вівторок, 8 серпня, 2017, 10:57 Світ
Міф про стратегічну блискучість ІДІЛ
Іракські військові фотографуються з прапором ІДІЛ, захопленого під час боїв у Мосулі. Фото: theatlantic.com/Reuters
Іракські військові фотографуються з прапором ІДІЛ, захопленого під час боїв у Мосулі. Фото: theatlantic.com/Reuters

Угруповання вже адаптувалося до поразок на полі бою. Але це не означає, що воно врахувало територіальні втрати у своєму основному задумі.

У той час, як Мосул нарешті звільнено від Ісламської держави (ІДІЛ), а наступ на Ракку продовжується, постає наступне питання: яке майбутнє чекає на угруповання? Без підконтрольної територією її складний проект з державного управління не може функціонувати. Цей проект, мабуть, був найбільшим виграшним моментом ІДІЛу у світовому джихадському руху.

Кінець ІДІЛу, як діючого державного проекту, явно не знаменує його кінець як сутності. У багатьох районах, звільнених раніше від ІДІЛ, ця організація продовжує ефективно сіяти паніку малими та великими атаками. По всьому світові ІДІЛ залишається серйозною терористичною загрозою. Її вплив в Інтернеті є величезним і навряд чи може бути повністю подоланий. Ідеали угруповання як і раніше приваблюють певні верства суспільства, незалежно від того, чи причинами цього є розчарування встановленим порядком, пошук сенсу життя, перенесені кризові явища або сукупність цих факторів.

Проте все це аж ніяк не свідчить про стратегічну блискучість ІДІЛ. У статті виданню The Atlantic Чарлі Вінтер стверджує, що втрата Мосулу «вже давно було частиною глобального плану Ісламської держави». На думку автора, ІДІЛ планував поступитися цією територією ще починаючи з 2014 року.

Але чи насправді це так? Безумовно, протягом минулого року ІДІЛ намагався вирішити питання впливу групи на територію. Яскравим прикладом цього є виступ Абу Мухаммада аль-Аднані у травні 2016 року, який висміяв думку про те, що втрата Мосула, Ракки та лівійського міста Сирта означатиме кінець халіфату. Натомість Аднані стверджував, що єдиною справжньою поразкою буде небажання продовжувати боротьбу. У червні 2016 року інформаційний бюлетень ІДІЛу Аль-Наба висловлював подібні погляди.

Проте ця зміна настроїв відображає радше боротьбу за життєздатність, а не є геніальним, стратегічно продуманим кроком групи. Очевидно, що ІДІЛ міг передбачити ці втрати ще у 2014 році. Пам’ятаю гучні прогнози 2014 року про те, що багато, якщо не більшість, із сунітських районів, якими керує ІДІЛ в Іраку, ніколи не повернуться до іракського уряду. Деякі з цих аргументів ґрунтувалися на передбачуваному небажанні шиїтів брати участь у боях за області, які не є їхніми рідними містами. Це конкретне твердження навіть здобуло значний резонанс наприкінці 2015 року, коли французький професор Олів’є Рой заявив у New York Times у листопаді 2015 року, що «шиїти Іраку, незалежно від того, під яким тиском вони перебувають з боку Америки, здається, не готові помирати за те, щоб повернути Фаллуджа». Контроль за цим містом було відновлено кілька місяців потому завдяки активній участі шиїтських бійців.

Інші заявляли, що Іран зацікавлений у тому, щоб Ірак залишався державою-обрубком. Часто звучали проголошення «кінця Іраку». Тенденція передчасних висновків, яка базується на аналізі подій одного дня, збереглася і після 2014 року, коли ІДІЛ відновив контроль над Рамаді та Пальмірою, попри кампанію, проведену проти нього коаліцією. Інформація про те, що Ісламська держава виграла і активно укріплює свої позиції, швидко набрала обертів.

Якщо твердження про те, що Мосул та інші сунітські міста, підконтрольні ІДІЛу, навряд чи повернуться до іракського уряду, набувають такої популярності, то що змушує нас вірити у те, що ІДІЛ, який побудував свій імідж на підконтрольних територіях та здатності маніпулювати ідеологією, насправді не повірив у те, що має серйозний шанс втриматися у формі держави, навіть якщо й не зможе безкінечно розширюватися і захоплювати світ?

