четвер, 18 травня, 2017, 9:10
Подвижник Олександр Пажимський і «Самчики»: Музейником не стають – ним народжуються
13

Цьогоріч премією імені Бориса Возницького «За вагомий особистий внесок у розвиток музейної справи» було нагороджено справжнього ентузіаста, подвижника музейної справи, художника, краєзнавця, етнографа, історика Олександра Пажимського, який повернув до життя палацово-парковий ансамбль «Самчики», що у Старокостянтинівському районі на Хмельниччині, та створив багато музеїв у цьому регіоні. Його слова: «Зустрічався з багатьма проблемами, які не можна було вирішити, але ми впоралися».

Сьогодні цей дивовижний музейник-самоук від Бога у 80 років продовжує активно працювати – пише книги, сценарії, малює, проводить екскурсії, доглядає за парком 19 га і мріє ще багато чого зробити.

Більше про те, хто такий Олександр Пажимський, який переконаний, що музейчиком не стають, а народжуються, і що фаховість – це не освіта, а знання плюс інтуїція, – читайте у цьому інтерв’ю.

Художник, краєзнавець, етнограф, історик Олександр Пажимський
Художник, краєзнавець, етнограф, історик Олександр Пажимський

Пане Олександре, вітаю вас з нагородою – премією імені Бориса Возницького. Ви багато років пропрацювати директором Державного історико-культурного заповідника «Самчики». Наскільки складно було відновлювати цей маєток?

– Палацово-паркове мистецтво, яке ще називають садово-паркове або архітектурно-ландшафтні пам’ятки такого типу – це найскладніше мистецтво у світі, і найвпливовіше. Я виріс біля цього маєтку. З дитинства пам’ятаю, яким він був. Але з кожним роком він втрачав свої елементи. Доля мене примусила боротися за його відновлення. І нам вдалося багато зробити.

За радянських часів палац використовувався не за призначенням?

– Так, було змінено просторове вирішення парку, втрачено його історичність. Ми помаленьку це відновлюємо. Зроблено в Укрпроектреставрації первісний проект, в якому передбачено ліквідацію невластивих маєтку елементів. Продовжуємо відтворювати маєток. У 1990 році стали відділом обласного краєзнавчого музею, а у 1997 році – Державним історико-культурним заповідником. В Україні всього лише два таких заповідники, яких можна вважати взірцем XVIII-XIX ст. – маєток у Качанівці Чернігівської області і наш у Самчиках. У маєтку знімали п’ять кінофільмів, цього року зніматимуть шостий. В ньому шість будівель, зокрема, у палаці 24 кімнати, але показуємо тільки вісім, решту – потребують ремонту, п’ять залів – Кругла, Велика, Римська, Спочивальня та Японський кабінет. Коштів на ремонт не виділяють, цьогоріч дали лише 10 тисяч грн для поновлення фондів.

  • Червона зала у палаці в Самчиках. Фото: samchyky.com.ua
    Червона зала у палаці в Самчиках. Фото: samchyky.com.ua
  • Кругла (блакитна зала) у палаці в Самчиках. Фото: samchyky.com.ua
    Кругла (блакитна зала) у палаці в Самчиках. Фото: samchyky.com.ua
  • Японська кімната у палаці в Самчиках. Фото: samchyky.com.ua
    Японська кімната у палаці в Самчиках. Фото: samchyky.com.ua


А звідки, власне, пішла назва Самчики?

– Самчики до 1545 року називалися Замчики, – як сторожа під замком. Із заходу стояв невеличкий дерев’яний замок, який започаткував село і дав йому назву. А потім хтось недочув, написав неправильно і Замчики перетворилися на Самчики.

Пане Олександре, що вас спонукало створити музей села Самчики?

 Крім музею у Самчиках, ми створили музеї у довколишніх селах, навіть на Вінничині, які існують дотепер. Я мав свій підхід, своє бачення щодо створення музеїв – не так, як тоді було прийнято. Встрявав в суперечки з тогочасною владою. Навіть зараз декомунізація мало на цих п’ять музеїв вплинула, усі продовжують існувати. Є у нас ще музей героя радянського союзу Прокоп’юка, який був чекістом. Зараз хочемо переробити цей музей, залишити лише період Другої Світової війни.

Прочитала у вашій біографії, що у вас польське шляхетське коріння з одного боку, українське – з іншого.

