четвер, 17 серпня, 2017, 10:31 Людина
Чуже життя навиворіт піниться у соцмережах, лізе з усіх шпар
Богдан Волошин
письменник, журналіст

Днями мав прикру розмову в переповненій маршрутці з одним молодиком. Він всю дорогу балакав телефоном зі своїми дівчатами. Доста голосно, щоб це чув весь автобус. Про досить інтимні речі. Мені було неприємно. І я мав необережність дорікнути цьому альфа-самчику про недоречність таких розмов у громадському транспорті. Як і передбачав – отримав у відповідь хамство, зневагу і нерозуміння, що я хочу від цього бравого легеня. Спробував щось пояснювати, але швидко зрозумів, що це безглуздо. Найсумніше – це «мачо» мало рацію, бо воно не лаялося, громадського порядку не порушувало, і взагалі «то його особиста справа, з ким і де балакати по телефону». Скільки собі обіцяв – не чіпай соціум, не буде смердіти...

Але не в тім моя печаль. Дійшов висновку, що з поширенням цифрових технологій, соціальних мереж, мільйони людей отримали доступ до миттєвого тиражування власних думок, фото, картинок, можна творити літопис свого життя і хвалитись ним. Здоровий глузд і досвід свідчать, що говорити і писати треба лиш тоді, коли маєш що сказати. Більшість людей не має за душею нічого. Ні, мають! Вселенську порожнечу. Озброївшись новітніми комунікативними досягненнями, нарід почав ділитись цим сумнівним «багатством» зі всім світом. На жаль, порожнеча ця, агресивна, вона лізе з усіх шпар, тиражується в медіа, розноситься пліткарками в громадському транспорті, піниться і булькає в соціальних мережах.

Часто, їдучи маршруткою до праці, в мене виникає таке відчуття, що я мандрую через анфіладу чужих помешкань, де життя нарозпаш – у цій кімнаті чаюють, у тій сваряться-чубляться, в іншій купаються, ще в іншій паруються, а тут просто сральня... Життя навиворіт, напоказ, виклично і з задоволенням. Повсюдна втрата приватності. Бо треба обов’язково розказати світові що я нині їв, з ким спав, в яких трусах і з якої причини хочу бухнути. Лиш одне цікавить – якої холєри мені це все треба знати???

Без сорому немає гідності. А без гідності життям керує шлунково-кишковий тракт. На жаль, саме він здебільшого і керує масою довколишніх сучасників.

Звісно, все могли б змінити навушники і рожеві окуляри. Але не хочеться вже зовсім перетворюватись в сліпоглухоніму рослину.

P.S. Так, знаю – я старий маразматик і соціопат. Ну, бо можна вийти з соціуму, але соціум ніколи не вийде з тебе.

Читайте також: Мадонна в джинсах

Редакція не несе відповідальності за думку, яку автори висловлюють у блогах на сторінках ZIK.UA.
* Якщо Ви знайшли помилку в тексті новини, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter.
реклама
більше новин
2017-11-21 07:58:49