколінь жінок, у кожної з них свої стосунки з містом – від щастя до розпачу. Донька – свідок незворотних подій, мама –безпосередня учасниця спротиву часів заснування Руху, бабуся – жінка з важким досвідом виживання в скрутних умовах. В стінах свого помешкання вони співіснують і відмежовуються одна від одної з різних причин: вікових, світоглядних, побутових…

Нинішнього року Вікторія Амеліна оприлюднює свій новий роман «Дім для Дома» як таку собі ущільнену родинну сагу, що її оповідає пес Домінік, підкинутий-покинутий, бо ж господареві не було куди його подіти, окрім як віддати колишнім родичам. Люди навколо Дома – добрі й нещасливі. Вони опинилися в старій камениці, в помешканні, з якого свого часу виїхав знаменитий чоловік, тому що інший чоловік, військовий пілот, отримав право свого пенсійного віку внаслідок руйнації всього так званого «соціалістичного табору». Ці люди – вимушені кочівники: вони втікали від голоду, від війни, переїздили за наказами з казарми в казарму, возили за собою двох дівчаток і знали, що де б не замешкали – то все було тимчасово. Аж до Львова.

Дім, у якому відбуваються події за участю різних персонажів Жанни Слоньовської, має свою непроминальну ознаку: вітраж, успадкований з минулих років. Дім, у якому відбуваються події в родині Ціликів, означений колишньою присутністю славетного львів’янина, хоч це й не полишило жодного візуального підтвердження. А от старезна скриня з різьбленим віком … Це як той же вітраж, тільки приватний, навіть ужитковий, бо на скрині спала найменша із Ціликів – Маруся.

Між персонажами обох романів спільне те, що вони осіли у Львові. З різних причин. Як у прислів’ї: судженого конем не об’їдеш. Не уникнути того, що маєш пережити. Львів може безсумнівно прийняти (як матір у романі Жанни Слоньовської), так і наїжачитися проти полковника у відставці, хоч він і не належить до «асвабадітєлєй» (у романі Вікторії Амеліної). Але на те вони й Цілики, щоб не роздробитися в обрАзах, а вціліти у своїх життєвих засадах.

Мені так здається, що ще не раз, відгукуючись на новинку від Вікторії Амеліної, згадуватимуть Жанну Слоньовську, яка зазирнула не в під’їзд із вітражем, а в помешкання, де побачила людей в радостях і печалях. Зрештою, всі ми в чомусь однакові, а в чомусь – зовсім різні. Як і львівські будинки. А вони надихають на творчість.

Читайте також: Захопливі романи, які нещодавно стали успішними фільмами

Редакція не несе відповідальності за думку, яку автори висловлюють у блогах на сторінках ZIK.UA.
* Якщо Ви знайшли помилку в тексті новини, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter.
реклама
більше новин
2017-10-20 22:53:54