середа, 23 серпня, 2017, 17:45 Львів
Дискусія щодо «Шляхетних волоцюг» триває: львів’яни відповіли творцям фільму
Зйомки ретро-фільму «Шляхетні волоцюги». Фото: Микола Тис/ZIK
Зйомки ретро-фільму «Шляхетні волоцюги». Фото: Микола Тис/ZIK

У Львові знімають фільм «Шляхетні Волоцюги», що став одним із переможців Дев’ятого конкурсного відбору Держкіно. Його анонсують як римейк польського фільму «Włóczęgі» знятого польською телестудією «Warszawskie biuro kinematograficzne feniks» в 1939 році. Фільм викликав неоднозначну реакцію з боку львівських культурних діячів, відтак дискусія довкола фільму «Шляхетні волоцюги продовжується.

Нагадаємо, львівська культурна громадськість висловила обурення і рішучий протест проти подачі ТАКОГО Львова на огляд українського глядача. Творча група фільму «Шляхетні волоцюги» на звернення львівян написала відповідний лист, у якому стверджує, що звинувачення львівян – безпідставні.

Проаналізувавши лист творчої групи фільму, ознайомившись з їхніми аргументами, львівські культурні діячі навели свої аргументи у відповідь.

Подаємо їхній текст у повному обсязі:

«Автори Тарас Боровок та Дмитро Наумов за власною ініціативою протягом року працювали над концепцією фільму та діалогами, вивчаючи колорит батярської субкультури, атмосферу довоєнного Львова, аби через вигадану історію показати глядачеві патріотизм, толерантність, самобутність космополітичного міста Львова, де є місце усім, хто цінує шляхетність, добрий гумор та завжди готовий до боротьби з тими, хто у будь-який спосіб намагається задовольнити свої імперські амбіції.»

Як це можна зіставити із словами Дмитра Наумова: «Двоє волоцюг допомагають дівчині, яка потрапила в біду. Поляки називали їх батярами. Але вони були такі смішні, це були зовсім не батяри. Це, може, в розумінні поляків вони були батяри. Але це зовсім не так. І тому нас із Тарасом, а мене, як львів’янина, це обурило: як так! Це ж не батяри! І ми переписали кіно. Історики будуть відверто здивовані. Та вони прозріють!»

Це треба було аж ЦІЛИЙ РІК вчитися, щоби дійти висновку, що поляки нічого не тямили в батярстві, при тому, що становили більшість серед батярів Львова? А які джерела для вивчення теми батярства використовували сценаристи? Ласкаво прошу дати посилання. «Просвітіть» і нас, хай і ми «прозріємо».

«Саме тому у сюжетній лінії використовуються гротескні негативні герої, що символізують недолугу політику Росії та Німеччини часів фашистської навали. Вочевидь, зйомки сцен за участі саме цих фантасмагоричних персонажів спонукали п’ятьох представників львівської культурної громадськості звернутись до народних депутатів з проханням втрутитись у знімальний процес.»

Шановні автори, Львів понад чверть століття був знімальною Меккою радянських кінематографістів. Тут знімали такі фільми як «Мрія» з великою Фаїною Раневською, «Щит і меч», а також знімали Відень – «Рецепт її молодості», Париж – «Д’Артаньян і три мушкетери», вигадане італійське місто – «Чарівний голос Джельсоміно» і багато-багато інших. Львів’ян неможливо чимось здивувати. Але Вам вдалося.

«Зрозуміло, якщо розглядати окремі сцени та епізоди, вирвані з контексту, вони можуть і, напевно, повинні викликати обурення. Однак всім відомо, що для оцінки будь-якого творчого продукту, його треба сприймати цілком, в завершеному вигляді. На наш погляд, занадто емоційна реакція на окремий момент творчого процесу призвела до безпідставних звинувачень на адресу знімальної групи від деяких львівських митців та одного з народних депутатів, а саме – в «продовженні гібридної інформаційної війни всередині українського суспільства». «Ми впевнені, що така ситуація є прикрою помилкою, особливо враховуючи, що ЖОДЕН із підписантів, окрім Юрія Винничука, НЕ ЧИТАВ сценарій фільму «Шляхетні волоцюги», ЖОДЕН з небайдужих ревнителів батярської культури не поцікавився концепцією кінокартини.»