Фактично, припущення про те, що розквіт та занепад групи були наперед сплановані, розходиться з внутрішніми дебатами ІДІЛ щодо стратегії, яка особливо не розголошувалася в Інтернеті. Наприклад, Абу аль-Фарадж аль-Масрі, інакомислячий член ІДІЛу, який знаходився у Рацці і навіть мав зв’язки з Радою Шури, був радником Абу Бакру аль-Багдаді, вважав, що багато боїв, що веде організація, є безцільним знищенням її бійців. І це добре видно у випадку з Кобані. ІДІЛ намагався захопити малозначуще прикордонне сирійське місто лише для того, щоб продемонструвати супротив. Ці зусилля призвели до втрати сотні бойовиків та значної частини північного кордону з Туреччиною, яка до того часу забезпечувала доступ до військових товарів та іноземних новобранців. На думку Масрі, не можна ворогувати з усім світом, оскільки це знищило б халіфат у його зародженні. Так само, як пророк Мухаммед мав і не мусульманських союзників, так само ІДІЛ потребує не мусульманських союзників і укладення угод з не мусульманськими державами. Думка про альянси та домовленості з певними не мусульманськими союзниками, з’являється і в іншому внутрішньому тексті – «Принципах управління Ісламської держави».

Можна назвати ці ідеї нереалістичними, проте мало правдоподібно, що внутрішні дебати були продуманим прийомом у генеральному плані навмисної перемоги та поразки. Навіть незважаючи на те, що плани альянсу з не мусульманами ніколи не реалізувалися, ІДІЛ намагався пристосуватися до того, щоб вижити як суб’єкт, що контролює територію, а не просто розпочати епічну боротьбу, яка запам’яталася б на століття. Це передбачало проведення мобілізацій для захисту певних районах, скорочення вигод для бойовиків, переведення адміністративного персоналу на військові ролі у середині 2016 року та поступове обмеження доступу бійців та цивільного населення до Інтернету.

На міжнародній арені ІДІЛ так само адаптувався до проблем, з якими зіткнувся, відмовившись від моделі створення «провінцій» (вілаєтів). Останнє проголошення вілаєту за межами Сирії та Іраку відбулося на Кавказі у червні 2015 року і це при тому, що ІДІЛівські медіа рекламували свою присутність у таких країнах, як Бангладеш та Філіппіни. Масрі був противником проголошення провінцій на тій підставі, що не всі регіони мають сприятливу обстановку для процвітання державного проекту ІДІЛ. Але навіть Масрі був надто оптимістичним у цьому відношенні, вважаючи, що Лівія повинна бути одним місцем за межами Іраку та Сирії, де вілаєти можуть процвітати. На сьогоднішній день ІДІЛ не має офіційного територіального контролю над Лівією. Знову ж таки, ми бачимо процес, який намагається відповісти на виклики, з якими стикається ця група, а не щось заздалегідь сплановане.

Важливо реалістично дивитися на виклики, які кидає ІДІЛ у той час, коли його проект з державності зазнає краху. Усі розповіді про підйом та падіння групи можуть бути використані пропагандою як за, так і проти організації. Для критиків, які дивляться на ІДІЛ з точки зору ісламістів та джихадистів, ці факти свідчать про гарячковість, гіпертрофічне самолюбство та екстремізм ІДІЛу. Вони, швидше за все, цитуватимуть звернення Аднані до Бога у квітні 2014 року, коли він казав, що якщо його група є Хариджитами (раннє релігійно-політичне угрупування в ісламі), тоді основа держави повинна бути знищена, а її лідери мають померти (і справді, багато її лідерів загинуло). Для прихильників ІДІЛу, це зводитиметься до покарань від Бога та перегукуватиметься з поточною пропагандистською лінією групи.

Помилково приписувати ІДІЛ стратегічну блискучість, не визнаючи при цьому, що це об’єднання, яким керують люди, здатні до серйозних помилок. В іншому разі ми ризикуємо мимоволі стати пропагандистами групи.

Аймен Аль-Тамімі,
The Atlantic

Переклад з англійської Оксани Вергелес, для ІА ZIK

Редакція не завжди поділяє позицію авторів публікацій.
* Якщо Ви знайшли помилку в тексті новини, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter.
реклама
більше новин
2017-12-14 04:10:12