вівторок, 20 червня, 2017, 11:03 Людина
Що ми робимо з власним життям
Анничка Королишин
письменниця, пластова виховниця

Колись давно, в іншому світі, поміж горами, понад рікою, в оточенні довірливих хлопчачих оченят було складено чотиривірш, який накладався на мелодію не будь-яку, а самого аркана.

Гей-на-Чорно-горі
На-ви-сокі-гори
Грає ми трем-бі-та
По цілому сві-ту
Грає ми до ра-на грає ми арка-на...

Усе швидше й швидше виспівували ми, линучи в танці навколо вогнища, все шаленішим ставав темп, аж затинало подих і слова злітали над полум’ям, немов іскри, і гасли десь високо, поза вершинами.

А тоді повертали коло навспак, віддихуючись, приходячи до тями ще два-три рази повторювали ті слова вже повільніше, чіткіше.

Лише у тому довірливому хлопчачому товаристві малих пластунів могла я також стати до танцю. Бо у дорослому світі жінці в аркан зась, танець чоловічий.

Думаєте, це веселий буйний настрій навів на таку згадку?

Та ні, навпаки. Стати б у це шалене коло, затоптати, заморочити невідступний смуток, що його пригорщами зсуває на голову світ щодня, і нема на то ради.

Що ми робимо з власним життям.

З цим даром, якого ми не просили. З цим невідомим, незвіданим, неминучим, на яке ми приречені. Що з нами відбувається на відрізку від точки Н/народження до точки С/смерть.

Щось же відбувається.

Чи – ні.

Чи людські життя за тисячі літ утворили для себе перехрещеннями і плутаниною такий гордіїв вузол, що його розв’язати неможливо. А тому ріжуть по живому, найперше ті, хто задихається в зашморгах поневолення.

Але, кажуть, що той вузол не різали, насправді. Був він зав’язаний навколо дишла від колісниці. Вийняли дишло – вузол розпався сам.

Навколо чого ми самі себе зав’язуємо.

Що треба вийняти з осердя нашого життя, щоб ми звільнилися.

Бачите, це не питання. Лише думки. Бо на питання, зазвичай, людина намагається відповісти. А тут... хочеться щоб заграла ми трембіта на високі гори.

А то ще не час...

Згадалося: називався наш гурт «Опришки».

Була у нас посвята. І слова її склалися тоді такі:

«Оце я перед тобов стою.
А ти передо мнов сидиш.
Аби с так сидів ґаздов на свої рідні земли.
Аби с мав силу її захистити.
Аби с мав мудрість її зрозуміти.
Аби с мав любов і умів добро навколо себе творити.
Посвячую тебе в Опришки.
Їж свій хліб і не зазіхай на чужий».

Може, якісь відповіді, направду, давно вже знайдені.

Редакція не несе відповідальності за думку, яку автори висловлюють у блогах на сторінках ZIK.UA.
* Якщо Ви знайшли помилку в тексті новини, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter.
реклама
більше новин
2017-12-16 20:35:38