середа, 12 липня, 2017, 9:09 Людина
Декан Львівської бізнес-школи УКУ: Кожна мама мусить бути менеджером
Декан і засновник Львівської бізнес-школи Українського католицького університету Софія Опацька. Фото: Lvbs.com.ua
Декан і засновник Львівської бізнес-школи Українського католицького університету Софія Опацька. Фото: Lvbs.com.ua

Розмова для тих, кого цікавить людський досвід у вирішенні складних проблем, подоланні труднощів, полагодженні особистісних стосунків в соціумі, відтак – спосіб організації власного життя, дозвілля тощо. Тобто, все, що, мов пазли, складається у загальне поняття особистості, самодостатньої людини, людини успіху.

Про це та інше – в інтерв’ю з деканом і засновником Львівської бізнес-школ Українського католицького університету Софією Опацькою.

«Мені видається, що ми живемо серед фантастичного часу»

– Пані Софіє, як ви особисто сприймаєте наш з вами час? Які внутрішні рефлексії він будить у вас, чим він відрізнятиметься від інших часів?

– Мені видається, що ми живемо серед фантастичного часу. Він однозначно відрізняється від того, що був 20-30 років тому. Ось кілька прикладів. Ми зараз з вами розмовляємо. Тобто наша бесіда – віч-на-віч. Але ми можемо увімкнути смартфон, – і наш діалог стане публічним, почне «жити» у мережі. Отримувати відгуки, коментарі… І так може відбуватися у будь-якому місці планети. Бізнес можна робити, не виходячи з офісів, спілкуючись з партнерами через скайп чи інші засоби телекомунікації. Світ стає доступним, пласким.

Ще одне, – ми стали набагато мобільнішими. Чи можна було сто літ тому уявити, що настільки легко можна пересуватися між континентами? Не важливо, подорожуючи чи працюючи…

На мою думку, отакі тенденції, зміни, які відбуваються, додають нових вимірів нашому життю і нашим можливостям. І нашому спіху…

– Чимало наших з вами сучасників розглядають цей період як шанс. Однак є й такі, хто ладен опустити руки, киваючи на «зраду», «погану владу» тощо. Які аргументи можете використати, аби переконати останніх?

– Мені видається, що першочергово ми мусимо усвідомити таку парадигму: зміни, через пласкість і доступність світу, про які я вже казала, будуть постійними. Ми легко здобуваємо інформацію, оперуємо новинами, які надходять звідусіль, фактично он-лайн. І попри нові можливості, ми стаємо вразливішими. Зрозумівши невідворотність змін, ти можеш або налаштуватися на те, що слід бути «ок» у такому стані, або ж уникатимеш змін. Але в оцьому випадкові – уникнення змін, – ми маємо знати, що вони нам важче даватимуться, тим гірше ми розумітимемо, як можна жити далі.

З приводу аргументів для людей, які керуються поняттями «зради»… Мені дещо важко з такими людьми, – скажу відверто. Бо я за натурою оптимістична, активна людина. Я завжди шукаю, чого можна навчитися у кризовій ситуації, щоб наступного разу вести себе по-іншому. На будь-яку негативну ситуацію я прагну дивитися з іншої точки зору. Тому мені складно переконувати песимістів. І, думаю, що зараз я на це не дуже витрачаю свій час.

– Нині маємо справу з кризою в країні. Видається, на всіх рівнях. Я розумію, що у бізнесі для цього є кризові менеджери, але, видається, що кожен менеджер у тій чи іншій мірі має вміти вирішувати схожу проблему. Чи є у вас бачення виходу із загальної ситуації, якісь концептуальні речі, що їх варто було б зробити?

– Те, що я оптиміст, аж ніяк не означає того, що мене не болить те, що відбувається навколо. І справді є багато речей, які не надто подобаються.

