субота, 20 травня, 2017, 7:21 Людина
Генна пам’ять: Війна кардинально змінила жителів Донбасу, – Степова

Пам’ятайте – російське вбиває, а війна просто змінює людей. І там, на Донбасі, давно не йде війна за територію або людей, там йде війна за кожного з нас, за Україну між людьми і нелюдами.

Про це пише Олена Степова юрист на сайті Інформатор.

Ви знаєте, я зараз напишу те, з чим, мабуть, і, напевно, правильно, не погодяться біологи, генетики, хіміки і біофізики: війна змінює людей.

Не просто морально, ментально, психологічно, але і фізично, і навіть на клітинному рівні. Я не знаю чому, просто відчула це на собі. Як від страху, постійного підвищеного адреналіну, закипає кров, змінюється твій запах, звички.

Всередині тебе прокидається щось нове, що розкриває тебе, шепоче тобі нові правила життя. Коли ми з чоловіком побачили в нашому місті триколори і перекошений ненавистю натовп кричить «Путін прийде-порядок наведе», ми раптом згадали все.

Цю війну, розкуркулення, голод, доноси, розстріли, грабежі, моральних покидьків, які ще вчора були твоїми милими сусідами, а стали поліцаями і комендантами. Я не знаю, як це сталося і чому, але переживши окупацію, побачивши війну, вдихнувши її гар, я з упевненістю можу сказати – війна змінює людей. Вона розкриває генний код, змінює кров і запах, поведінку і думки. І ось вже вчорашній шахтар згадує, по мимо його волі, згадує, що він спадкоємець НКВД, він згадує, як грабував будинки, як розстрілював, як вбивав, його очі наповнюються кров’ю, а язик жадібно облизує губи у спразі. Жадобі крові.

Подивіться на Росію. Вони всі радіють 1937 року, боготворять Сталіна, прагнуть розстрілів, таборів і повторення війни. Чому? Сильне питання, чи не так? Чому всі ці люди впевнені, що розстрілювати і охороняти табори будуть вони, і війну повторять, виживши і розграбувавши захоплені міста, і їх не торкнеться смерть, поранення, і втрати?

Відповідь лежить на поверхні: більшість з них нащадки тих, хто розстрілював, допитував, писав доноси, гнав прикладами людей в концтабори. Ті, хто вбивав дали своє потомство і воно, відчувши запах крові, запах війни, згадало свої гени. Так, це горезвісна, оспорювана всіма генна пам’ять.

Блокадники Ленінграда пам’ятають, розумієте, пам’ятають смак м’яса поїдаючого їх дідами співвітчизників, смак мертвого, живого, але людського м’яса. А охоронці концтаборів пам’ятають свою перевагу над полоненими. «Загранотрядчики» люблять стріляти в спину. Нквсівці пам’ятають, як це солодко – катувати. Донощики насолоджуються пам’яттю доносів. А медсестри Валаама знають, як це гидливо витирати руки, морщити носик від гноячого тіла, зневажати і залишати без уваги «самовари товариша Сталіна»- інвалідів, згноєних в закритих таборах північних островів.

Росіяни або носії російського гена ненавидять. Просто ненавидять, навіть не розуміючи, кого і за що. Це десь глибоко в них, це їх генна пам’ять. Вони можуть вбивати тварин, катувати слабких. Саме серед громадян РФ і проросійськи налаштованих громадян, різних країн, розкиданих по світу найбільше вбивць, шкуродерів, гвалтівників, аморальних і деструктивних елементів. Пам’ять!

Питання крові – найскладніші питання у світі! І якщо б розпитати деяких прабабусь і особливо тих з них, що користувалися репутацією смиренниць, найдивовижніші таємниці відкрилися б, шановна Маргарита Миколаївна. Я нітрохи не погрішу, якщо, кажучи про це, згадаю про химерно тасовану колоду карт. Є речі, в яких абсолютно недійсні ні станові перегородки, ні навіть кордони між державами. (Коров’єв Маргариті)».

Ось вони, носії гена, що вижили, переможці та володарі, спадкоємці кривавої спадщини совка, і думають, що війна це свято, свято влади, сили і мародерства. Коли їх вбивають, вони навіть губляться. Я бачила цю розгубленість.

Як-то (я про це писала) в селі Ровеньківського району влітку 2014 року ми виявили дивний табір. Занадто багато військових, супутникові антени, вертушки, намети, у кожного номер, різні, але не військові шеврони, міні-камера на голові. Виявилося, що це контр-страйкери. Гравці. Їх за їхні гроші привозили на війну грати в контр-страйк і танчики. Це такі комп’ютерні ігри, але вже в реальності. Це було страшне відкриття навіть для місцевих сепаратистів-терористів. Петербуржці, москвичі платили долари за екіпіровку, поїздку, проживання та можливість взяти участь у справжньому бою і вбити «укропов-фашистів». До речі, вбити мирне населення це просто чергові бали.

Після побаченого багато з терористів, жителів Луганської області, змінили свою думку про війну, і пішли в «армії лнр». Так от, коли під Лутугином наші десантники покришили цих «контстрайкерних» гламурних гравців, одному з них відірвало ноги. Він кричав: «Перезавантажте мене. Зупиніть гру і перезавантажте». Він думав, що це гра. Він такий величний, що його не могли вбити по-справжньому.

Чому я це розповідаю? Просто тут, у мирній Україні, в мирній Європі мало хто розуміє, що таке російський фашизм і що таке війна.

Війна змінює людей. Змінює їх запах, поведінку, густину і хімічний аналіз крові, наповнює їх тіла спрагою. Жагою крові. І той, глибоко сплячий «дудвоював» скипає в спинному мозку генною пам’яттю і хімічним, гормональним бродінням, і шепоче – убий!

Війна змінює не тільки тих, у кого автомат. Ті, що прожили в окупації це зовсім інші люди. Посттравматичний синдром? Можливо! Стокгольмський синдром? Може бути! Просто це потрібно знати і пам’ятати про це.

Більше не буде, як раніше.

*** 8 травня нелюд по прізвищу – Бабкін Іван Сергійович, 1990 р., забив до смерті трирічного малюка, свого пасинка. Смерть дитини настала від травми голови. Мати малюка 1985 р. н., перебуває на заробітках на території РФ, а дитину залишила цьому «батькові». Бабкін затриманий. Пояснив, що вбив малюка, тому що той плакав і заважав йому. Ось його профіль

*** 9 травня в Свердловську в ставці виловили труп підлітка 2004 року народження зі слідами тривалого сексуального насильства неприродним шляхом і катувань. Батьки про зникнення дитини в міліцію не заявляли.

Дитяча тема війни це окрема тема. У будь-якому з випадків, пам’ятайте – діти всього лише заручники обставин, батьків, віку. Скільки їх, покалічених психічно, сексуально, морально, фізично, дітей війни? Складне питання.

Можливо, ми поговоримо і про це. Сьогодні просто пам’ятайте – російське вбиває, а війна просто змінює людей. І там, на Донбасі, давно не йде війна за територію або людей, там йде війна за кожного з нас, за Україну між людьми і нелюдами.

* Якщо Ви знайшли помилку в тексті новини, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter.
реклама
більше новин
2017-11-18 14:03:04