На сторінці п. Тараса Боровка у «Facebook» я уже писала:

«Ми не критикуємо сюжет фільму. Сценарій не читали. Ми не критикує-мо фільм, бо його ще не завершено. Ми не приймаємо лишень те, що вже встигли побачити. І є, на жаль, речі, які не прикрити художньою вигадкою.

А саме – невідповідність типажів і костюмів батярському стилю. Подаю для прикладу варіанти: автентичний – у червоній рамці, а той, який подано у фільмі, відповідає типажам інших місцевостей: Мішка Япончик «Життя і пригоди Мішки Япончика», Захар Большаков – «Тіні зникають о півдні».

<nbsp;>

Образ єврейської мами зводиться до одеського типажу (Світлана Крючкова в аналогічній ролі в фільмі «Ліквідація»)

<nbsp;>

«Дана ситуація викликає дуже серйозне занепокоєння. Шановні митці, до чого ви закликаєте? Встановити в країні цензуру? Сортувати і диференціювати творчих людей за національністю, гендерними ознаками, за місцем народження, за релігійною приналежністю? Чому ви вирішили, що вмієте любити Україну краще за нас? Замість того, аби консолідуватись, разом будувати нову цивілізовану країну, розвивати різножанровий український кінематограф, ви опускаєтесь до особистісних образ та закликів про повернення сталінських часів?»

Про заклики про повернення до сталінських часів писати галичанам – це блюзнірство.

Скажу за себе: дядько мого батька по материнській лінії – розстріляний. По батьківській – 25 років відбув повністю. Зі сторони моєї матері – рідний брат – на 25 років осуджений, 7 із них відбув до 1953 року. Рідний дядько моєї мами 25 років відсидів. Гадаю, у моїх колег – подібні історії в родині теж були.

Тепер, щодо встановлення цензури…

Кому адресоване це запитання? Віктору Морозову, який був близьким другом Грицька Чубая, (а останній у самвидаві друкував його твори) і котрого цькувало КДБ. Юрій Винничук назвав Грицька Чубая «Гетьманом втраченого покоління.

Чи може, Оксані Білозір, яка будучи солісткою ансамблю «Ватра», зіткнулася із цензурою, коли було заборонено твори видатного львівського письменника, драматурга та поета Богдана Стельмаха, пісні на вірші якого становили чи не половину репертуару ансамблю, власне – її як солістки?

Дивним є закид щодо диференціації. В одному із своїх постів я ж писала: «Ми – не ксенофоби. Але зніміть фільм про Львів так, як зняв Параджанов про гуцулів». Не суттєво, що у Вас – комедія. Про вміння любити Україну і нашу, ніби перевагу над Вами у цьому, взагалі мови не йшло. І релігійну приналежність сюди приписувати нічого. Я не писала про це. Особистісних образ, поки що не було (сподіваюся і не буде). Де я скаржилася, що мене чи моїх колег хтось із Вас образив?

А про консолідацію Ви гарно підмітили. Тільки запізно. Це ВАМ треба було консолідуватися із митцями і краєзнавцями Львова, перш ніж запустити сценарій у рух. Це ВАМ треба було консолідуватися із вчителями польських шкіл Львова, щоби потім не було у фільмі от цього:

<nbsp;>

... І чому заклик до стилістичної та історичної логічної відповідності Ви називаєте цензурою? Так, фільм – не історичний. Та, враховуючи, що Ви самі обрали для нього часові рамки, а саме 30-роки, Ви вже механічно поставили глядача в певні рамки теж. Отож, якесь реальне історичне підгрунтя мусить бути. Є таке поняття, як історична канва, на якій можна «вишивати» будь-які художні візерунки. Без неї не можливо. Нехай і інопланетяни будуть у Вашому фільмі, чому ні? Фантазуємо – так фантазуємо! От тільки, згідно часової канви, НКВД і СС не могло бути у Львові у 30-роках. Це, як у небилицях Степана Руданського:

От уже я i підріс,
Літ десяток було;
Дід ходив ще без штанів,
Батька ще й не було.