 Українське національне. Батько у мене був поляком, а мати – з поліщуків з Житомирщини на прізвище Джура. Вони не хотіли вступати в колгосп і їх вислали в Сибір. Там мій дядько і загинув. Батько був розумною людиною, відчував, що треба з прикордоння виїхати в Центральну Україну. Відтак поїхали на Черкащину, і там я народився. А потім ми повернулися і оселилися в Самчиках, де мали квартиру саме в цьому маєтку. Пам’ятаю старого садівника останнього власника маєтку Шестакова. Вже у 5 класі після війни почав працювати, бачив, що таке догляд за маєтком. Створювали палацово-паркові ансамблі ландшафтні архітектори, садівники дотримувалися первісного задуму. Треба було стригти рослини чи траву під шнурочок. Пам’ятаю, як зробив помилку, і мама мене за це насварила.

Ви дуже багато займалися самоосвітою, чи не так?

 В мене кредо таке: фаховість – це не освіта, а знання плюс інтуїція. Не завжди той, хто закінчив виш, здобув освіту, може бути хорошим фахівцем. Такі парки створювалися не обов’язково фахівцями. Наприклад, Ізабелла Чарторийська в Пулавах заклала перший англійський парк, який шляхта їздила оглядати. Для цього був запрошений ландшафтний архітектор Діоніс МакКлер. Поляки його називали Міклером, який створив в Україні понад 50 парків. В нашому парку є його готична липова алея.

А скільки гектарів займає ваш парк?

 Маєток на початку XVIII століття мав понад 300 гектарів, а зараз сам парк, який обведений кам’яною огорожею – близько 19 гектарів. У нас проблема в тому, що мало людей. Обслуговують зараз увесь маєток 10 осіб. Тепер обіймаю посаду старшого наукового співробітника, але влітку працюю як робітник. Попри те, всі відвідувачі пишуть у відгуках, що маєток доглянутий. Але це проблема загалом по Україні. У таких палацово-паркових ансамблях лише два господарі – хто зберігає історико-культурну спадщину і природо-заповідний фонд. Але за двох господарів, часто трапляється, що дитина бездоглядна.

  • Бельведер парк на території палацово-паркового ансамблю «Самчики» у Старокостянтинівському районі на Хмельниччині. Фото: samchyky.com.ua
    Бельведер парк на території палацово-паркового ансамблю «Самчики» у Старокостянтинівському районі на Хмельниччині. Фото: samchyky.com.ua
  • Парк на території палацово-паркового ансамблю «Самчики» у Старокостянтинівському районі на Хмельниччині. Фото: samchyky.com.ua
    Парк на території палацово-паркового ансамблю «Самчики» у Старокостянтинівському районі на Хмельниччині. Фото: samchyky.com.ua
  • Липова Готична алея на території палацово-паркового ансамблю «Самчики» у Старокостянтинівському районі на Хмельниччині. Фото: samchyky.com.ua
    Липова Готична алея на території палацово-паркового ансамблю «Самчики» у Старокостянтинівському районі на Хмельниччині. Фото: samchyky.com.ua


Директором маєтку зараз є ваш син?

 Так, він закінчив історичний факультет. Сьогодні (12 травня – ред.) от поїхав на круглий стіл з приводу садиби знаменитого польського письменника Юзефа Ігнація Крашевського, що розташована поруч з нашим заповідником. Донедавна там була початкова школа. Ми хочемо долучити цю садибу до нашого заповідника з тим, щоб можна було створити там польський національний осередок або музей Юзефа Ігнація Крашевського.

Палац у Самчиках дуже нагадує за архітектурою палац у місті Сєнява в Польщі. Можливо, їх будували за проектом одного архітектора?

 Був такий польський фахівець Роман Афтанази у Вроцлаві, який видав 10-томник про палацово-паркові ансамблі, зокрема, в Україні, Прибалтиці, Польщі. Він припускає, що архітектором був Якуб Кубицький, який проектував палац Бельведер у Варшаві і працював над відбудовою королівського замку. Це був період XVIII-XIX століття, під час якого у культурі Європи палацово-паркове мистецтво виходило на одне з перших місць. Тому ці палаци були подібні. Їх називали польський двір. Якось у Вінниці була конференція «Польські маєтки на території України», а чи можливо зробити конференцію «Українські маєтки на території Польщі»(?!) Для Романа Афтанази, який присвятив своє життя дослідженню палацово-паркових ансамблів, я збирав матеріали, об’їздив 5 областей України, фотографував пам’ятки. Зробив понад 500 фотографій. Купив спеціальний словник, щоб вивчити архітектурні терміни.

