понеділок, 15 травня, 2017, 9:40 Світ
В руках Німеччини ключ до майбутнього Європи
Майбутнє ЄС залежить від Німеччини
Майбутнє ЄС залежить від Німеччини

Відчуття полегшення після виборів у Франції є ілюзією

Європейська громадськість привітала обрання Еммануеля Макрона – нового президента Франції – майже всеосяжним почуттям полегшення. Багато хто похвалив французів за побудову непроникної греблі проти антиєвропейських хвиль, що поширюються континентом, а деякі припустили, що ці результати означають зміну загальних настроїв. Але французькі вибори, швидше за все, є відображенням чинників, що характерні для французької політики, ніж провісником фундаментальних змін у Європі. Невдоволення народних мас елітою залишається настільки ж сильним, як було. Волевиявлення у Франції, можливо, і ознаменувало гучну ​​поразку провідних французьких партій, проте ще раз підтвердило готовність електорату «дати копняка негідникам».

Європейські виборці залишаються обуреними та невдоволеними, стривоженими політикою з імміграції, економіки і майбутнього європейського співтовариства. Вражаюча перемога Макрона у другому турі не змінює того факту, що у першому раунді 55% виборців не підтримали ні його, ні Марін Ле Пен, і що ті, хто утримався, перевищили 25%. За даними міністерства внутрішніх справ Франції, у другому турі 4 млн людей проголосували порожніми бюлетенями (рекордні 8,49% від загального числа зареєстрованих виборців вкинули порожні або недійсні бюлетені у другому турі, у порівнянні з 2% у першому). Перемога Макрона також не знаменує стабілізації французької політики, попри те, що у європейській пресі звучали фрази про повернення «французького імперського президентства». У той час як 20,7 млн виборців вибрали Макрона у другому турі, Ле Пен отримала 10,6 млн голосів – це новий рекорд для Національного фронту (у першому турі показник склав 7,6 млн голосів). Фактично, підтримка Марін Ле Пен майже вдвічі більша за 5,5 млн голосів, що її батько отримав у другому турі виборів у 2002 році. Беручи до уваги суспільні настрої у Франції та жорсткі економічні й соціальні проблеми країни, вибір Макрона, можливо, це тимчасове вирішенням, а не остаточна перемога політичної еліти.

Французькі вибори також у черговий раз засвідчили, якими важливими для майбутнього Європи є вересневі вибори у Німеччині. Припускаючи, що ХДС / ХСС збереже свій вплив після національних виборів, від Ангели Меркель залежатиме позиціювання Європейського Союзу у домінуючій Європі. Ця тенденція є загальною зміною у балансі між центром Єврозони і неєвропейською периферією ЄС; після того, як Великобританія покинула Союз, відсоток ВВП ЄС, що генерується за межами єврозони скоротиться приблизно з 30% до 10-11%. Крім того, вихід другої за величиною економіки Європи з Європейського союзу компрометуватиме основний Франко-Німецький принцип ЄС – рівність.

Читайте також: У Варшаві відбудеться зустріч глав парламентів країн Центрально-Східної Європи

Якщо Християнсько-демократичний союз виграє у Німеччині восени цього року, Берлін змушений буде рухатися вперед на повній швидкості, на чолі з найдосвідченішим політиком Європи і однією з найбільш тривалих адміністративних структур. Натомість Париж грітиметься у променях свого «моменту Обами» з яскравим й харизматичним, але молодим і недосвідченим лідером, який шукатиме політичної партії і підстав називати її своєю. Наслідком цього буде ще більший політичний вплив Німеччини з ключовою проблемою імміграції. Ситуація може виглядати по-різному для членів ЄС, які будуть занурюватися у «центр-периферію» Європи після того, як Великобританія завершить свій вихід з Союзу.

Останнім часом багато були написано про те, як сплеск націоналістичної політики у посткомуністичних демократіях, особливо у таких країнах, як Угорщина і Польща, сприяв поступовому звуженню інтересів, що не так давно з гордістю називалося «Центральною Європою». Можливо. Проте реальність більш проста, якщо не сказати банальна. Незважаючи на величезний економічний прогрес, досягнутий за останні чверть століття, посткомуністичні держави Східної Європи епохи Холодної війни досі повинні працювати над тим, щоб поєднатися з ядром Європи. Насправді, лише Німеччина через своє історичне і геостратегічне положення, як квінтесенції Mitteleuropa, має глибоке почуття взаємозв’язку зі східним флангом ЄС; з моменту її об’єднання в області безпеки і стабільності, країни, розташовані уздовж східного кордону Німеччини були її життєво важливим національним інтересом. Зокрема, стан німецько-польських відносин восени цього року буде важливим показником того, наскільки центр-периферія збереже свій спадний політичний вплив у рамках Європейського Союзу.

Найголовніше те, що розлючений та зневірений електорат по всій Європі продовжуватиме вимагати вирішення питань подальшої імміграції, культурної фрагментації, слабкого економічного зростання і високого рівня безробіття. Крім того, велика міграція з Близького Сходу та Північної Африки, яка змінює європейські суспільства, буде продовжувати поляризувати та розділяти політику у всіх країнах ЄС. Таким чином, після провалу виборів у Німеччині, Європа, швидше за все, ще більше закриється у собі, в той час як її сусіди, особливо Туреччина і Росія, залишатимуться далекими від стабільності. Все більш самозакохана мета ЄС – запобігти розпаду й перебудувати себе – триватиме багато років. Зараз більш ніж коли-небудь від німців залежить знайти відповідь на найбільш актуальне запитання: Що буде з Європою після виборів 2017 року?

Ендрю A Мічта, The American Interest

Переклад з англійської Оксани Вергелес, для ІА ZIK

* Якщо Ви знайшли помилку в тексті новини, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter.
реклама
більше новин
2017-05-23 00:27:59