«Ви ставите під сумнів роботу високопрофесійних фахівців Держкіно лише тому, що хочете бачити історичний фільм про львівських батярів, а не музичну комедію? Ви маєте ті самі можливості, що й ми: пишіть сценарій, подавайтесь на конкурс, захищайте його (це процес тривалий та безкоштовний), а вже потім знімайте кіно! Наш фільм, в першу чергу, проти тоталітаризму, фільм, який плекає свободу та творчий потенціал вільних людей, яскравими представниками яких і були львівські батяри».

Високопрофесійні фахівці Держкіно навряд чи цілий рік вивчали тему батярства. (Якщо взагалі – знайомі із цим явищем.) І тим паче, не могли передбачити тих стилістичних та граматичних ляпів, яких припустилися художники картини та художники по костюмах. Історичний жанр передбачає твір про великі державні зміни тієї чи іншої країни. Батяри не були персоналіями історії ні Польщі, ні України. Саме музична комедія вкупі із детективним жанром є найкращим поєднанням для розкриття теми батярства. Ми не писали Вам, що Ви обрали не той жанр!

«Шановні колеги! Не принижуйте себе, не шукайте зраду там, де її немає, скеруйте свою енергію, свій талант на конструктив задля розвитку та збереження української культури, зокрема, кінематографу.

Ми відкриті до діалогу та співпраці!»

Ми себе не принижуємо і не вивищуємо! Але наявність таких плакатів у фільмі виглядає, більш, ніж провокаційно.

<nbsp;>

Дуже цікаво нам знати – в сценарії були закладені такі моменти чи це вже домисли художників фільму?

Тоді – чим вони керовані? Фото цих плакатів надіслав мені журналіст польської газети «Kurier Galicyjski» Костянтин Чавага, а ось реакція директора «Єврейського відродження» і Центру дослідження юдаїки Мейлаха Шейхета:

<nbsp;>

Ви готові до діалогу та співпраці. Ми – теж. От тільки чомусь такої пропозиції від Вас не поступало, поки ми не звернули увагу на вище наведені факти. Львівські епізоди вже знято. І тепер, коли поїзд пішов, про що вести діалог? Ще є надія на монтаж… і то… наскільки дозволяє сюжет і ракурс відзнятого кадру.

Демонструйте наш Львів із Вашими граматичними помилками на вивісках, із косоворотками поверх штанів, із піснями і танцями, які не відповідають тодішнім музичним жанрам у Львові, з антисемітськими плакатами та плакатами СС-Галичина (очевидно комусь дуже треба показати українців тільки есесівцями, а поляків – антисемітами.)

От тільки, як це стимулюватиме розвиток української культури – нам не зрозуміло. Ми сказали своє слово, щоби громадськість міста і України в цілому могла зрозуміти, що Львів не підписується під цим. На жаль … Погодитися з таким не є реально. У Львові живуть різні люди, різних національностей, різного соціального рівня, та у всіх у нас – є одна спільна «національність» – львів’яни і один невигаданий кумир – Львів. Це – наша СПІЛЬНА святиня. І ми переживаємо за неї і пильнуємо, щоби над нею не чинили «святотатства».

Ми – готові до співпраці… ми були до неї готові, очевидно, швидше, ніж Ви, панове…

* Якщо Ви знайшли помилку в тексті новини, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter.
реклама
більше новин
2017-11-24 17:02:21