  • Палацово-парковий ансамбль «Самчики» у Старокостянтинівському районі на Хмельниччині. Фото: samchyky.com.ua
    Палацово-парковий ансамбль «Самчики» у Старокостянтинівському районі на Хмельниччині. Фото: samchyky.com.ua
  • Палацово-парковий ансамбль «Самчики» у Старокостянтинівському районі на Хмельниччині. Фото: samchyky.com.ua
    Палацово-парковий ансамбль «Самчики» у Старокостянтинівському районі на Хмельниччині. Фото: samchyky.com.ua
  • Палацово-парковий ансамбль «Самчики» у Старокостянтинівському районі на Хмельниччині. Фото: samchyky.com.ua
    Палацово-парковий ансамбль «Самчики» у Старокостянтинівському районі на Хмельниччині. Фото: samchyky.com.ua
  • Палацово-парковий ансамбль «Самчики» у Старокостянтинівському районі на Хмельниччині. Фото: samchyky.com.ua
    Палацово-парковий ансамбль «Самчики» у Старокостянтинівському районі на Хмельниччині. Фото: samchyky.com.ua


Поблизу палацу у Самчиках є споруда у китайському стилі, що виконувала роль холодильника. Звідки вона там взялася?

 У Європі є кілька палаців, що мають китайські споруди – у Золочеві на Львівщині, яким опікувався Борис Возницький, у нас в Самчиках у китайському стилі була споруджена комора, де зберігали продукти, на її флюгері написано 1814 рік. Тоді у кінці XVIII– початку XIX століття у Європі була мода на китайську чи японську культуру. У нас є єдина в Україні японська кімната. Після більшовицької революції її забілили, лише у 1958 році можна було її відкрити. Зараз ця кімната має велику популярність. Мистецтвознавці допускають, що її міг розписувати російський художник польського походження Михайло Врубель. У японській кімнаті є картина, на якій зображена хризантема – образ осені і миру для японців, і державна печатка Японії. Це мистецтво епохи Едо – стара назва Токіо.

Пане Олександре, ви знали Бориса Возницького? Які у вас про нього спогади залишилися?

 Я знав Бориса Возницького з публікацій, і знав, як він працює. У цьому був з ним схожий. Вважав його своїм вчителем, хоча він не вчив. Коли мені вручали премію у Мистецькому арсеналі, то теж казали, що він нас не вчив, а своїм прикладом показував, як треба працювати. Якось у Львові я був на одному фестивалі у Палаці мистецтв, і там побачив Бориса Григоровича, який стояв на подвір’ї Палацу Потоцьких. Підійшов до нього зі словами: «Господар біля своєї хати стоїть» і представився, а він відповів: «Я чув про Вас», на що я відповів, – «А я про Вас чув». Він мені все показав, розказав, поводив по усіх залах Палацу Потоцьких, ми довго розмовляли.

Пане Олександре, чи це Ви відшукали так званий Самчиківський розпис?

 Входжу до Національної Спілки художників України, Національної Спілки майстрів народного мистецтва України, Заслужений майстер народної творчості України. Завжди у мене було розуміння, що маю славити своє село. Коли займався спортом, то сім разів був чемпіоном області з важкої атлетики. Для мене найважливіше було, щоб звучало моє село, хоча я в ньому не народився, але це моє рідне село. Ми знаємо петриківський розпис, який зараз під охороною ЮНЕСКО. У кінці 1940-х років мені захотілося дослідити, чи був у нас свій розпис. Адже Україна славилася своїми розмальовками хати, печі, віконниць. Дізнався, що мати Лесі Українки – Олена Пчілка,– досліджувала народне мистецтво. Вона вказала, що на південно-східній Волині (а це територія Старокостянтинівщини) був такий розпис, але зразків не могла знайти. Зокрема, вона посилається на народну творчість, де сказано, наприклад, коли молода покидає домівку, то співає: «Хто ж буде тобі, мамо, розписувати печі і віконниці малювати». Тож треба було знайти цей розпис, в селах він ще побутував. Мені це вдалося і тепер самчиківський розпис став відомий і поширюється. Минулого року ми були в Бахмуті, Краматорську, Харкові, Запоріжжі, Львові, де проводили майстер-класи. Цього року нас запросили в Галич і Херсон. Маємо дитячу художню школу, в якій основним предметом є самчиківський розпис. Діти отримують нагороди на різних рівнях.

Що вас ще захоплює, читала, що ви ще й сценарії пишете?

 Художник мусить бути сценаристом. Коли знімають кінофільми, то ще поради їм даю (сміється – ред.). Писати сценарії – цікаве мистецтво. Коли було 400 років Староконстантинова, оголосили конкурс сценаріїв. І мій отримав перше місце.

Які найбільші проблеми ви б виділили у роботі в палацово-паркових заповідниках?

