середа, 14 червня, 2017, 11:57 Людина
В теплих обіймах океану у Занзібарі
Олександр Масляник
журналіст, літератор
  • Танзанійський острів Занзібар. Фото: Олександр Масляник
  • Танзанійський острів Занзібар. Фото: Олександр Масляник
  • Танзанійський острів Занзібар. Фото: Олександр Масляник
  • Танзанійський острів Занзібар. Фото: Олександр Масляник
  • Танзанійський острів Занзібар. Фото: Олександр Масляник
  • Танзанійський острів Занзібар. Фото: Олександр Масляник
  • Танзанійський острів Занзібар. Фото: Олександр Масляник
  • Танзанійський острів Занзібар. Фото: Олександр Масляник
  • Танзанійський острів Занзібар. Фото: Олександр Масляник

Несподіване десятиденне журналістське відрядження в Африку на оспіваний поетами танзанійський острів Занзібар, як завше, додало до мого бекґраунду чимало свіжих та яскравих вражень і покликало до більш глибокого вивчення історії і культури чорного континенту. Кількадесят нових знайомців, багатогодинні розмови за філіжанкою запашної кави (тут вирощують знамениту робусту), щоденні поїздки островом, селами й містами витворили стале уявлення про гостинних занзібарців – відкритих, щиросердечних, безмежно добрих, достоту як гуцули на своїх високих полонинах.

Мене ні на мить не покидало відчуття планетарної єдності чорної і білої рас, не раз ловив себе на гадці, що вони, танзанійці, чимось дуже схожі до українців, а найперш до верховинців. Чим саме? Відповідь знайшов у невеликому селі Нунгві на півночі Занзібару – тут з двома тамтешніми добровільними провідниками (Соломоном і Рафаелем) обстежували давнє поселення й вели мову про культурні надбання острів’ян. На моє прохання пояснити певні незрозумілі мені ментальні моменти молоді африканці гордо відповіли: «Така наша традиція. Це наша культура!».

Упродовж усього часу перебування на африканському континенті чув я оце просте, однак з глибинним підтекстом тлумачення: «Це наша традиція». Мовилося як аксіома, що не потребує доказів. Ані крихти сумнівів, ба більше – гордість за власну самобутню культуру, фольклор, обрядовість, пісні і танці (здебільшого ритуальні).

За десятки тисяч кілометрів у загубленому посеред джунглів поселенні я отримав підтвердження власним, сформованим десятиліттями імперативам: нація сильна лише тоді, коли в фундамент свого національного дому кладе найміцніший й непідвладний руйнації часом матеріал – вірність і відданість традиціям, неперервну тяглість історичної пам’яті, знакові духовні маркери.

Це моя друга поїздка в Африку, уперше був тут на острові Кабо Верде. І от – Занзібар…

Найгарніший архіпелаг Індійського океану, відпочинок для любителів релаксу та екзотики. Бананові і кокосові пальми, мангрові дерева, білосніжні пляжі, найчистіші прибережні хвилі, коралові рифи, неповторні краєвиди... Тут фізично відчуваєш тривке плетиво століть, а колонізатори – ассирійці, єгиптяни, фінікійці, індуси, китайці, перси, португальці, араби, голландці і британці – усі вони залишили по собі надзвичайно багату культурну спадщину і строкату історію.

З історії: перші звістки про архіпелаг датуються X століттям, коли тут з’явилися перси з Ширазу, які й принесли на Занзібар іслам. На даний час мусульмани складають до 90% населення, решта – послідовники африканських язичницьких культів і християни. У середньовіччі на Занзибарі розгорнулася торгівля невільниками, яких ловили в африканських джунглях. З часом работоргівля зосередилася у руках торговців з Оману, які склали ядро місцевої аристократії. У XVI столітті Занзибар входив до складу колоніальних володінь Португалії, у XVIІІ – Британії.

На початку 1964 року британський уряд передав Занзібар арабському султанові, і вже через тиждень Занзібар було проголошено незалежною державою. У 1964 р. влада Занзібару і Танганьїки підписали угоду про створення єдиної держави – Танзанії (назву складено з перших трьох літер слів «Танганьїка» і «Занзибар»). Населення країни – 47 мільйонів. Архіпелаг Занзібар є напівавтономією у складі Танзанії, має власний прапор, парламент, а також свого президента. З листопада 2010 року – Алі Мохамед Шейн (до речі, вчився в Одесі).

Найбільші острови – Пемба і Унгуджа (останній у побуті називають Занзібаром). Клімат субекваторіальний, теплий і дуже вологий.

Щоб потрапити сюди зі Львова, треба усю ніч потягом їхати до Києва, далі у Жулянах сісти на Боїнг компанії Fly Dubai і п’ять годин летіти в Дубай, тут почекати п’ять годин, щоб знову летіти п’ять годин до Занзібару. Отож, у дорозі – добу, подолати треба 11 тисяч кілометрів (в обидві сторони – 22 000). Звісно, летіти треба лоукостом, це суттєво здешевить подорож. Однак такі виснажливі мандри будуть винагороджені яскравими незабутніми враженнями.

Занзібар вчаровує! У теплих обіймах Індійського океану…

Неймовірна природа, казкові пляжі, гарна погода, доброзичливі й гостинні місцеві жителі, цікаві екскурсії, затишні готелі, справжня екзотика – оце й є загублений в Індійському океані архіпелаг! А ще – навдивовижу добрі люди, які при зустрічі замість вітань кажуть «Hakuna matata!» (Акуна матата!), себто, «Без проблем, не переймайся!».

