понеділок, 21 серпня, 2017, 9:15 Людина
Суб’єктивне, навіяне новиною про «кіношедевр»
Мирон Іваник
головний редактор видавництва «Знання»

У Львові, місті перегрітого серпневого каменю, важко знайти новини, які здатні подивувати. Та іноді все ж знаходиться, бо у новинному вакуумі кінця літа на порожньому місці виникають якісь навколотворчі фантазії, які «роблять» новину. Маю на увазі «резонанс» щодо обговорення телевізійної спроби реанімації неіснуючої маргінальної говірки малочисельної соціальної групи міжвоєнного Львова минулого століття.

Звідки і для чого стільки уваги до повідомлення, яке містить ознаки задіювання фейкової технології до реклами ще не створеного кінопродукту? Йдеться про зйомки у нашому місті, можливо, резонансного фільму. Можливо, комедії. Можливо, бюджетним коштом нашої держави. Почуті від акторів фрагменти розмов ще не озвученого фільму – викривлена чи висміяна, колись успішна і сьогодні неіснуюча професійна лексика окремої групи населення міжвоєнного Львова минулого століття. Лексична джерельна база – із успішної книги, добротної літературної містифікації для туристів, які готові у Львові купити будь-що при доброму рекламному забезпеченні.

Звичайно, ми могли б знати про подію значно більше – адже процедура фільмування на вулицях міста має певні бюрократичні та фінансові узгодження у владі міста. Тобто, якщо фільмування розпочато (трамваї стоять) – це означає, що із львів’янами погоджено фінансову та ідеологічну незручності при створенні «кіношедевру». Цього разу здивували підписи обурення від людей, яких я щиро шаную та поважаю. Поважаю настільки, що книги їхнього авторства купую, читаю, іноді й перечитую. Будь-яка небайдужа до літературного процесу людина має право писати чи підтримувати звернення щодо літературного процесу. Але резонанс від прочитаного та розповсюдження неіснуючої «новини» – надзвичайні. Серйозний інформаційний ресурс (для якого зараз набираю ці слова) на час написання дав майже 20 тис. прочитань та наблизився до двохтисячного поширення цих текстів у соцмережі.

Тобто резонансом, який триватиме ще декілька тижнів, стало невідомо що. Насмілюся порівняти цей резонанс з іншою, дійсно літературною подією України та Львова початку року. Нечисельні згадки про дійсно хорошу книгу «Львів – місто натхнення «та згадка про неї зібрали аж 45 прочитань та нуль поширень на цьому ж ресурсі. Із січня цього року до сьогодні. До чого це порівняння? Книга описує, подекуди робить спроби аналізу літературного Львова: від давнього до сьогоднішнього. Один із її найуспішніших акцентів – Львів перекладацький. Не є великим секретом, що більш-менш стабільним книжковим бізнесом сьогодення є переклади світової класики українською мовою. Збережена та поки мало знищена традиція львівської перекладацької школи є безцінним скарбом всього українського книговидання, його творчої та бізнесової частини.

Популяризація перекладу здорового глузду: із мови оригіналу – українською, без посередництва російською чи інших «доступних» мов або раніше виданих перекладів. Нинішніми новими перекладами у завжди важкій праці перекладач – львів’яни по-новому відкривають здобутки світової літературної спадщини всьому україномовному світові. Допомагають українцям, які не знають цих мов чи не хочуть читати цю спадщину доступною мовою чужинців. Так, допомагають зрозуміти світ.

Нині держава витрачає на ці переклади та перекладачів копійки, в тисячі- тисяч разів менші, ніж на дзюраві паркани із країною-агресором та захист інформаційного простору від агресора. Неіснуючі, але профінансовані бюджетом держави паркани так і не захистили наш ринок від книг держави- агресора. Ні-ні, цензури немає, про це подекуди ще чути поодинокі голоси відчаю, про це іноді хтось ще навіть готовий читати.

Але: щоб читали, про це має писати Майстер Слова. Майстер давньої львівської і не тільки традиції: рецензувати лише той текст (зображення), який прочитав (побачив) сам. Ще зовсім недавно неможливо було знайти рецензію із первинністю до оригіналу «то мені Вася насвистів», як потроху таке оцінювання стає все поширенішим (хочу помилятися). Маю надію, що літератори із Божою іскрою до створення своїх текстів чи майстерного оцінювання чужих, знаходитимуть більше часу для рецензування дійсно вартісних творів, а не одноразового невідомо-що у виконанні не-відомо-кого. В нашому випадку: за будь-якої фінансової ситуації нові книги чи фільми і далі будуть виходити до людей. Треба чи ні про них говорити – кожен вирішує самостійно. Але Майстер Слова, отримавши певний кредит від небесної канцелярії (талант) та читачів-покупців, і як стимул від них – прочитані та викуплені книги, мабуть зобов’язаний творити свої або голосно говорити про чужі – то лише дійсно вартісні твори. Може, ці твори менш відомих Авторів чи Перекладачів, але вартісні. Зобов’язую, бо дбаю про тих же Покупців, Читачів, Перекладачів, Авторів.

Не гнівайтеся, Майстри Слова...

Редакція не несе відповідальності за думку, яку автори висловлюють у блогах на сторінках ZIK.UA.
* Якщо Ви знайшли помилку в тексті новини, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter.
реклама
більше новин
2017-11-24 07:41:58