– Проблеми є завжди, але вони вирішуються, – хто хоче їх вирішувати. Я зустрічався з багатьма проблемами, які не можна було вирішити, але ми з ними впоралися. Головне, я знаю, як зробити такий палацово-парковий ансамбль. Проблема, що у нас нема літератури на цю тему, користуюся російськими посібниками. Окрім того, треба бути ще й істориком, розуміти цей час. До нас приїжджають різні науковці, зокрема, один з них казав, що вперше чує, що французький регулярний стиль у парку – італійського походження. Так, Італія свого часу посідала перше місце в Європі, потім, у середині XVII ст. ця першість перейшла до Франції. Тому французький регулярний стиль – італійського походження. В Укрпроектреставрації працювала жінка-дендролог, але вона не історик. А треба знати уподобання, смаки того періоду і тоді маєток набуває отого старовинного шарму.

Вам вдалося відтворити історичну епоху у маєтку?

 Так, приїжджають туристи і відзначають, що він відповідає історичному ландшафту. А це дуже тонка робота. Коли приходять студенти-практиканти, то запитую їх, чи можуть визначити стиль архітектури. Вони кажуть, що не вчать їх цього.

Палацово-парковий ансамбль «Самчики» у Старокостянтинівському районі на Хмельниччині. Фото: samchyky.com.ua
Палацово-парковий ансамбль «Самчики» у Старокостянтинівському районі на Хмельниччині. Фото: samchyky.com.ua

А скільки у парку зараз цінних дерев?

 Парк зараз містить 286 порід дерев. Є унікуми, реліктові, екзоти, яких найбільше – з усіх країн і континентів. Є червонокнижні дерева. Маємо «сад в мурах» – відкриту теплицю, де зберігаються теплолюбні рослини. Там росте 60 рослин, але на зиму мусимо їх закривати. Серед старовинних є дерева, яким більше 300 років. Але не це основне. Такі парки не є дендрологічні. Колись власники маєтку хотіли когось здивувати, посадивши якусь цікаву рослину. Коли шукав свою батьківщину, двічі їздив у Софіївку. Цей парк належить Академії наук як дендрологічний. До слова, в основі французького регулярного стилю лежить пряма алея, в основі англійського парку – жива, вільна галявина. А у Софіївці понасаджували дерев, відтак втратили стиль і відчуття цієї епохи.

Які ще заходи, окрім зйомок фільмів, проводять у маєтку?

 У палаці в Круглій блакитній залі проводять урочисті церемонії одруження. Також проводимо вечора, різні мистецькі акції, на які приїжджають молоді артисти, поети, читають вірші. У нас є рояль XIX століття (таких в Україні всього два – у нас і в першого президента України Леоніда Кравчука), клавіші в ньому зроблені з бивня моржа. Під час екскурсій на роялі можна виконувати музику XIX ст., щоб відчути цю епоху. У китайському будиночку проводимо виставки. Нещодавно була виставка історичних пам’яток м. Хмельницького, також художники виставляють свої роботи.

Про що мрієте, що вам хотілося б ще зреалізувати?

 У нас є водяний млин, який вже давно не працює. Хотілося б там зробити музей млинарства у дії, щоб відвідувачі могли під час екскурсій засипати пшеницю чи жито, і одразу отримати борошно. А ще хочемо приєднати садибу Юзефа Ігнація Крашевського. Також я розробив проект музеєфікації замку Острозьких в Старокостянтинові, що затверджений Міністерством культури. Проектом передбачено відновлення інтер’єрів цього замку, а також рослинності біля нього.

Як вважаєте, чи варто музейникам обєднуватися зараз?

 Такі товариства потрібні. Переконаний, що музейником не стають – ним народжуються. Великим музейником був Борис Возницький. А те, що тепер ввели конкурси, – це недобре, бо можуть обрати пройдисвітів, а не знавців своєї справи.

Як вам вдається так добре виглядати як на свій вік?

 Праця і бажання щось зробити доброго – воно тримає.

А як позначається на вас теперішній час і те, що відбувається у країні, світі?

 Я зайнятий роботою й інколи нема часу думати, Але вважаю, що Україна вибереться з того. Мій молодший син є учасником АТО. Вірю в Україну і люблю свою землю.

Розмовляла Галина Палажій,
IA ZIK


P.S. Добратися до палацово-паркового ансамблю «Самчики» зі Львова можна потягом до Хмельницького, а звідти з автовокзалу №1 за маршрутом «Старокостянтинів-Самчики». У Києві – з автостанції «Київ», що розташована поблизу залізничного вокзалу, автобусом, що прямує до Хмельницького через Самчики.

* Якщо Ви знайшли помилку в тексті новини, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter.
2017-05-23 00:28:37