вівторок, 18 липня, 2017, 9:57 Людина
Дитячі книги, які в одних викликають захоплення, а в інших – шок
Фото: litakcent.com
Фото: litakcent.com

Кожне покоління батьків має свої уявлення про те, що можна назвати гарною дитячою книжкою. Тому так цікаво спостерігати, як ці погляди дуже рідко збігаються в бабусь-дідусів та батьків, чи в батьків та дітей, чи в усіх одразу. А ще викликає здивування ситуація, коли дитячі книжки, які критикували в інших країнах нинішні дідусі й бабусі ще двадцять-тридцять років тому, нині викликають подив у сучасних українських батьків. Проте іноді ці часові зсуви світоглядних уявлень минають непомітно – і тоді діти отримують щось нове, не схоже на жодні уявлення багатьох сучасних дорослих про те, що слід читати в дитячому віці, тим паче, якщо йдеться про книжки, що вже давно стали класикою для багатьох дітей у світі. Та й не варто критикувати те, що вже покритиковано, з цікавістю перечитано та нагороджено й у що закохані тисячі дітей.

Вернер Ґольцварт, Вольф Ерльбрух «Про малого крота, який хотів дізнатися, хто наклав йому на голову»

Вернер Ґольцварт, Вольф Ерльбрух. Про малого крота, який хотів дізнатися, хто наклав йому на голову / Пер. з нім. О. Григоренко. – Чернівці: Чорні Вівці, 2017
Вернер Ґольцварт, Вольф Ерльбрух. Про малого крота, який хотів дізнатися, хто наклав йому на голову / Пер. з нім. О. Григоренко. – Чернівці: Чорні Вівці, 2017

Критика книжки «Про малого крота, який хотів дізнатися, хто наклав йому на голову» Вернера Ґольцварта та Вольфа Ерльбруха виглядає в нинішньому нашому часопросторі (з запізненням на одне покоління) так само, як виглядала би зла чаклунка, раптом запізнившись на хрестини Сплячої Красуні й прийшовши аж тоді, коли принц уже давно її поцілував.

Порівняння героя цієї книжки-картинки, крота (який теж прокидається і на першій же сторінці постає перед нами з красивим «тюрбаном» із чиєїсь какашки на голові) з красунею цілком зумисне. Книжка справді дуже гарна. Художник Вольф Ельбрух, знаний у світі ілюстратор багатьох неймовірних дитячих книжок, отримав цього року найпрестижнішу Меморіальну премію Астрід Ліндґрен. А історія Вернера Ґольцварта – не просто книжка про какашки (тему, яка не залишить байдужим жодну людину, хоч би скільки років їй було), тобто спровокує емоції: в когось захват, у когось – обурення. Вона, книжка, ще і про низку інших відчуттів, тем і питань.

«Про крота…» геніальна саме тим, що піймавши на гачок очікувано успішною в дітей темою, далі вона поводиться із малим читачем дуже мудро. По-перше, тому, що вишукано і правдиво подає інформацію, з якою діти не можуть не зіткнутися в житті, а дорослі не завжди готові дати вичерпну відповідь, якщо вони не лікарі чи біологи, а навіть якщо і лікарі з біологами, то все одно не завжди.

Також книжка – приклад для розуміння, що в будь-якій ситуації є можливість самостійно обрати, як реагувати. Справді, після того, як хтось наклав тобі на голову, можна зненавидіти світ і всіх причетних, можна спрямувати всю образу й агресію проти себе, а можна… дослідити ситуацію, залишаючись у межах самоповаги й поваги до інших, і врешті отримати новий досвід (ще й передати його читачам). А головне – розв’язати конфлікт розумно, без бійки й ненависті, природно й невимушено, залишаючись собою і не принижуючи інших. Рівновага й повага. Свобода вибору. А ще, хоч круть, хоч верть, це все ж таки дуже смішно. Браво, кроте!

Франц Голер, Ніколаус Гайдельбах «Велика книжка. Історії для дітей»

Франц Голер, Ніколаус Гайдельбах. Велика книжка. Історії для дітей / Пер. з нім Н. Ваховська. – Чернівці: Чорні Вівці, 2017
Франц Голер, Ніколаус Гайдельбах. Велика книжка. Історії для дітей / Пер. з нім Н. Ваховська. – Чернівці: Чорні Вівці, 2017

Які ж дорослі стереотипи дитячого читання може зруйнувати ця, на перший погляд, класична на вигляд книжка? Казки й картинки – усі мають бути задоволені, але… Франц Голер не пише казок і не пише лише для дітей. Його історії – для майбутніх дорослих.