Скажу про дві, які є неймовірно важливими для України. Перша, – те, чого ми не хотіли робити, не робили, не інвестували фактично 25 років. Наша освіта. Вона мені близька, і я розумію, що це – гра на дуже довгу дистанцію. Непопулярна річ для змін, непопулярна для досягнення швидких результатів. Тому її завжди відкладали на потім. Був період коли я часто використовувала тезу про те, що ми мусимо дуже багато інвестувати в армію, бо ми не інвестували свого часу в нашу освіту. Якщо було б інакше, якщо б ми вкладали в освіту більше, і не тільки матеріально, але й на світоглядному рівні, то ми б зараз набагато менше витрачалися на оборону.

І друга річ. Я належу до людей, які вірять у конкуренцію, у те, що вона завжди створює можливість для кращого: продуктів, сервісів, послуг. Тому в країні вкрай необхідна дерегуляція. Складне поняття, однак без нього ніяк. Держава має якомога менше втручатися у бізнес, у конкуренцію, відпускати їх. Це дуже прискорить підприємницький дух, і ті, хто насправді є підприємливими, вони точно себе зреалізують.

«Багатьом лідерам дуже бракує характеру»

– Одна з програм вашої бізнес-школи називається «Успіх. Лідерство. Натхнення». Давайте по кроках поговоримо про це. Отже, що таке успіх для вас особисто? Чи є у вас універсальна формула успіху?

– Не думаю, що я маю якусь формулу (сміється). Натомість, я гадаю, що успіх – це ситуація, у якій ти можеш принести якусь користь іншим. Якщо ти своєю працею, – сам або в команді – можеш подарувати якусь нову, важливу цінність для людей, які тебе оточують. Це може виглядати по-різному, але саме це у мене народжує відчуття: ось успіх.

Пане Софіє, успіх і лідерство – чи тотожні ці поняття? Зрозуміло, що лідер мусить бути успішним, але чи кожна успішна людина приречена на лідерство?

– Я дещо по-іншому відповім на ваше запитання. Скористаюся власними знаннями у бізнесі (сміється). У Бізнес-школі маємо Центр лідерства. Так ось, разом ми працюємо там із концепцією, яка народилася після кризи 2008 року. Ця концепція народилася у Канаді. Там дослідники дійшли висновку, що феномен лідерства дуже часто невіддільний від поняття компетентностей, тобто того, що ми вміємо робити. У бізнесі якраз з компетентностями все ок. Але багатьом лідерам у 2008 році (і на мою думку, й досі) дуже бракувало характеру. Характер передбачає можливість приймати відповідальні рішення, рішення, співзвучні з тобою, з твоїми цінностями. Він допомагає тобі реалізуватися як лідерові.

А поруч з компетентностями, характером є й третя річ – відданість. Можливо, навіть жертовність. У нас це слово несе, – ну, не те що негативну конотацію, – але доволі складну. Але насправді, якщо ти жертовно працюєш, то саме тоді ти можеш стати людиною, яка асоціюється з лідерством.

Отже, три речі: компетентність, характер і жертовність.

– І про натхнення. Для мене особисто найоптимальнішою була і є ситуація, коли я професійно займаюся справою, яка рівно ж є і моїм хобі. А ваше натхнення – у чому воно?

– Я з вами погоджуюся. Скажу навіть більше. Зараз часто дискутують довкола поняттям балансу роботи і життя. Я не дуже знаю, що це. Бо якщо ти робиш справу, яка дійсно тобі подобається, додає тобі задоволення і натхнення, – то це і є насправді життям. Я розумію, що є якась більш персональна частина життя, але тим не менш… Зараз ці межі настільки розмиваються, – і в часових, і в просторових поняттях, – що годі зрозуміти, де робота, а де хобі…

«Йдеться про уміння нічого не робити»

– Пані Софіє, вам доводиться працювати з молоддю. Кажуть, вона інша. Зрештою, вона не може бути не «іншою». У чому принципова різниця між нинішніми, скажімо, сорокалітніми, і молоддю, яка приходить у бізнес-школу УКУ?

