понеділок, 7 серпня, 2017, 9:47 Людина
Марко Р. Стех: Імперська Росія нещадно знищила небуденну творчу особистість Артема Веделя
Артем Ведель. Скульптор Михайло Грицюк
Артем Ведель. Скульптор Михайло Грицюк

На відміну від своїх земляків, Максима Березовського і Дмитра Бортнянського, третій основоположник класичної традиції українського хорового співу Артем Ведель не бажав будувати професійної кар’єри поза межами України. Навпаки, коли київський митрополит Самуїл Миславський вислав його до Москви вести хор московського генерал-губернатора, Ведель при одній із перших нагод попросив про звільнення з посади і повернувся до рідного Києва. Всупереч особистим інтересам і попри обмежені можливості для здобуття слави і матеріальних благ, він повністю зв’язав свою музичну діяльність з батьківщиною.

Поєднання Веделя з Україною виявлялася теж у дещо консервативній відданості рідній музичній традиції, насамперед київського хорового співу. На відміну від Березовського чи Бортнянського, замість взоруватися на італійську музику, він шукав модернізованих форм традиції українських хорових концертів ХVІІ і ХVІІІ ст. І цей підкреслений культурно-територіальний патріотизм після передчасної смерті Веделя викликав здогади дослідників, що в політичній сфері він теж займався якоюсь таємною антиімперською діяльністю, яка була причиною його ув’язнення і трагічної долі.

Сьогодні знаємо, що політикою Ведель не займався. Трагізм його долі відбиває радше глибинну антикультурність і антигуманність системи імперської Росії, яка з хворобливою підозрою ставилася до усього незвичного, непередбаченого царськими указами і в зародку намагалася нищити вияви самобутньої людської індивідуальності, – системи, яка, в самій своїй суті, заперечувала право індивіда на свободу думки і неповторну особистість.

Бо ким був цей нібито «злочинець», якого у віці 32 років ця система засудила на довічне ув’язнення та ще й на викреслила з історії культури свого народу на вічне забуття?

Артемій Ведельський (бо таке було його справжнє прізвище) був корінним киянином, сином різьбаря з київського іконописного цеху. Не збереглося жодне його зображення, але маємо свідчення, що був він особливо вродливим юнаком із променистими очима. Мав чудовий голос і був першорядним скрипалем, та ще й вирізнявся особливо витонченими манерами і надзвичайною скромністю.

Узагалі Артем Ведель здавався сучасникам людиною ніби «не зі світу цього». Привертав увагу надзвичайною лагідністю у ставленні до людей, аскетичним і високоморальним способом життя, відмовою шукати собі особистої користі, кар’єри, слави і матеріальних вигод. Приміром, коли був уже відомим композитором, український автономіст і щедрий меценат української культури Дмитро Трощинський як підтримку для Веделя дав йому за його літургію 300 рублів, – прирівнювались вартості багаторічної зарплати царського чиновника. Та Ведель роздав більшість грошей убогим, а сам надалі жив скромним, аскетичним життям.

Найактивнішим періодом творчості Веделя була половина 1790-х років, коли в Києві він працював хормейстром військового хору, з яким на якийсь час переїхав до Харкова. Але, коли на царський престол 1796 року зійшов Павло І, доля Веделя змінилася. Послідовно обмежуючи особисті й культурні свободи в імперії, 1797 року цар видав указ із забороною співати в церквах хорові концерти, та й узагалі співати чи грати там будь-яку музику, крім літургії. Це був особливий удар для культури України, де старовинна традиція хорових концертів і їх співу по церквах була основною формою музичного життя спільноти.

Зображення Артема Веделя. Фото: encyclopediaofukraine.com
Зображення Артема Веделя. Фото: encyclopediaofukraine.com

Позбавлений посади та й можливості виконувати свою музику, Ведель впав у глибоку депресію. Водночас серед людей зростав його авторитет як мало не святої людини з пророчими здібностями. Він вирішив відійти від світського життя, став монахом Києво-Печерської Лаври, але, вражений лицемірством і бездуховністю життя в монастирі, покинув його. І тоді в Лаврі знайшли книжку із записаною на її полях ніби рукою Веделя чудною запискою про те, що цар Павло був убивцею своєї матері Катерини ІІ, та що й він незабаром буде убитий. Відомий своєю мстивістю архімандрит Лаври Ієрофей Малицький звернувся до самого царя з проханням покарати вільнодумного і непокірного Веделя.

І цар не зволікав. Веделя визнали божевільним, арештували і ув’язнили в гамівному домі на Подолі, де в жорстоких умовах тримали як божевільних, так і злочинців. При тому цар наказав, що навіть якби Веделя вилікували, він і так до кінця своїх днів має залишитися в ув’язненні, а його твори заборонив. Вочевидь, царя нажахали слова про його причетність до смерті Катерини і пророцтво про його власну смерть. Та пророцтво скоро сповнилося. Павла вбили у 1801 році, а Ведель розповів про це в ув’язненні ще до того, які вістки дійшли до Києва. Та і наступник Павла, Олександр І не погодився на амністію, і лише декілька днів перед смертю приреченого композитора відпустили до дому його батька, де він помер під час молитви в саду. Йому був сорок один рік, при чому 9 останніх він жив в ув’язненні.

Отак антигуманна система імперії, що включала і казенну церковну ієрархію, яку ще цар Петро І за допомогою українця Теофана Прокоповича перетворив на частину імперської адміністрації, нещадно знищила небуденну творчу особистість, чиї моральні цінності, творчість та незвичні здібності самим фактом свого існування стали викликом бездушній і антикультурній бюрократичній машині.

Але цій імперській системі не вдалося викреслити з нашої культури і витіснити в забуття творчості Веделя. Майже сто років після його смерті, 1901 року зусиллями українських ентузіастів у Києві відбулася перша прилюдна лекція про його творчу спадщину, на якій хор під керівництвом Олександра Кошиця уперше за понад сто років виконав деякі твори Веделя. Кошиць був одним з перших дослідників і популяризаторів Веделя, а сьогодні цю працю, зупинену на десятиліття в СССР, продовжують музикознавці незалежної України. Найповніше на сьогодні видання вцілілих партитур Веделя видали нещодавно в Україні директор Камерного хору «Київ» Микола Гобдич та мистецтвознавець Тетяна Гусарчук.


Дух творчості та незвичайної особистості Артемія Веделя виявився сильнішим від лабет репресивної імперської машини. Та наш обов’язок у тому, щоб його творчість та особистість назавжди залишилися живою часткою нашої культурної самототожності.

Марко Роберт Стех,
для IA ZIK

Редакція не завжди поділяє позицію авторів публікацій.
* Якщо Ви знайшли помилку в тексті новини, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter.
реклама
більше новин
2017-12-14 04:09:14