У дітей, яким читаєш ці історії, округлюються очі й стає дуже спантеличений вигляд, бо вони починають тими очами дуже добре бачити все божевілля, яке повсякчас творять дорослі з найсерйознішими виразами на обличчях. Навіть коли вже й самі стануть дорослими, то мають цього не забути. Бо нічого так не спантеличує дітей, як те, що дитяча книжка, написана дорослим, починає говорити з ними відверто про справді цікаві речі. Наприклад, про те, що іноді краще розмовляти з каштаном, який радий розмові, ніж із людиною, яка тебе ніколи не слухає. Або що варто бути дурною лавинкою, яка котиться вгору, якщо цим ти врятуєш комусь життя. Або що можна залишитися справжнім героєм, який здолав дракона, отримуючи задоволення від прання пелюшок і годування дітей, поки твоя дружина-принцеса лікує пацієнтів, бо вона лікарка-вухогорлоніс. Або що війни можна зупиняти за допомогою морських свинок, шоколаду й бананів. А справжнім одкровенням, коли очі стають іще більшими, виявляється істина, що всі сопуть, навіть Ісус Христос. І ті великі очі, а потім ще й несамовитий регіт руйнують стереотипи про причесані дитячі казки без неочікуваних сумних фіналів та зміни поглядів на все стале й навіки завмерле, на те, що, на думку дорослих, має подобатися дітям у книжках.

А якщо дорослий і дитина разом дивуються і регочуть над однією й тією самою книжкою, то від жодних стереотипів, що сортують читачів за віком чи почуттям гумору, і мокрого місця не залишається.

Фанні Брітт, Ізабель Арсено «Джейн, лисиця і я»

Фанні Брітт, Ізабель Арсено. Джейн, лисиця і я / Пер. з англ. Н. Якубовська. – Харків: Віват, 2017
Фанні Брітт, Ізабель Арсено. Джейн, лисиця і я / Пер. з англ. Н. Якубовська. – Харків: Віват, 2017

Дорослі стереотипи книжок для підлітків, які зараз з’являються в перекладах і які навіть пишуть українські автори, охоплюють непорозуміння з навколишнім світом, кохання або його трагічну відсутність, образи і кпини у школі, скандали з батьками, складність подальших виборів у житті тощо. Такі теми цілком укладаються у реалії підліткового життя і викликають зацікавленість у читачів цільового віку. Що ж тут можна зламати так, щоб не відштовхнути читацьку аудиторію? Один із найважливіших стереотипів про те, що така література непотрібна, ламають уже досить активно. Але що змінили в підході до підліткової книжки авторка та ілюстраторка «Джейн, лисиця і я»?

Однією з найсильніших переваг книжки є ідея зробити її у форматі графічного роману, коміксу. Книжкою, у якій ілюстрації не частково доповнюють текст, а цілком на рівних відтворюють реальність історії, надаючи її більш об’ємних і наскрізних сенсів. Мабуть, це один із найсильніших прийомів для руйнування стереотипів підліткового читання, яким скористалися автори «Джейн..» для визнання у світі. А читачі для себе відкрили привабливість естетичного формату, адже попри всю стереотипність підліткової схильності до брутальності, краса нікого й ніколи не залишила байдужими.

Цікавим також є те, що, хоч у книжках для підлітків часто трапляється фонове відсилання до героїв класичних творів, із життям яких себе порівнюють головні герої, у творі «Джейн, лисиця і я» навіть цей момент подано по-іншому: не через розв’язування етичних питань чи стосунки, а через колір, настрій, відчуття. Тобто підліткова книжка, яка виходить за межі буквальності й намагається створити простір для уяви, дає можливість увійти в переживання ще однієї «білої ворони», як за лаштунки, робить це вишукано і делікатно, підводить підлітковість до рівня екзистенціального стану, чим також дає інструмент розв’язання проблем. І досить діючий інструмент. Тому що зазвичай достатньо порозумітися з темрявою в самих собі, щоб і навколо засяяло сонце. А проблем у головної героїні Елен вистачає. Але є Джейн Ейр, мужня і цільна особистість, постає їй раптовою помічницею. Так, жіночій роман простягає руку підлітковій книжці.

Пані-супергерой із вікторіанської Англії надихає її знаходити свої ідентичності, а зустріч лисички в лісі, замість хлопця (наче поява хлопця розв’язує всі проблеми), яскравим штрихом додає світу Елен краси й кольору. Підлітки люблять труднощі та готичність, а якщо додати до готичності і труднощів ще краси і класики – то можна зробити дуже сучасну історію, яка захопить і виведе у площину зовсім іншого сприйняття підлітковості й дасть змогу впоратися зі своїм життям. Намалювати його яскравими кольорами і нарешті сказати вголос: «Я художник, я так бачу!».

Аліна Штефан,
«ЛітАкцент»

Редакція не завжди поділяє позицію авторів публікацій.
* Якщо Ви знайшли помилку в тексті новини, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter.
реклама
більше новин
2017-08-19 04:44:44