«Hakuna matata!» – це гасло на щодень, тут треба забувати про усі проблеми і насолоджуватись чарівною природою і ласкавим океаном. І робити це pole-pole, тобто не поспішаючи. Karibu! – вітаємо на Занзібарі! Asante sana! – щиро дякуємо, що приїхали до нас. Їх милозвучна, повна твердих голосних звуків мова суахілі чимось подібна до нашої солов’їної…

Оминути Кам’яне Місто (Stone Town) – означає марно їхати на острів. Різьблені двері до будинків – одна з фішок. Окрім них, в Стоун Таун викликає інтерес палац одного з колишніх султанів Занзібару, який отримав народну назву Бейт-аль-Аджаб – «Будинок чудес» (House of Wonders). Він приваблює в основному зовнішнім виглядом, а «дивами» на момент його будівлі були ліфт, водопровідний кран, електричні лампочки. У Кам’яному Місті обов’язково варто подивитися перські лазні, музей, розташований у палаці, мечеть Малінді, храм Шакті. Тут серед місцевих парсів народився найзнаменитіший уродженець Занзибару Фарох Бульсара (Farrokh Bulsara), у всьому світі знаний як Фредді Меркюрі.

Ви були на Сейшелах, бачили великих черепах? Ні? Після Занзібару летіти на Сейшели вже нема потреби – тут на симпатичному острівці, де раніше існували в’язниця і лічниця для хворих жовтою лихоманкою, живуть собі дві сотні великих черепах. Острів так і називається – Prison Island. Звідси дерев’яними човнами під великим парусом потрапите на інші острови в океані, де серед рифів побачите коралових рибок (риба-клоун, риба-папуга, барракуда, боніто – лише деякі з них). Тут подадуть смажених лобстерів, лангустів, крабів, креветок, екзотичні океанічні дари – sea food!

Занзібар відомий як один з найбільших експортерів спецій. Що тут тільки не вирощують! Кориця, ваніль, гвоздика, мускатний горіх, імбир, кава, кардамон, перець та десятки інших спецій…

Дайвінг на Занзібарі по праву вважається одним з кращих в світі. Майже весь архіпелаг оточений кораловими рифами і кришталево чистою океанської водою з живописною підводною флорою і фауною. Занзібар повністю безпечний для здоров’я туристів, тому щеплення від тропічних хвороб не потрібні: тут повністю знищено муху цеце.

Цікавинки

  • Острів розташований південніше екватора, однак спеку європейці витримують: влітку температура повітря вдень у середньому +30 +32, вночі +24 +25. Температура океанічної води біля берегів + 24+26, тобто для відпочинку з листопада по березень тут райське містечко. Період дощів – з березня по травень і з вересня по листопад.
  • Рекламу шоколадки Баунті знімали саме тут. На тутешніх пляжах білий пісок, ніжний і м’який, мов пудра.
  • Тут нема галасливих аквапарків з водними гірками, гідроциклів, катамаранів, однак особливість східних пляжів – припливи і відливи. Океан може «втекти» від берега майже на 5 кілометрів
  • Популярні пляжі Понгве, Кендви, Уроа, Джамбіани, Нунгви, Кивенгави, Чваки.

Занзібар – природній заповідник, тут ростуть мангрові дерева, фінікові пальми, десятки різних ліан і сотні інших дивовижних рослин.

Тваринний світ унікальний – від яскравих ящірок до галасливих птахів, багато з яких дуже рідкісні і живуть тільки на Занзібарі. Серед них плямисті голуби з червоним опіренням, птах-носоріг, тукани Фішера, всього 47 видів. Бачили ми колобусів – милих мавпочок, що живуть у лісі Джозани, це також ареал для макак, леопардів, антилоп, летючих собак, кобр, чорну і зелену мамбу, укус яких смертельний.

У тутешніх кафе і ресторанах готують смачно, а страви місцевої кухня – пальчики оближеш! Найпоширеніше на Занзібарі страва – рис пілау, який їдять з салатом з порею. Варто спробувати і сорпотель (тушковані з приправами свинина, яловичі язик, серце, печінка), кашу угали, салат мчича, лобстерів, омарів, рибу і м’ясо, приготовані незвичайним способом з додаванням спецій у найфантастичніших сполученнях. А рибний суп – просто унікальний!

Тутешні готелі забезпечують відпочинок на європейському рівні, розташовані вздовж усієї берегової лінії. Ми мешкали у готелях Azao Resort, Spice Island, Royal Cliff Zanzibar (villa), Nur Beach Resort, Smiles Beach Hotel, Особливо вразив своїми розкішними достоту королівськими апартаментами Royal Cliff Zanzibar.

На Занзібарі крадіїв майже нема. Тут усі говорять англійською; гроші міняти потрібно тільки в офіційних закладах (банк, готель, аеропорт); оплату кредитками приймають лише в деяких готелях і магазинах, готівку не видають; воду з кранів не можна пити; екзотичних сувенірів не бракує, везуть спеції, одяг, картини, вироби, ювелірні вироби, а особливо цінується танзинит.

Десять днів промайнули, мов одна мить. Отож, не сумнівайтесь, пакуйте валізи і – в Занзібар!

Редакція не несе відповідальності за думку, яку автори висловлюють у блогах на сторінках ZIK.UA.
* Якщо Ви знайшли помилку в тексті новини, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter.
реклама
більше новин
2017-09-23 14:08:54