– Не просте питання. Довкола цих проблем можна довго говорити. Однак… У цьому контексті мені дуже подобається відео Саймона Сінека (творець концепції «золотого кільця» – Ред.) про покоління «міленіалів», тобто про покоління, про яке запитуєте ви. Дуже раджу всім його подивитися, бо там дуже вправно пояснено, чому молоді люди є такими, якими вони є.

Я ж зупинюся лише на одній речі. Ми зараз починаємо звикати до того, що все має відбуватися швидко. Ми не маємо терпіння. І це стосується всіх, бо я думаю, що коли нам було 20, то ми мали більше терпіння. У нас не було смартфона, який можна увімкнути тоді, коли нам стає трішки нудно… Ми не мали можливостей спілкуватися зі всіма. Я пригадую, що у студентські роки мусила шукати монетку, аби з автомата набрати потрібну мені людину. О, не було навіть карток.

Швидкість, з одного боку, є добре. З іншого ж, створює виклики. І питання: наскільки молоді люди готові з цими викликами упоратися? Знаєте, нині батькам радять виховувати дітей так, щоб вони вміли… нудьгувати. Бо коли нічого не відбувається, наші діти не знають, що з собою робити. Тобто йдеться про уміння нічого не робити.

Звідси й важливість для молодих людей розвивати у собі терпіння, вміння очікувати. І якщо ці риси будуть присутніми на додачу до всіх прекрасних можливостей, якими вони вже володіють, – вони стануть неперевершеними.

Колись ви, відповідаючи на запитання, уклали в один рядок поняття «менеджер» і «мама». Цікаво, чи можливі обидва амплуа нарізно?

– Кожна мама мусить бути менеджером (сміється). Усвідомлює вона це чи ні… Особливо, коли вона хоче мати повноцінне життя. Але навіть коли мати на увазі лише виховання дітей, то, врешті-решт, мусиш управляти дітьми, що вже є менеджментом (сміється), своїм і їхнім часом, мусиш організовувати, делегувати, планувати, контролювати… Усі функції менеджменту є абсолютно присутні у будь-якої мами.

– І традиційно насамкінець хочу запитати вас про мрії. Чи є вони у декана Софії Опацької, і про що вони?

– Це дуже гарне і дуже непросте запитання. Певно, я буду думати над ним довго і після нашої розмови. Бо мої мрії пов’язані з моїми дітьми. Я б хотіла, щоб вони у житті мали можливість вибору. У широкому розумінні. Щоб вони мали вибір, де їм навчатися, де жити, куди подорожувати. Тобто, щоб вони мали вибір взагалі. Але щоб вони і вміли робити цей вибір. Бо будь-яке право вибору передбачає і відповідальність. І мені дуже хочеться, щоб вони чітко розуміли це.

- Щиро вдячний за цю чудову бесіду.

Розмовляв Ігор Гулик,
для IA ZIK

Довідка.

Софія Опацька

Здобула вищу освіту у Львівському університеті імені Івана Франка за спеціальністю »Міжнародні економічні відносини», потім захистила кандидатську дисертацію з менеджменту та розвитку людського капіталу. Пройшла програми підготовки керівних кадрів у the University of Michigan Business School (США), IEDC (Словенія), China Europe Internaitonal Business School, Wharton Business School (США), Hong Kong University of Science and Technology, та стажування в компанії Inno Space (Данія) та у Варшавській школі економіки (Польща). Софія Опацька є засновником та куратором проекту Global Shapers у Львові, а також членом дорадчої ради центру Емаус.

У 2001-2004 рр. працювала директором програм МВА Львівського інституту менеджменту. З 2004 до 2007 – директором програм MBA в Києво-Могилянській бізнес-школі, і взяла участь у процесі розробки та запуску тут програми Presidents MBA. У 2007 році працювала над створенням системи навчання та розвитку працівників у ВАТ «Концерн Галнафтогаз». У січні 2008 Софія Опацька стала деканом і засновником Львівської бізнес-школу УКУ і очолює її досі.

Редакція не завжди поділяє позицію авторів публікацій.
* Якщо Ви знайшли помилку в тексті новини, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter.
реклама
більше новин
2017-09-24 15:09:17