середа, 10 травня, 2017, 10:51 Влада
Кого з політичних гравців в Україні можна вважати «чистим популістом»
Фото: zaua.org
Фото: zaua.org

Назагал, популізм як політична технологія та риторичний дискурс виявився в Україні властивим усім значним політичним гравцям. Разом із цим, до останнього часу жодного з них не можна було охарактеризувати як переважно популістського, або «чистого популіста».

Першою у незалежній Україні досить впливовою популістською партією слід вважати «Радикальну партію» О. Ляшка. Щодо цього сьогодні збігаються погляди очевидної більшості експертів. «Радикальна партія» поєднала у своїй діяльності та програмі низку таких діагностично-популістських ознак: дуже високий градус викривальних філіппік на адресу «олігархів» та «влади»; показову, часто на межі фарсу, апеляцію до «простих людей»; яскравого (в очах симпатиків РП також і харизматичного) лідера, без якого «Радикальна партія» практично втрачає власне політичне обличчя. Популістським є також властивий їй ідеологічний еклектизм: поєднання риторики соціальної справедливості з гаслами радше націоналістичного ґатунку, неприйнятними для нормальних лівих партій.

Найбільш досвідченою політичною силою, що відзначається багатьма популістськими рисами, можна назвати партію «Батьківщина».Також у «постмайданний» період в Україні на авансцені політичного життя з’явилися й інші гравці, що представляють «чистий популізм». До них відносимо т.зв. «Партію простих людей» Сергія Капліна, а також, із застереженнями, «УКРОП». Їхні програми і, особливо, виборча агітація будувалися за хрестоматійним популістським рецептом протиставлення «народу» та шахраїв-можновладців, злою волею та захланністю яких намагаються пояснити усі труднощі і проблеми поточної української кризи. Вельми очевидною є продумана технологічність такого протиставлення.

Існує декілька чинників чималого та тривалого впливу популізму у незалежній Україні. Одним з них, що вже називався вище, вважаємо якість політичної культури, насамперед таку її складову, як несформованість у багатьох громадян здатності до критичного осмислення складних соціально-економічних та політичних реалій, схильність робити негайні та надто прості висновки стосовно непростих і суперечливих речей. Підвалини такого стану справ були закладені протягом кількох десятиліть радянського періоду української історії, коли, за відсутності основних свобод, реальної публічної політики та дискусій, достатня культура аргументації, доказового аналізу, вочевидь, не могла сформуватися.

Водночас актуальна сьогодні в Україні популістська категорія «народу» – носія усіх чеснот, найвищої цілі та мірила добра і зла, веде свій родовід ще від українського національно-демократичного руху ХІХ ст, з його виразно народницькими рисами. Новітній український національний рух певною мірою перейняв її, як частину інтелектуальної спадщини, від своїх історичних попередників, тим більше, що вона, як зазначалося вище, виявилася потрібною у роки вирішальної атаки на комуністичний режим.

Розквіт популізму в останні роки зумовлений ще одним чинником. Ним є теперішнє політичне банкрутство українських лівих сил, пов’язаних, так чи інакше, із радянським минулим. Найвпливовіші з них, Соціалістична партія та Комуністична партія, по-різному ставилися до демократії, української незалежності та європейських орієнтирів нашої країни, і причини їхніх невдач різні, але відсутність помітних сил лівого спрямування у партійному спектрі сьогоднішньої України є фактом. Відтак, в умовах зосередження влади у руках центристів та правоцентристів, суспільний запит на соціальну справедливість, рівніший доступ громадян до основних соціальних благ втратив звичні у попередні десятиліття механізми політичної репрезентації. Наслідком є те, що до цієї теми рішуче звернулися саме популісти, заповнюючи спорожнілу соціально-політичну нішу.

В останні кілька років популізм в Україні використовується для просування партій – «проектів», що створені насамперед для обстоювання певних бізнес-інтересів. Вищеназвані чинники роблять їх доволі успішною, принаймні, у короткотривалій перспективі, технологією. З іншого боку, спостерігаємо загострення електоральної конкуренції між популістськими політичними гравцями. Вражаючий успіх деяких популістів, які не здатні виконати свої нереальні обіцянки, легко може обернутися таким же вражаючим крахом.

Утім, український популізм є надто гнучким, багатовимірним феноменом, і, треба думати, у найближчі роки залишиться, хоча й у відмінних формах та з іншими вождями, впливовим чинником політичної боротьби в Україні.

Ірина Кіянка,
кандидат політичних наук, доцент кафедри політичних наук і філософії
Львівського регіонального інституту державного управління Національної
академії державного управління при Президентові України,
для IA ZIK

Редакція не завжди поділяє позицію авторів публікацій.
* Якщо Ви знайшли помилку в тексті новини, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter.
реклама
більше новин
2017-12-17 17:55:00