понеділок, 7 серпня, 2017, 13:03 Людина
Колись нас згадуватимуть, як Січових стрільців, – боєць дивізії «Галичина»

Після поразки під Бродами 22 липня 1944 року бійці дивізії Ваффен-СС «Галичина», яким вдалось вціліти у котлі, отримали пожиттєве тавро «есесівця». Українські підпільники ставились до них упереджено, а радянська влада вважала зрадниками та бандитами. Одним із тих, хто відчув докори земляків та пройшов табори радянського режиму був і зв‘язківець дивізії Євген Кавич.

Про це йдеться у фільмі програми «Історична правда з Вахтангом Кіпіані» (щосуботи о 22:00 на телеканалі ZIK).

Навесні 1943 року відмінник Тернопілської гімназії Євген Кавич вирішує піти добровольцем до дивізії «Галичина», адже на той час хлопець уже був активним учасником «Просвіти».

«Хоч у гімназії було й заборонено займатися політикою, у нас там все бушувало, можна було знайти і різну літературу – гетьманську, мельниківську, бандерівську. Сильно вплинула поведінка більшовиків. Вони, тільки-но прийшли, почали все вивозити», – пригадує Євген.

Та й тоді, у розпал Другої світової війни, галичани мали не так й багато варіантів. Найперший – приєднатись до «хлопців з лісу». Але на той момент УПА тільки формувалась. Вони могли поїхати на примусові роботи до Німеччини або ж дочекатися радянської окупації і без вишколу і зброї – як це тоді практикували – відправитись на фронт. Через такі непривабливі перспективи чимало чоловіків обирають дивізію «Галичина».

Тож після десяти місяців вишколів у польському селі Гайделягер формування Євгена готується до свого першого бойового завдання.

«Ми спочатку думали, що їдемо до Івано-Франківська і ще два місяці там проходитимемо вишкіл. Але тут якраз більшовики зробили прорив під Бродами, тож нас перекинули туди», – розповідає Євген.

Відтак, дивізійники спочатку опиняються на другій лінії оборони. Та уже дуже швидко ворог підходить все ближче. Зв‘язківець Євген Кавич одним із перших довідується: їхнє формування в оточенні і відступати уже нема куди. 19 липня армійський корпус, до якого входила і дивізія, повністю оточили в районі Буська, Олеська та Золочева. Радянські війська вели щільні обстріли.

«Броди для дивізійників можна порівняти із Лисонею для Січових Стрільців. Там були катастрофічні втрати – 70-80 відсотків особового складу загинуло» – зазначає кандидат історичних наук Віталій Ляска .

Відтак, битва під Бродами, яка тривала до 22 липня, стає першим і чи не єдиним бойовим досвідом дивізії «Галичина». Розгромлюють дивізійників самі ж українці, тільки в іншій уніформі. Про те, що по той бік барикади – теж земляки, вояки просто не знали.

Тоді Євген Кавич із товаришами намагаються дістатися Волині і перейти до повстанців. Однак дорога виявилась непростою – на Тернопільщині вони натрапляють на радянських військових. Хлопці заздалегідь придумали легенду, що начебто, тікають із самої Німеччини. Євген Кавич представляється радянському офіцеру прізвищем своєї хрещеної матері – Красовський. Лейтенант у байку вірить, проте юнаків не відпускає, а веде їх у військкомат. Так колишні дивізійники вдруге стають добровольцями, та цього разу примусовими.

«Видали нам усе: мундир, красноармійські книжки, сухпайок на десять днів – і ніби будемо йти в армію. Однак одних відправили на фронт, а нас – 205 осіб – відділили, бо ми здавались підозрілими», – каже Євген.

А розпізнати дивізійників було дуже просто – чи не кожен мав під рукою спеціальне татуювання яке позначало групу крові вояка. Про цю смертельно небезпечну позначку Євген Кавич згадує лише у фільтраційному таборі. 

«Я її випалив папіросами – прикладав так, що аж шкварчало, потім навіть нариви були. То я це робив відразу у кількох місцях», – розповідає вояка.

Тож рани на руках, хлопець видає за чиряки. Таким чином своє дивізійне минуле йому вдається пронести у секреті через тисячі кілометрів. Та повернувшись додому, у 1948 році, за іронією долі, хлопця видають у рідному селі. Тож далі на нього чекають радянські табори, після яких дивізійники не матимуть змоги влаштуватися на роботу і все життя чутимуть докори від земляків.

«Та у мене ніколи не було такого, щоб шкодувати за чимось. Ми жили на переказах, на тих старих традиціях. Колись так само, як ми згадували про Січових Стрільців, гайдамаків чи Крути, згадуватимуть і про нас», – каже Євген Кавич.

* Якщо Ви знайшли помилку в тексті новини, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter.
реклама
більше новин
2017-08-24 07:57:21